Війни художників - Станіслав Стеценко

Перл Карповська була в душі. Вона ще не знала, що Наді Тузової немає серед живих і чекала її з хвилини на хвилину — про зустріч вони домовилися тиждень тому. Їхні зустрічі з Тузовою були більш невинні, ніж про це думав Лаврентій Берія. Загалом усе обмежувалося поцілунками й обіймами. Але ці незвичні й заборонені стосунки хвилювали обох. Таким чином Перл знімала статеву напругу, що не під силу було зробити її чоловіку.

Про таке заборонене кохання Перл вичитала у книзі француза Леона Тома, купленій нею під час офіційного візиту чоловіка до Франції. Вона розповіла про прочитане подрузі Надьці Тузовій, і якось вони, випивши чимало нового популярного вина «Советское шампанское», вирішили, що час і їм стати трішки француженками.

Перл стояла під пружними струменями води. Теплі струмені пестили великі груди, міцну спину, стікали по животу і м’язистих ногах. Вона обхопила руками груди, залишившись задоволеною їхньою пружністю, торкнула соски, які, ніби чекаючи цього дотику, відразу напружилися.

І вона не втрималася. Ліва рука ковзнула вниз до внутрішньої поверхні стегон. Одну ногу вона зігнула в коліні й поставила на бордюр. Рука швидко знайшла потрібну крихітну кнопку в проміжності, яка від цього дотику відразу напружилася. Пальці почали рухатися. Швидше, швидше. Вона нарешті охнула й розслабилася.

І лише потім почула стукіт у двері.

Берія тим часом помітив кнопку дзвінка на стіні біля дверей і зі злістю щосили натиснув її. Тієї ж миті за дверима пролунав гавкіт собаки і жіночий голос, що намагався собаку заспокоїти. Двері відчинилися, і на порозі з’явилася Перл Карповська — Поліна Жемчужина-Молотова. Вона здивовано втупилася поглядом у Берію і щільно запнула халат, явно накинутий на мокре голе тіло. Волосся у неї було вологим, на підборідді тремтіла прозора крапля. Було очевидно, що вона щойно вийшла з душу.

Берія з цікавістю розглядав Перл й обстановку у передпокої — шкіряний диван, крісла, журнальний стіл. Килим вів у другу кімнату через двері у вигляді арки.

— Коли радянський народ, напівголодний, затягнувши паски, будує соціалізм під мудрим керівництвом товариша Сталіна, деякі кандидати у члени ЦК ведуть досить розкішний спосіб життя, — сказав посміхаючись.

— Що тобі треба? — запитала-відрізала вона. Дивилася ніби крізь нього. Наче його тут не було. Дружина Молотова не терпіла Берію і ніколи цього не приховувала. — Про розкішний спосіб — ти маєш на увазі себе?

— Може, я увійду? — з нахабною посмішкою запитав він. — Якось не дуже зручно спілкуватися на порозі. Я ж ніби не остання людина в уряді.

Перл подумала і зробила крок назад:

— Заходь. Тільки за поріг і ні кроку далі!

Берія переступив поріг, ще раз окинув поглядом передпокій:

— Тут дуже мило, — зробив жест рукою у бік прочинених дверей, що вели в будинок.

— Якщо можна, то коротше, Ціцерон! І раджу не робити різких рухів руками, — холодно відрізала вона.

— Я буду говорити дуже коротко, — посміхнувся він недоброю посмішкою. — Якщо ти чекаєш Надьку Тузову, то вона не прийде. Хазяїн наказав її заарештувати. Ми її розшукуємо, аж ось з’явилася інформація, що вона іноді буває тут…

Її очі спалахнули. Губи стиснулися й побіліли. Щоки, навпаки, почервоніли:

— Ти маєш нахабство шпигувати за дружиною голови Раднаркому?

— Ні, просто розшукую ворога народу Надію Тузову.

— Її тут немає. Що тобі ще потрібно? — запитала вона, опустивши голову й відсторонено розглядаючи свої м’які, оторочені хутром капці.

— Ми могли б обговорити ситуацію, що склалася, тет-а-тет у цьому затишному будиночку, — грайливим тоном запропонував він, зробивши до неї крок, узяв за лікоть.

Перл підвела погляд і холодно подивилася йому прямо в очі. І Берія відразу зрозумів, що тут нічого йому не вигорить. Вирвала лікоть:

— І ви, кандидат у члени Політбюро, можете це пропонувати мені — кандидату у члени ЦК і дружині головраднаркому? А якщо я йому про це розповім? — вона зробила крок до телефону, що висів на стіні, і взяла слухавку.

— То, може, відразу розповіси і про те, що зраджувала йому з ворогом народу Надькою Тузовою? Що ви зустрічалися тут регулярно і займалися різними неподобствами? — швидко сказав він. Дурнувато хихикнув. — Про це ду-у-же цікаво буде дізнатися і членам Політбюро! Цікаво, що буде з твоїм майбутнім і майбутнім голови Раднаркому? Телефонуй.

Її рука завмерла, тримаючи телефонну слухавку:

— Займалися неподобствами? — вона посміхнулася. Але посмішка вийшла трохи вимучена. Вона уважно дивилася в обличчя Берії, намагаючись зрозуміти, що йому відомо. — А може, ми тут просто пили каву?

— І прощаючись, мило цілувалися, — підколов її Берія, сів у крісло, що стояло біля входу і закинув ногу на ногу.

— Звичайний прояв жіночої приязні, — невпевнено сказала Перл.

— Не купиш ти мене на це лайно. Я можу відрізнити пристрасний поцілунок від дружнього, — нахабно сказав нарком.

— Значить усе-таки шпигував. Жаба! — вона повісила слухавку. — Тоді я зроблю набагато простіше. Азор! — крикнула вона.

З кімнати повільно вийшла величезна вівчарка і вишкірила ікла. Зупинилася навпроти ошелешеного наркома. Їхні голови були на одному рівні. В очі Берії зазирали червоні очі тварини. З ікластої пащі капнула слина.

— В Азора ікла більші, ніж твій член. Варто мені ворухнути пальцем, і вони стиснуться на шиї у кандидата в члени Політбюро. Геть звідси! — вона вказала рукою на двері. Її очі метали блискавки.

Берія повільно, намагаючись не робити різких рухів, підвівся з крісла. Пожував губами. Він не очікував такої відсічі. Сказав:

— Ну як знаєш, ще зустрінемося на вузенькій доріжці, — і вийшов, грюкнувши дверима. Кинув через плече. — Шлюха жидівська!

Пошкодував, що не встановив у цьому будинку нове чудо техніки — апаратуру для записування звуку. Йому недавно показували