Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма - Наталія Володимирівна Сняданко
— Так им и надо, бандеровцам!
Десь у селі, вже неподалік від Львова, їх знову заселили в черговий фільтраційний табір. Софія, яка на той момент мала високу гарячку, пригадувала все як у тумані. Тут людей знову ділили. Одних залишали, а інших відразу відсилали кудись — на схід чи до Сибіру, Софія не знала, куди саме.
Її посадили в накриту брезентом машину — лише з одним озброєним солдатом і з водієм — і повезли в наглухо закритому кузові. Софія трусилася від страху, що її застрелять десь у лісі, та віденський майор таки дотримав слова. Вона опинилась у Львові, звідки вже мала самотужки діставатися до Києва. Їй знову допоміг майорів папірець, на якому було чарівне слово: «Київ», — бо інакше статус репатріантки не дозволяв би їй виїхати зі Львова. Дивом було й те, що їй узагалі дозволили повернутися до рідного міста і навіть оселитись у батьківському помешканні.
Ну, власне, у квартирі вона оселилася не зовсім дивом. Її довелося відвойовувати у капітана радянської армії Павлова. Коли Софія, ледь жива від страху та втоми, вперше подзвонила у двері батьківського помешкання, двері їй відчинив саме він, капітан Павлов, убраний у засмальцьовану сіру майку з чорними плямами поту під пахвами. В одній руці він тримав ножа, у другій — картоплину, з кухні випливав запах смаженої цибулі, щось шкварчало на плиті. Від капітана війнуло перегаром, хоча була десята ранку.
— Доброго дня, — спробувала усміхнутися капітанові Софія.
— Здравствуйте, — буркнув він у відповідь.
З похмілля його не тішили навіть візити молодих і вродливих дівчат. У шлунку йому бурчало, й він саме збирався похмелитися.
— Вибачте, я невчасно, — Софія збагнула, що співрозмовникові зараз геть не до неї. — Але можна я зайду? Я жила тут колись.
— Ну, заходите, — невпевнено відступив із порога капітан Павлов.
Софія зблідла й опустилася на ослін біля дверей. Їй закрутилася голова, занудило. Вона злякалася, що виблює просто під ноги господареві. Та вона ще нічого не їла сьогодні — як, зрештою, і вчора, — тож блювати було нічим.
— Можна води, — попросила Софія.
Капітан Павлов виявився не таким негідником, як інші радянські офіцери. Він приніс Софії води і навіть запросив поснідати. Через годину вони сиділи в кухні, пили чай, а Софія розповідала історію свого повернення. Ясна річ, без зайвих подробиць.
— Ясно, — підсумував капітан. — Значит, ты вернулась. Политически неблагонадежная, еще и беременная.
Софія навмисно сказала, що вагітна, коли помітила, що після того, як капітан похмелився, настрій у нього покращав і він уже почав поглядати на гостю значно приязніше, ніж раніше, навіть із чоловічою цікавістю. Вона сподівалася, що повідомлення про вагітність згасить у ньому цю цікавість. Так і сталося. Капітан запропонував Софії залишитися на ніч у вільній кімнаті — точніше, в одній із вільних кімнат, — адже він жив у цілій квартирі сам-один. А наступного дня вона мала піти і стати на облік у міліції. Та Софія ще не збиралася ставати на облік. Вона вирішила зробити це вже після того, як з’їздить до Києва, де тримали в ув’язненні Вільгельма. Вона вже встигла передати батькові звістку про те, що дісталася до Львова, і тепер чекала повідомлення від нього: чи вийде організувати транспорт для Вільгельма.
Увечері до капітана Павлова прийшло двоє друзів. Вони сиділи в кухні, смажили картоплю, пили самогон. Софія вийшла до туалету, який мав спільне вікно з кухнею. Крізь шпарку у вікні почула:
— А может, все-таки попробовать? — сказав один із капітанових друзів, котрого називали Сашуль. — Очень хочется. Забыл уже, как баба выглядит.
— Да брось. Лучше подрочи. Говорят же тебе: она старая, тридцатник почти. Еще и беременная. Будешь потом алименты платить, — відраджував його інший.
— Да какие алименты? Вон брат подтвердит, что она и так уже беременная была, — обурився Сашуль.
— А вдруг у нее папаша какой-то влиятельньїй? Ты посмотри на хату, — втрутився в дискусію капітан.
— Да тех, кто тогда в таких хатах жил, давно посадили, — заперечив Сашуль, але вже не так упевнено.
— Или они в лесу — тогда кранты тебе, — заявив Павлов і розлив іще самогону.
Усі троє дружно хрякнули і захрумтіли огірочками.
— Странно, что мебель такая бедная. Не лакированная даже и золотом не инкрустированная. Мне говорили, во львовских квартирах все очень богато, — змінив тему Сашуль, мабуть, озираючись на антикварні італійські меблі в кухні.
Вони і справді не були лаковані.
Софія обережно пробралася назад до своєї кімнати. Вона згадала історію, яку розповідала їй сусідка, чию квартиру зайняв якийсь радянський офіцер іще в 1939-му, коли прийшли перші совіти. Він теж вимагав від неї показати заховане золото і нарікав на надто скромне вмеблювання, а одного разу влаштував справжній скандал, бігаючи за нею по кімнаті з револьвером. Був лютий через те, що вода в унітазі закінчує текти так швидко, що він не встигає помити
