Українська література » Сучасна проза » Проби - Мішель Монтень

Проби - Мішель Монтень

Читаємо онлайн Проби - Мішель Монтень
ніж десять уколів шпадою в запалі битви. Поліжничі болі як лікарі, так і сам Бог мають за стражденні, і пологи для нас неабияка подія. Тим часом у багатьох народів з ними зовсім не рахуються. Я не кажу вже про лакедемонянок — візьмімо швейцарок, дружин наших пішаків — яка між ними різниця? Жодної! Тьопаючи за чоловіками, вони несуть за плечима дитятко, яке ще вчора носили в череві. А оті зателепанки-циганки, які вештаються між нами? Вони подаються до найближчого струмка, аби скупати нарожденця і самим помитися. Я вже поминаю тих гультяйок, які раз по раз народжують діток — народжують так само потаєнці, як потаєнці їх і зачали. Згадаймо лишень гарну і шляхетну жону Сабіна, римського патриція, яка, щоб не завдавати клопоту іншим, перетерпіла сама, без помочі, без крику та зойку народження двох близнюків. Простий хлопчина лакедемонян, укравши лиса (адже вони більше боялися ганьби за невмілу крадіжку, ніж ми кари за неї) і сховавши його під плащем, стерпів, щоб звір прогриз йому живота, але не виказав себе. Інший, вимахуючи кадилом на жертвоприносини і вкинувши собі жаринку в рукав, спалив тіло аж до кістки, боячись порушити сакрамент. У тій-таки Греції можна було бачити чимало семирічних хлопчаків, які, віддані, за тамтешніми звичаями, на пробу мужності, терпіли, не кривлячись, аж поки їх зашмагали на смерть. Цицерон бачив хлоп'ят, які, поділені на два гурти, билися, пускаючи в хід кулаки, ноги, ба навіть зуби, аж до зомління, воліючи загинути, ніж визнати себе переможеними. Звичаю ні за що не перебороти натури; вона непереможна; але ми занапастили наш дух примарами, насолодами, неробством, розпещеністю, ледацтвом і, прибивши його, знепутили ще й нашими забобонами і поганими навичками. Цицерон. Тускуланські розмови, V, 17. Хто не знає історії Сцеволи, який, закравшись до табору ворогів, аби забити їхнього верховоду, і провалившись із замахом, знайшов абсолютно незвичайний спосіб домогтися свого і визволити батьківщину? Себто він не тільки признався Порсенні (королю, якого збирався забити) у своєму намірі, а ще й додав, що в римському стані є чимало вояків, які заприсягайся зробити те саме, що й він. І щоб показати, які це зухи, він попросив принести розпечену жаровню, встромив туди руку і дивився спокійно, як вона живцем пеклася, аж поки король, ужахнувшись, не звелів прибрати жаровню. А той, хто не побажав уривати читання книги, поки його різали? А той, хто не переставав сміятися і жартувати з мук, на які його взяли, завдяки чому роз'юшена жорстокість його катів і щораз вигадливіші катуші, які лишень спадали їм на думку, вийшли тільки йому на славу. Щоправда, він був філософ. Ну то й що? Он Цезарів гладіатор — так той лише сміявся, коли роз'ятрювали і роздряпували його рани. Де й коли навіть пересічний гладіатор квилив? Або з болю кривився? Хто з них, не лише б'ючись, а й збитий з ніг, показував боягузтво? Хто, повалений і приречений на добивання, відводив від меча шию? Цицерон, Тускуланськірозмови, II,17.

А пригляньмося до жінок. Хто-бо не чув у Парижі про ту, яка здерла з личка шкіру лиш на те, щоб цера була свіжіша, коли з'явиться молода шкіра? Бувають і такі, що видирають собі здорові та міцні зуби, аби їхній голос лунав м'якше і ніжніше або щоб решта зубів виглядала ліпше. Скільки можна навести ще інших прикладів зневаги до болю! На що тільки невісти не здобудуться, перед чим тільки не завагаються, якщо є бодай кволенька надія, що це додасть їм краси?

Ось доведеться тоді сивий висмикувать волос,

Зморшки зі шкіри зганять, щоб лице змолодити.

Тібулл, І, 8, 45

Я бачив таких, що ковтали пісок та попіл, аби, псуючи шлунок, добитися блідої цери. А які муки вони витерплюють, домагаючися стрункого стану, стиснені й обперезані обручами, що впинаються в ребра аж до живого тіла? Ба, іноді вони навіть замордовують себе!

У багатьох народів повелося зумисне завдавати собі ран на доказ правдивості своїх слів. Наш король наводить чимало таких прикладів, побачених у Польщі серед двораків. Не кажучи вже про те, що й у нас у Франції знаходяться наслідувачі і роблять собі те саме. Я бачив одну дівчину, яка, бажаючи засвідчити щирість своїх обіцянок і свою постійність, дістала з волосся шпильку і кілька разів штрикнула нею в руку, аж проткнулася шкіра і бризнула кров. Турки роблять собі глибокі надрізи на честь своїх дам, а щоб рана не затягувалася, прикладають до неї вогонь і тримають неймовірно довго, хотячи таким чином спинити кров і утворити близну. Самовидці оповідали мені про це під присягою. А втім, серед них трапляються й такі, хто за десять аспрів сам собі завдасть глибокої рани на руці або на стегні.

Я дуже радий, що найбільше свідків ми маємо там, де вони найпотрібніші; адже християнщина постачає їх подостатком. За взірцем нашого пресвятого Душпастиря знайшлося чимало таких, хто з побожності взяв на себе хреста. Із джерела, гідного всякої довіри, дізнаємося, що король наш Людовік Святий носив волосяницю, аж поти на схилку віку сповідник звільнив його від неї, а також, що кожної п'ятниці він наказував бичувати себе по плечах п'ятьма дротяними ланцюжками, які возив із собою в пуделку. Вільгельм[43], останній дук Гієнський, батько тієї самої Альєнори, від якої це герцогство перейшло до французького, а потім до англійського дому, останні десять чи дванадцять років свого життя носив під чернечою рясою лицарію для покути. Фульк[44], граф Анжуйський, подався аж до Єрусалима, щоб там його, з поворозкою на шиї, шмагали двоє його пахолків перед Гробом Господнім. А хіба ми не бачимо, як у Страсну п'ятницю юрми чоловіків та жінок батожать себе так, що шматують своє тіло аж до кісток? Я дивився на це не раз, але без усякої втіхи. Кажуть, серед них (вони ходять туди замашкаровані) трапляються заробітчани, які за гроші таким робом підносять благочестя інших: із презирством до болю, бо рвія побожності дужча за рвію грошолюбства.

Квінт Максим поховав свого сина консула, Марк Катон — свого свіжопризначеного претора, а Люцій Павло — двох, одного по одному, синів, і всі вони попри це поводилися спокійно, нічим не виявляючи своєї жалоби. Колись жартома я сказав про когось, що він ухилився від Божого бича; справді-бо, коли одного дня ґвалтовна смерть забрала у нього трьох дітей (у чому можна було легко побачити кару небесну), він був недалекий від того, аби прийняти це

Відгуки про книгу Проби - Мішель Монтень (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: