Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський
Лях, що говорив перше, лише руками сплеснув:
- Ви всi глузди втеряли. Чи, вашмосць, знає хто є той козак Сагайдачний? Тобi, певно, здається, що то собi звичайненький мужик, що втiк вiд панського економського канчука? То отаман з-пiд Варни, то освiчена людина, острозький учень, то лицар. То перший чоловiк на Сiчi, i вiн бiльше значення має, як кошовий. Зажадай вiд козакiв, щоб його видали, а втоплять тебе в Днiпрi, мов слiпе котеня. Та чорт бери, вашмосць, без одного дурня свiт не провалиться, але козацтво, роз'ярене таким безличним визовом, може нас усiх перебити, що жива нога звiдсiля не вийде. Не розумiю, як можна таких йолопiв, як вашмосць, в такiм важнiм посольствi посилати.
Лях був такий лютий, що аж зацiпився. У нього скакали очi, мов у дикого кота. От-от кинеться до очей комiсара. Вiн став присiкатися до нього з кулаками…
Знову мусив вмiшатись у цю суперечку Пшилуцький i став їх уговорювати:
- Гамуйся, вашмосць, бо говориш до королiвського комiсара, а вашмосць, пане комiсаре, не дратуй козакiв, бо всi на тiм зле вийдемо. Я пiзнав пана Сагайдачного в подорожi до Кафи, i ми дружбу зав'язали мiж собою. I я кажу, що то вибраний чоловiк…
- Я ще раз кажу, що то велике шельмовство - чiпатися козакiв за те, що Турцiю та Орду мотлошать. Це наклеп українних панiв, i видумка сих наших панiв з Корони, що бояться вiйни, як чорт свяченої води.
- Бо усi тут дбають, щоб їм не убуло пiдданих, а тамтим добре, бо знають, що там нi Турцiя, нi Орда так далеко не сягне. Але ми на Подiллi, Волинi, Покуттi сидимо, мов птицi на гiллячцi, що дрижать перед яструбом. Коли менi Бог допоможе додому вернутися, то зараз, на першiм сеймику, нароблю такого бешкету, що пiзнають почому локоть. Нас лише козацтво може спасти.
- То пристань, вашмосць, до козакiв, - каже один з комiсарiв зi злобною усмiшкою.
- Певно, що пристав би, коли б в мене не було жiнки та дiтей, а вашмосць - певно що не пристанеш, бо ти лежень i тхором пiдшитий. Але я що iншого у себе зроблю, чого вашмосць певно не зробиш. Я позволю моїм пiдданим йти до козакiв, ось що… Ти Сагайдачного хочеш у кайданах вiдвести до Варшави? Ха-ха-ха! Як лиш подивиться Сагайдачний на тебе, то до пояса йому вклонишся, i шкiра на тобi затерпне… Знаєш, вашмосць, що значить Варну здобути? А хiба ти можеш собi з'ясувати, що то Варна?
Вiн поглянув згiрдно на комiсара, сплюнув i вийшов з куреня.
- Той пан-брат забагато пащекує, - говорив комiсар, - навiть не хоче вшанувати в моїй особi королiвського комiсара…
- Якби вашмосць стiльки витерпiв, що ми витерпiли, - говорив другий визволенець з Варни, - то i вашмосць не заговорив би iнакше. Тому не можна чудуватися, що мiй товариш так гаряче стояв за козакiв. То нашi спасителi, нiде правди дiти…
- Отож, панове комiсари, - говорив Пшилуцький, - ви вiд'їдете з нiчим. Я не раджу настоювати на виконання королiвського приказу, бо Сiч - то не Солониця, диктувати не можна.
На другий день скликав кошовий раду старшин i послав за комiсарами. З ними прийшло ще кiлька ляхiв, а мiж ними Пшилуцький.
Козацька старшина вже зiбралась у кошовiй канцелярiї. Як увiйшли сюди ляхи, Сагайдачний стояв насерединi, держачи королiвського листа в руцi.
- Вашмосцi прийшли до нас, - говорив Сагайдачний, - вiд короля його милостi як виконавцi його волi. Жадаєте знищення нашого мiзерного флоту, i видачi наших старшин, котрих обiцяв його милiсть король вiдiслати в кайданах до Царгорода. Жадаєте, щоб вам було видано старшину Варненського походу. Се ваше жадання ще неповне. Жадаєте ще за одним заходом видачi i тої старшини, що перед кiлькома роками розбила сорокатисячну орду над Iнгульцем, що вибралась пограбувати краї Речi Посполитої. Тих пошлiть кримському хановi на втiху. А коли пани з Польщi так дуже пiклуються пiдданими його милостi турецького султана, то треба нас i за Iнгулець покарати, бо ми перепинили тим добрягам у такому чесному промислi, як грабiж, пiдпал, мордування i ведення в ясир пiдданих його милостi польського короля. Та коли вже йде о справедливiсть i логiку, то щоб пiдданцi його султанської милостi нiчого на своїй власностi не потерпiли, то треба усiх тих полякiв, яких ми з Варни i Очакова освободили, вiддати назад туркам, бо вони були неоспоримою їх власнiстю.
- Вашмосць, iронiзуєш i висмiюєш приказ його милостi короля, а то називається злочином, обида королiвського маєстату…
- За який-то злочин у Польщi нi одного шляхтича не покарано.
- Не заходь менi, вашмосць, збоку, а говорiм прямо про наше дiло.
- Ви б, панове, не осмiшували себе i не видавали таких приказiв, про якi знаєте, що нiхто їх не виконає, бо не може, а ви не маєте сили присилувати нас до того. Не забувайте, що ви на Сiчi, i сюди жодна ляська нога без нашої волi не поступить. Ви хочете знищити наш флот, i то нашими таки руками, а ми маємо на цiм острiвцi здихати з голоду. Хочете видачi нашої старшини, щоб козацтво осталось без проводу, без голови i або пiшло в сирiвцях у Крим, або вернулося на Україну у панське ярмо i на панiв працювало. А що буде, як це розбите, безголове козацтво сформує неслухнянi розбишацькi ватаги i вiзьметься до панiв? Вам захочується печеного льоду, i ви з огнем iграєте. А що буде, панове, коли ви нас притиснете до стiни, а ми погодимось з ордою? Тодi ми визначимо шлях, котрим будуть татари переходити в Польщу, там i назад без нiякої вiд нас перешкоди. На се вони радо пристануть, бо не вас, лише нас, вони бояться. За таку цiну вони радо зобов'яжуться не брати нi одної української душi в ясир.
- То була б зрада власної вiтчизни.
- Нашої вiтчизни, нашого краю ми такою умовою не зрадимо. Серед того, що тепер робиться, то Польща показується для нас не матiр'ю, лише мачухою, котра хоче нас винищити. Хочете забрати наших старшин i вивезти у Варшаву, а опiсля видати бусурменовi на перепросини його султанського маєстату. А що зробите, як старшина того приказу не послухає i не поїде, а козацтво не схоче її силою видати? Чи маєте змогу взяти їх силою звiдсiля? Попробуйте. Покиньте таку пiдлу думку, якої кожна культурна держава повинна
