Війни художників - Станіслав Стеценко

якийсь час говорять. І Гущенко із здивуванням упізнає чоловіка в сірому. Це той тип з радянського посольства, який так невдало пильнував його перед зустріччю з Тоні Гарісоном! Оце так новина… Гущенко пірнає у перше ж підворіття і дворами виходить на паралельну вулицю. Заходить у кафе і замовляє подвійну ерзац-каву.

Кельнер швидко приносить замовлення. Адже дуже рано, і більше відвідувачів немає. І навіть заводить розмову про напрочуд теплу весну. Гущенко намагається активно підтримувати розмову, згадуючи інші ранні весни. Але думає про інше.

Його найгірше передчуття справдилося. Вона — його перекладач і секретар — має зв’язок з посольськими без його відома. Таким чином, це вже не порожні домисли! Лілія працює на Контору. Про що говорить із «сірим» типом його перекладачка й помічниця? Відсотків на дев’яносто — вона слідкує за ним! Ох і Фітін! Ох і мерзотник! А як вдало демонстрував цілковиту довіру…

По обіді він заходить до Лілії. Вона виглядає змарнілою.

— Як себе почуваєте? — ввічливо запитує Гущенко.

— Препаскудно, товаришу Гущенко «ем», «пе», — мляво відповідає Лілія. — Оце лежу від самого ранку, не можу навіть вийти пообідати. Може, згодом щось замовлю собі в номер.

— Можу вам замовити, — Гущенко похитав головою і зробив вигляд, що дуже засмучений через її мовби хворобливий стан.

— Ні, не треба, дякую, — швидко заперечує вона.

3 травня 1940 року, 13 год. 23 хв.

Москва, Кремль

Сталін викликав у Кремль генерала армії Жукова. У Червоній армії нещодавно були введені генеральські звання. Жуков став генералом армії.

Сталін вирішив якнайшвидше замінити людей Ворошилова у збройних силах. Жуков добре зарекомендував себе у конфлікті з японцями, і Сталін вирішив призначити Жукова командувачем стратегічним Київським особливим військовим округом.

Привітавшись, Сталін відразу запитав:

— Як билися японці? — у спілкуванні вождя із Жуковим, у тому, як він привітався з генералом, відчувалась доброзичливість і навіть фамільярність.

Жуков замислився. На вилицях заграли м’язи:

— У ближньому бою японський солдат дуже сильний. Б’ється фанатично, молодші офіцери в полон не здаються — роблять харакірі. Але командування в японців слабеньке. Технічне оснащення армії — теж. Танки слабко озброєні, з малою дальністю ходу. Літаки наші, 1-16 «Чайка», кращі від японських. Артилерія теж потужніша.

— Словом, на сході, у випадку конфлікту, перемога буде за нами? Правильно, товаришу Жуков? — Сталін вимовляє «Жуков», як «Жюков».

— Так точно, товаришу Сталін, — шанобливо схиливши голову, відповів Жуков.

Сталін, який досі ходив кабінетом, раптом зупинився і втупився в Жукова поглядом. Жуков погляду не відвів. Сталіну це не сподобалося — майже ніхто не витримував його погляду. Він повернувся і пройшовся кабінетом. Подумав: «Непроста людина цей Жуков, треба придивитися до нього уважніше».

— З технікою зрозуміло. Як діяли наші війська? Яким був їхній моральний дух?

— Більшість билася добре. Дуже допомогли танкові бригади, особливо 11-та — комбрига Яковлєва. Моральний дух її бійців вважаю дуже високим.

— Що треба зробити для подальшого поліпшення боєздатності армії? Щоб більше не було таких проколів, як у фінську кампанію, — Сталін ходив кабінетом, більше не влаштовуючи змагання «хто кого передивиться».

— Треба значно збільшити кількість танкових і механізованих з’єднань. І продовжувати реформування командного складу.

— Про командний склад ми подбаємо. А ось про механізовані з’єднання треба подумати. Ви рекомендуєте шлях, яким пішли німці?

— Так точно, товаришу Сталін! Німці ділом довели правильність такої тактики. Альтернативи потужним механізованим з’єднанням сьогодні немає. Разом з тим ефективність кінноти вважаю близькою нулю.

«Може, не підвищувати цього Жукова? — думав Сталін. — Хоча, якщо опиратися на таких тюхтіїв, як Ворошилов, можна програти щось більш значне, ніж фінська кампанія. Нічого, я цьому ще крила обламаю. А зі слабкими, хоч і відданими командирами можна втратити країну».

— То саме вам, якщо буде потрібно, і доведеться битися проти німця, — сказав нарешті він. — Приймайте Київський округ!

Жуков якусь мить мовчав, ковтнув слину. Потім сказав:

— Слухаюсь, товаришу Сталін!

— Як ви гадаєте, чи вірогідний військовий конфлікт із німцями? — Сталін зупинився і знову подивився в очі генералу. Цього разу той відвів погляд. Відповів:

— Конфлікт може бути, товаришу Сталін. Поки німці не розв’яжуть війну з англо-французькими військами, треба бути напоготові. Впевнений, що Даладьє і Чемберлен дали б багато, аби Гітлер повернув на схід. Ми уклали пакт з німцями й утерли їм носа. Але ситуація на арені війни така, що треба бути готовими до найгіршого.

«Вважає себе аналітиком і стратегом. Ох і непростий цей Жуков, — Сталін похитав головою. — Але кадри Ворошилова, як не крути, треба швидко міняти. Бо можна втратити все». Запитав:

— Товаришу Жуков, а ви готові йти на жертви за ідеали Леніна?

— Готовий віддати життя за ідеали Леніна—Сталіна.

Сталін посміхнувся у вуса: «ідеали Леніна—Сталіна». Цього разу відповідь генерала його цілком влаштовувала.

Розділ 50

— Ну, як там дружина художника? — ніби між іншим запитав Берія Саркісова, сідаючи на заднє сидіння свого ЗІСа.

Кинув поглядом у бік водія. Скло між водієм і салоном було підняте.

— Живе дуже замкнуто, ні з ким не спілкується, товаришу нарком, — відрапортував Саркісов. — Накажете доставити?

— Ні, сьогодні ще ні. Сьогодні — Жемчужина, — на губах Берії з’явилася дурнувата посмішка.

Коли автомобіль Лаврентія Берії, а за ним і автомобіль охорони загальмували перед акуратним будинком на березі Москви-ріки, там уже стояв новісінький Mercedes-Benz 540К Молотової-Жемчужиної. Берія пробіг повз нього, кинувши поглядом на розкішний автомобіль з білою шкіряною оббивкою салону. Здивовано гмукнув. Злетів мармуровими сходами й,