Ода до радості (збірник) - Сергій Вікторович Жадан

– Навіщо?

– Він теж бачить чоловіка на табуретці?

Дункан Веймор більше його не слухає і просто волає:

– I’m bury you! I’mmma bury you, bastards![4]

Рейс BA 840 іде на посадку.

До посадкової смуги з’їжджаються пожежні машини і карети «швидкої допомоги», напаковані психіатрами.

За літаком «British Airways» до аеропорту наближається лайнер «Air France», рейс AF 205 із Парижа. Капітан французького літака виявляється флегматиком зі специфічним почуттям гумору. Помітивши геліостат і обсіяного бурульками Стьопу, він реагує по-філософськи:

– Диспетчерська Борисполя, у вас новий спосіб слідувати за трафіком? Не вистачає грошей на радари і ви тепер літаки помічаєте сірниками на карті?

– Борт два-о-п’ять???

– Вам не здається, що хлопцю трохи холодно? – далі іронізує пілот. – Ви хоч би курточку на нього накинули, а то сидить у самих шортах. Тут —7 °C за бортом!

– Хто у… у… у… самих шортах? – у диспетчера важка форма стовбняка.

У розмову встряє інший літак, який щойно злетів з аеропорту і набирав висоту, прямуючи на північ від української столиці:

– Диспетчерська, у когось із ваших учора був день народження? Видно, гарно погуляли. – Пауза. – Чи… о, пардон!.. у вас же сьогодні День незалежності. Забув, вибачайте.

На радарах у цьому місці порожньо, проте диспетчер починає помалу усвідомлювати, що його не розігрують.

Шоу триває. З півдня до аеропорту Бориспіль підлітає турбопропелерний Ан-24, рейс 1726 із Одеси. Диспетчер схиляється над радаром, пожираючи поглядом квадратик із підписом 1726. Він розуміє, що турбопропелерний Ан-24 летить повільніше за реактивні «Boeing» чи «Airbus», а отже, пілот має більше часу, щоб стежити за різними капостями на ешелоні. Попри це він тривалий час не наважується ввімкнути мікрофон.

◀ Угорі – реальні розміри і вигляд геліостата; внизу (у тому ж масштабі) – спрощена модель, яка показує, яким мав би бути апарат, якби Тихон розрахував його правильно (3D-реконструкція з газети «Сільські вісті» на основі матеріалів, наданих прес-службою Міноборони України)

Рейс 1726 обзивається першим:

– Диспетчерська…

– Так, борт сімнадцять-двадцять-шість.

– Я мушу вам дещо сказати.

Диспетчер перехрещується сам і перехрещує мікрофон:

– Кажіть.

– По-моєму, донецькі придумали новий спосіб ховати трупи від міліції.

Диспетчер із усього маху торохкає лобом об стіл. Колеги занепокоєно косяться на нього. Хтось підхоплюється і кличе начальника зміни.

– 1726, опишіть, що ви бачите… навіть якщо вам здається, що такого ви бачити не можете.

– Спостерігаю худорлявого хлопчину років двадцяти. Ширяє тут на стільчику.

– На стільчику?

– Підтверджую.

– 1726, він намагається подати якісь знаки?

– Диспетчерська, я думаю, він мертвий.

– 1726, ч… чому ви так думаєте?

– Сумніваюсь, що живий на таке погодився б…

Бідолашний диспетчер усвідомлює, що безповоротно з’їжджає з глузду.

Підходить старший зміни. На радарі повз аеропорт кволо сунеться приватний літачок. Він не заходить на посадку, просто тримає контакт із контрольно-диспетчерським пунктом, оскільки пролітає повз повітряну зону аеропорту.

Скрипить радіо:

– Диспетчерська… у вас тут… е-е-е… я навіть не знаю… е-е… як вам сказати…

– Та кажіть уже, як є, – схлипує диспетчер.

– Тут хлопчина… е-е-е… на табуретці… знаю, в це важко повірити, але це так… е… і ще в нього собака… Мені здається, вони… е-е-е… заважають… нормальному руху повітряних суден.

– Який іще собака?! – Диспетчер починає плакати.

– Я не розбираюсь у породах… здається… е… бульдог.

Начальник зміни хапається за мікрофон:

– Він – труп? Цей, що на табуретці?

Пілот прайват-джета:

– Він – придурок… е… якщо додумався вибратись на таку висоту без літака.

Диспетчера починає колотити в істериці…

7

– Зиновію, вставай!

– Ге-е…

– Вставай! Чуєш? Твій Степан полетів!

– Йдіть на хер…

Хтось із сусідів відважився і заліпив два розмашисті ляпаси Ревуну. Лясь-лясь!

– Га?! Що?! – Чоловік нарешті сів на ліжку.

– Прокидайся, чорти б тебе забрали! Стьопа полетів!

– Куди полетів?

– Туди!

Зиновій Гордійович несамохіть задер підпухле після сну обличчя і подивився на стелю.

– Що? Що ви, в біса, мелете?

– Полетів, я тобі кажу! Зиновію, твій син ПОЛЕТІВ!

– Мамо рідна, туди?! О Боже! – Зиновій пополотнів від лячної здогадки, губи посіріли. – Стьопа помер?!

– Та ні!.. – Сусід мотнув головою і замислився. – Ну, принаймні відлітав він іще живим… – І взявся переповідати все, що на той час спромоглися витягти з Мар’янчика Тихого.

Остаточно очунявши, Зиновій Ревун помчав у сарай заводити І-153 – рятувати сина. На жаль, поршневий двигун, який простояв у хліві майже два десятки років, завести не вдалося, біплан навіть не чмихнув, тож усе, що міг вдіяти Зиновій, – це бігти за вітром і виглядати Степана в небесах. Через півгодини до нього приєдналися найближчі друзі й родина, а ще через годину за Стьопою чесало все село.

Вітер помінявся, і геліостат понесло на захід, до Дніпра, що врятувало Стьопу від вельми небажаного загострення ситуації, оскільки очманілі диспетчери в Борисполі вже готувалися закрити аеропорт і викликати винищувачі. Через дві години крізь шви в нейлонових кулях вийшло достатньо гелію, і геліостат нарешті почав знижуватись. О 12:10 його вперше помітили у повітрі, а ще через двадцять хвилин під зачарованими поглядами всіх ста сімдесяти восьми односільчан Степан Зиновійович Ревун плавно опустився на поле за двадцять кілометрів на захід від Бабариків, завершивши свій перший у житті політ.

Поки його, переляканого й задубілого, віддирали від стільчика, від’єднували від примерзлого собаки і розтирали горілкою, Стьопа безперестану твердив:

– Я ж вам казав… Я ж обіцяв, що полечу.

Твердив понуро і змучено, ледве ворушачи порепаними від морозу безкровними губами, але – непереможно.

Від автора

Попри всю неймовірність описаної ситуації, в основі її лежить реальна історія лос-анджелеського пенсіонера Ларрі Волтерса, який у 1982 році захотів політати без літака. Детальніше тут:

http://en.wikipedia.org/wiki/Larry_Walters.

Лариса Денисенко

Каштанове пташеня

Присвячується Ганні Михайловій, Максу Сергеєву, Андрію Редько, Юрію Зайцеву, Ігорю Слісаренку, моїм прекрасним та молодим друзям, що пішли з цього життя, а також тим з нас, хто залишився поки що тут, позбавленими кількох градусів тепла та щастя, а ще – Пуззі та Фриді – вухастим псячим янголам

Молодесеньке листя київського каштана нагадувало Світлані пташеня, яке тільки-но вилупилося з яйця: маленьке пухирчасте