Роксоляна - Осип Фадєєвич Назарук

">[8]. Отож приїхав тут до нашого пана старий як світ баша з Трапезунта. Кількадесять найкращих дівчат уставив йому наш пан у ряди, а між ними й мене. Всім нам остро пригадали, як поводитися. Баша, опираючись на палиці, переліз попри нас і кожду оглянув. Я як подивилася на нього, то мало не зімліла: старий, згорблений, каправий, голос має, як сухе, ломане дерево. А він якраз показав — на мене! Вивели мене з ряду ні живу ні мертву, й сам пан запровадив мене до окремої кімнати зі старим башою, де той при нім мав мене докладніше оглянути. Наш пан ще по дорозі давав мені очима знаки, як поводитися. Але я постановила собі поводитися якраз інакше, ніж мене вчили.

— І доконала свого?

— Так. Старий баша приступав до мене кілька разів, а я ні оком на нього не глянула, хоч мій пан аж кашляв з гніву. І баша сказав йому при мені: «Що ж! Вона гарна, але без життя. Не хочу!» Та й поїхав, не купивши нікого!..

— Я так само зробила б.

— А я вже ні, нехай діється, що хоче. Бо через тиждень били мене тричі на день так, що я від пам'яті відходила. Більше не хочу того. Коби тільки той сам баша не приїхав удруге.

Дрож потрясла нею.

Настуня потішала її.

— Адже він уже тебе не схоче.

— Ага! Ніби він пам'ятатиме, що вже раз оглядав мене. Приберуть мене зовсім інакше, волосся опустять на груди, не назад, — о, бачиш, яке гарне волосся виплекали в мене! Вони знають, як се робити!

Показала своє дійсно гарне і буйне волосся та й, відітхнувши, додала:

— Маю таке прочуття, що той старий труп таки купить мене! Почала плакати тяжко.

— А що ж він тобі зробить, як ти не любитимеш його, навіть коли вже тебе купить?

— Ех, як же ти нічого не знаєш про се, що вони виробляють з непокірними невольницями, які не піддаються всім їх забаганням! Поживеш, то почуєш. І тут між нами є такі, що були вже в гаремах у Царгороді, і Смирні, і Єгипті. Оповідають страшні річі.

Настуня задумалася.

Перед її очима стояв розірваний ланцух на Тринітарській церкві монахів як символ усього найкращого. Щойно тепер зрозуміла, що значить невольниця, а що свобідна людина. Розірваний ланцух на Тринітарській церкві видався їй золотим символом, дорогим над усе. Нараз прийшло їй на думку, що коли сьогодня вчує голос дзвону з тої церкви, то відзискає свободу.

Пригадалося їй, що батько її дуже не любив таких забобонних повірок. Але не могла опертися тому, що тепер уродилося в її душі, хоч воювала з сим. «Може, сьогодня неділя?» — подумала. Бо в дорозі втратила рахубу днів. А боялася запитати товаришку недолі чи вона не знає, що сьогодня за день: хотіла якнайдовше дуритися, що сьогодня неділя і що зараз задзвонять на вечірню молитву в Тринітарській церкві. Той голос мав для неї бути знаком, що буде ще свобідна. На волі, вдома, в ріднім краю. Ті два поняття: рідний край і свобода — лучилися в її думках і мріях нерозривно.

«Не мав слушності батько, коли говорив, що здоровля найбільше добро людини, — подумала. — Бо ще більше добро свобода».

Але не давала по собі пізнати того, що діялося в її душі. Iнстинктом чула, що веселість і глибоке почуття радості з життя — одинока її оборона.

— Не журись, — сказала до ляшки. — Що має бути, те буде!

I затягнула таку веселу пісоньку, що й Ванда повеселішала. Так перебалакали аж до вечера, а — дзвін не задзвонив… Прийшли з робіт інші товаришки. Від тої, що мала червону шарфу, довідалась Настуня, що вже завтра поведуть її в школу і що там є вже двадцять дівчат, крім неї. Вона єврейка з Київщини, а є там ще дві грекині і інші з ріжних земель. Головних учителів мають двох: оден турок, оден італієць…

По вечері дівчата знов почали виходити.

— Куди ж ви знов ідете? — запитала Настуня.

— Знов до школи, але вже до лекшої, — відповіла їй ляшка.

— Там учать жінки, — доповіла друга.

— І ти туди завтра підеш, — докинула третя. — Мусиш піти, хоч, певно, трохи умієш робити те, чого там учать.

Настуня була дуже цікава побачити ту школу невольниць. Не спала тої ночі майже зовсім.

V. В ШКОЛІ НЕВОЛЬНИЦЬ В СТРАШНІМ ГОРОДІ КАФІ

Кожда школа вчить не для себе, але для життя.

«I am miserable and іn a manner іmprisoned and weighed down with fetters till with the light of Thy presence Thou comforlesi me, givest me liberty and showest me Thy friendly countenance..»

Збентежено вибиралася Настуня до школи невольниць. Але ум її працював живо. Розуміла ясно, що в сій школі може бути побудована підвалина її дальшої долі — доброї або злої. Чи до утечі, чи до дальшого життя тут — все треба пізнати тутешнє життя і те, чого воно вимагає. Розуміла се так ясно, як Отченаш, котрий раз у раз повторяла.

Довго думала над собою. І твердо постановила пильно присвоювати собі все, чого в тій школі вчитимуть. І роздумувала ще над одним, хоч соромилася того сама перед собою…

Роздумувала, як сподобатись учителям. Розбирала докладно натяки товаришок неволі про