Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер
— Хм! Ти й справді хочеш літати на бойові завдання? — зчудувався полковник Пескарт. — А на біса вони тобі?
— Я хочу чесно виконувати свій військовий обов’язок, сер, — скромно потупивши великі карі очі, соромливо відказав Майло. — Війна — вона для всіх війна.
— Але ж, Майло, ти й так чесно виконуєш свій обов’язок! — вигукнув полковник Пескарт, і всі шибки струснулись від його життєрадісного реготу. — Я не знаю нікого, хто зробив би для наших людей більше, ніж ти! Пригадай-но хоча б свою бавовну в шоколаді!
— Ні, сер, — повільно й сумно похитав головою Майло. — Для справжнього патріота мало бути всього лише справжнім начальником їдальні, коли йде війна.
— Цілком досить, Майло, цілком досить. І який це гедзь тебе вкусив?
— Ні, не досить, полковнику, — твердо заперечив Майло і глянув в очі полковникові Пескарту шанобливо, але непохитно. — Тут уже починають гомоніти…
— А, он воно що! Дай-но мені їхні прізвища, Майло! Дай мені їхні прізвища, а про небезпечні завдання подбаю я сам!
— Ні, ні, полковнику, боюся, що вони мають рацію, — знову потупив зір Майло. — Батьківщина і справді послала мене сюди як пілота, а не як начальника їдальні.
— Ну що ж, гаразд, Майло. — Полковник Пескарт був дивом здивований, та заперечувати не став. — Коли ти й справді цього хочеш, ми готові піти тобі назустріч. До речі, як давно ти в нас служиш?
— Вже одинадцять місяців, сер.
— І скільки в тебе бойових вильотів?
— П’ять, сер.
— П’ять? — перепитав полковник Пескарт. — Точно п’ять?!
— Так точно, п’ять, сер, — повторив Майло.
— П’ять?.. Хм! — задумливо пошкріб щоку полковник Пескарт. — І справді негусто.
— І ви так гадаєте? — вереснув Майло і знову зиркнув у лице полковнику.
Той одразу відвів очі.
— А чому, власне, негусто? — квапливо поправив себе полковник, відводячи погляд. — По-моєму, густіше й не треба.
— Ні, полковнику, — меланхолійно відказав Майло і скрушно зітхнув. — Треба було б густіше. Хоча й спасибі вам на добрім слові.
— Але це й справді не так уже й кепсько, Майло. — Особливо коли зважити на інші твої заслуги. Кажеш, п’ять вильотів? Тільки п’ять?!
— Так точно, сер, тільки п’ять.
— Тільки п’ять, хм! — на мить полковник Пескарт знітився, силкуючись збагнути, куди ж це гне Майло, і пригадати, чи не мав він раніше через Майла «махів та хвостів». — П’ять — це дуже добре, Майло, — з запалом вигукнув він, осяяний блискучою ідеєю. — Адже в середньому це майже по одному бойовому вильоту на два місяці. До того ж ти, певно, не врахував того вильоту, коли бомбив наш полк.
— Та ні, сер. Той виліт я врахував.
— Врахував? — не без подиву перепитав полковник Пескарт. — Але ж того разу ти навіть не підіймався в повітря, адже так? Якщо мене не зраджує пам’ять, ми стояли поруч у диспетчерському пункті.
— І все-таки виконував це бойове завдання саме я, — упевнено заперечив Майло. — Без моїх літаків та літань ця операція просто не відбулася б. Я її задумав, я її і здійснював.
— Що правда, то правда, Майло, гріх було б це заперечувати. Я просто хотів перевірити, чи правильно ти все підрахував… А наліт на Орв’єто, коли ми уклали з тобою контракт про бомбардування мосту. Ти його теж урахував?
— Що ви, сер, у мене немає підстав включати й цю операцію до мого послужного списку. Адже при нальоті на Орв’єто я керував загороджувальним вогнем.
— А яка, власне, різниця, Майло?! Все одно то була твоя операція. І, слово честі, ти провів її блискуче! Щоправда, в міст ми так і не влучили, зате візерунок бомбардування вийшов на славу. Генерал Штирхер був у захваті. Ні, Майло, я прошу, я вимагаю, щоб до своїх бойових вильотів ти приплюсував і Орв’єто.
— Слухаюся, сер…
— А як можна інакше, Майло?! Отже, дивись, у тебе вже аж шість бойових, вильотів. Аж шість, цілих шість! Це добре! Ні, ні, Майло, це справді добре, хай йому грець! Шість вильотів замість п’яти — це значить двадцять процентів приросту за якихось кілька хвилин! Адже це зовсім непогано, Майло, повір мені, це зовсім непогано!
— Так, але ж у інших уже по сімдесят вильотів, — зауважив Майло.
— А хто вигадав бавовну в шоколаді — вони чи ти, га? Так що заспокойся, Майло, кому-кому, а тобі перед ними червоніти не доводиться.
— Зате вони мають необмежені можливості завойовувати собі і геройство, і славу, — не вгавав ображений Майло. Здавалося, він ось-ось зарюмсає.— Сер, я хочу воювати нарівні з усіма. Тому я й прийшов до вас. Я теж хочу ходити в орденах.
— Так, так, Майло, я тебе чудово розумію. Усім нам хотілося б бути на лінії вогню, але такі, як ми з тобою, служимо батьківщині інакше. Взяти хоча б мене, — улесливо хихикнув полковник Пескарт. — Б’юсь об заклад, не всі знають, що в мене самого на рахунку всього чотири бойових вильоти.
— Так точно, сер, — озвався Майло. — Всі знають, що у вас усього два бойових вильоти. До того ж, один з них — це як Аарфі збився з курсу і загнав літак за лінію фронту, коли ви з ним літали до Неаполя, щоб купити там на чорному ринку рефрижератор.
— Ну годі про це, Майло, — враз зашарівшись, круто змінив тему полковник Пескарт. — Так чи інакше, але намір твій цілком похвальний. Значить, я негайно даю команду майорові Майору, і він призначить тобі ще шістдесят чотири бойових завдання, щоб дати тобі змогу наздогнати інших пілотів.
— Дякую, полковнику, дякую вам, сер! Ви навіть не уявляєте собі, що це значить!
— Ще й як уявляю, Майло! Я чудово уявляю собі, що це значить!
— Ні, полковнику, боюсь, що ви і гадки не маєте про те, що це значить, — переконано заперечив Майло. — Це передусім значить, що хтось повинен прийняти в мене справи синдикату. І негайно, бо справи ці досить складні, а мене
