Правда про секс. Ілентина - Валія Кіян

— Розумію і поважаю. Ти є вовк степовий. Я не прив’язуюсь до людей, то вони прив’язуються до мене, і це є проблема. Я не є цікава. В одній хвилі можу розірвати стосунки без жалю. Живу серед звичайних людей, звичайним життям. Альтернатива тільки одна, але тому свій час. Цей сайт, то не торг, де треба себе вигідно продати. Не турбуюся про свою репутацію. Ти це бачиш, хіба не читаєш моїх коментарів до друзів. Привітання з гір! З висока мені добре видно.

Киця в той час була в горах на гірському весіллі. Мій перекладач перекладає, як може. Моя «кострубата» польська мова розважає кореспондентів. Киця, завжди хвалиться, що любить самостійність, тільки я знаю, що брехня це все. Посилаю для неї пісню до мультфільму «Кішка, яка гуляла сама по собі». Схоже вона не прослуховувала, оглянула тільки титул, там фото красивих котів. Киця хвалила б мене, Івана, не залежно від того, що я презентувала їй, а ще, виявилося, любить котів. Я люблю різних тварин і котів також. В нас зав’язалася розмова.

— Хочеш мене погладити? Я обожнюю котів. Мала а Ізраїлі кота, який був поранений в вуличних розборах. Мав одне око. Називала його Фальконеті. Вилікувала, а потім, як поверталася до Польщі, мусила його випустити на льотному полі. Не дозволили кота вивезти, то була трагедія. Береш мене під волосся тими котами. Хотіла б, щоб ти був котом.

— Ramadenes?

Втрутився Мовчун в наше листування. І в той час, як Киця відволіклася на інших, ми трохи з Мовчуном поспілкувалися.

— Ramadenes? Що то значить? Напевно я не він, бо не знаю, що то таке. Та й для Киці то не важливо.

Захищаю я свою «чоловічу» гідність. Подумала, що Мовчун ревнує мене до Киці і «відтісняє». Врешті, не могла я думати взагалі, спілкуючись з Мовчуном.

— Вона насправді знає багато.

— Знаєш, що знає Киця? Звідки?

Ревність сліпила мене. Мовчун дивується з такого повороту, і починає відверто мене, Івана, провокувати. Маю підозру, що він відразу здогадувався, хто я є насправді.

— Киця є дуже мудра жінка.

— Бачу що є дуже мудра. Що хоче вона від мене? Я є звичайний, лінивий, чоловік, нічого цікавого.

— Це так, як я.

— Не говори так! Ти є цікавий! Ти знаєш, що таке «Рамеденес», ти є мудрий!

— Рамеденес, мої дорогі, з фільму про кота, який говорить. — Киця не витримує нашої чоловічої розмови.

— І тільки? Моя фантазія була інша, — пишу я і дивуюся сама собі, дійсно в мене одне в голові. Перемкнуло мене, чи що?

— Зурочливі ті коти, — втрутилася в розмову Киціна приятелька, і попала під гарячу руку.

— Тільки Мовчун зразу врубається, а Іван не завжди ловить хід моїх висловлювань. Мені адвокати не потрібні! То так, як з моїм англійським. Але перш за все це тільки забава, часом з домішкою чогось глибшого. О рани, що я говорю? Тільки не глибший. Рятуйте!

— Кицю, відпочинь! Ми тільки в справі тих прекрасних котів. — Захищається її приятелька, а я після таких їхніх дебатів, на якийсь час зникаю, типово по чоловічому «потрібно перечекати, поки ця напасть мине». Тільки Киця не чекає, пише мені, Іванові, приватний лист, де говорить, що вона така є, не стримана, імпульсивна, що її друзі знають це, і вибачають, що більше не критикуватиме мене. Я заспокоюю, мов не переймайся, нічого не сталося, ми й надалі є друзями. Так ми закінчуємо розмову про кота. Ні, не зовсім закінчили, останнє слово було за мною.

— Не знаю, що ви подумали. Я тільки хотів порівняти прагнення волі, і самостійності Киці з кішкою, «яка гуляла сама по собі», за твором Кіплінга. Тільки й всього.

Після того кота, так явно, Мовчун мене більше не підставляє. Періодично запитую Мовчуна про що-небудь, відповідає вибірково, часто після великої паузи. Запитала яка його віра і також розповіла про свою, православну. Коли відповідаю йому, він часто говорить: «Ти думаєш, так як Киця!». Міг би й не говорити, сама бачу, що я на неї подібна. Може це його тип жінок? Але ж Мовчун пише це мені, Іванові.

Віртуальність.

Берег моря. Однороги. ВІН любується однорогами, відразу видно, що вони подобаються йому. ВОНА дивиться на нього, радіє, ці благородні істоти викликають і в неї подібні почуття. Хотіла б, щоб до неї ВІН мав хоч трошки такого почуття, як до однорогів.

— Запроси мене на прогулянку.

— Не зараз.

Вітер розвіває волосся. Він розглядає її насторожено з недовірою. Однороги пробігають зовсім близько, деякі зупиняються, дають себе погладити.

Реальність.

Киця гуляє на гірському весіллі, десь далеко в горах. Дивно гуляє, кожен ранок і вечір вона в інтернеті. Схоже там не має цікавих для неї чоловіків. В одній з розмов обговорюємо, Киціне вміння гнати самогон, «сливовицю» 70 градусну.

— Така й слона звалить! — Пишу я в коментарях, розповівши, що також можу гнати самогон. Насправді можу гнати самогон, як що потрібно.

— Наразі він звалить Кицю, а не слона. — Про Кицю Мовчун турбується завжди.

— Кицю не звалить, вона сильна, вона є мала і шустра. — Звичайно, я маю уяву, яка є Киця, адже вона на мене схожа.

— Ти психолог? Ти все вгадав.

Іноді Мовчун вступає зі мною, Іваном, в розмову, але обережно, не впевнений з ким говорить. Я ніби відчуваю його сумніви.

— Я не психолог, — відповіла.

Потім вивішую Мовчуну на сторінку коней. Це був дуже гарний кліп. Коні море гори і гарні дівчата. Гори, тому, що Киця все ще в горах. А коні, тому, що коні