Оскар і рожева пані - Ерік-Емманюель Шмітт

Пеггі дивилась на стелю. Поп Корн сприйняв це за згоду і потягнув мене з палати.

— Якщо хочеш дівчину — бери Сандрін. Пеггі моя і більш нічия.

— За яким правом?

— За правом першого. Якщо ти чимось незадоволений — можемо битися.

— Насправді я суперзадоволений.

Я трохи стомився і пішов посидіти до ігрової кімнати. Там якраз була Сандрін. У Сандрін, як і в мене, лейкемія але, здається, її лікування проходить успішно. Ми називаємо її Китаянкою, бо в неї чорна блискуча перука з прямого жорсткого волосся з чубчиком, що робить її схожою на китаянку. Вона дивиться на мене і вистрілює бульбашкою з жувальної гумки.

— Можеш мене поцілувати, якщо хочеш.

— Навіщо. Жувальна гумка тебе не задовольняє?

— Ти на це нездатний, ти — нуль. Впевнена, ти ніколи цього не робив.

— Не сміши. У п’ятнадцять років я робив це вже багато разів, будь певна.

— Тобі п’ятнадцять? — здивувалась вона.

Я перевірив по годиннику.

— Так. Якраз минуло п’ятнадцять.

— Я завжди мріяла, щоб мене поцілував дорослий п’ятнадцятирічний хлопець.

— Авжеж, це привабливо, — бовкнув я.

Вона скорчила неймовірну гримасу, виставивши губи вперед, стала схожою на присоску, розплющену на віконному склі, і тут я зрозумів, що вона чекає на поцілунок.

Обернувшись, я бачу всіх моїх друзів, які спостерігають за мною. Жодної можливості здрейфити. Треба бути чоловіком. Прийшла пора.

Я підходжу і цілую. Вона стискає мене в обіймах, я не можу відірватись, все зволожується, раптом, без попередження, вона всовує мені в рот свою жувальну гумку. З несподіванки я її ковтнув. Мене взяло зло.

І у цей момент чиясь рука торкнулась мого плеча. Біда не ходить сама — прийшли мої батьки. Сьогодні неділя, я й забув.

— Оскаре, ти не познайомиш нас зі своєю подругою?

— Вона мені не подруга.

— Може, ти все таки нас познайомиш?

— Сандрін. Мої батьки. Сандрін.

— Рада з Вами познайомитись, — каже Китаянка, прибираючи солоденького вигляду.

Я б її задушив.

— Хочеш, щоби Сандрін пішла з нами у твою палату?

— Ні, Сандрін залишиться тут.

Повернувшись у ліжко, я відчув, що стомився, і трохи поспав. Все одно я не хотів із ними розмовляти.

Коли я прокинувся, вони як завжди вручили мені подарунки. Відколи мене поклали у стаціонар, у моїх батьків виникли проблеми зі спілкуванням, тож вони приносять дарунки, і ми марнуємо післяобідній час, читаючи правила гри та інструкції з використання. Що стосується пояснень, мій тато — цілком безстрашний: навіть якщо вони написані турецькою чи японською, він не падає духом, а береться за схеми. Просто чемпіон світу з марнування часу в неділю пополудні.

Сьогодні вони принесли плеєра. Тут я ніяк не міг їх розкритикувати, навіть якби хотів.

— А вчора ви не приїздили?

— Вчора? Навіщо? Ми ж можемо лише в неділю. Чому ти запитуєш?

— Вашу машину бачили на стоянці.

— У світі не один червоний джип. Машини взаємозамінні.

— Авжеж. Не те що батьки. А жаль.

Тут я їх просто прибив на місці. Тоді взяв плеєр і при них двічі поспіль прослухав диск «Лускунчик». Дві години вони не могли сказати ні слова. Так їм і треба.

— Тобі подобається?

— Так. Я хочу спати.

Вони зрозуміли, що мусять іти. Їм було страшенно незручно. І вони ніяк не могли наважитися. Я відчував, що вони хочуть поговорити, але не знаходять слів. Мені подобалося дивитись, як тепер страждають вони.

Потім мама кинулася до мене, міцно обняла й промовила здавленим голосом:

— Я люблю тебе, Оскаре, я так тебе люблю.

Я хотів опиратися, але в останню мить поступився; пригадалися давні часи, часи, коли мене просто пестили, часи, коли вона без тривоги в голосі казала, що любить мене.

Після цього я, видно, трохи задрімав.

Бабця-Ружа — чемпіонка з пробудження. Вона завжди приходить на фінішну пряму якраз тоді, як я розплющую очі. І в цю мить вона завжди усміхається.

— Ну, як батьки?

— Як завжди, нездари. Подарували «Лускунчика».

— «Лускунчика»? Цікаво. У мене була подруга, яку звали так само. Справжня чемпіонка. Вона ламала шиї суперників між стегнами. А Пеггі Блу, ти ходив до неї?

— Не говоріть мені про неї. Вона заручена з Поп Корном.

— Це вона тобі сказала?

— Ні, він.

— Він блефує!

— Не думаю. Я певен, що він їй подобається більше, ніж я. Він сильніший і викликає більше довіри.

— Кажу тобі, він блефує! На рингу я скидалася на мишку, але перемагала кечисток, схожих на китів чи гіпопотамів. Наприклад, Плам Пудинг — ірландку, сто п’ятдесят кіло натщесерце