Звіяні вітром. Кн. 2 - Маргарет Мітчелл
Коротше кажучи, будинок цей таки вражав, і Скарлет, ступаючи по м’яких килимах, занурюючись у глибокі пуховики на ліжках, згадувала холодну підлогу й прості сінники Тари і почувала себе неабияк задоволеною. На її думку, це був найгарніше й найвишуканіше умебльований будинок з усіх, які вона бачила, хоч Рет казав, що він моторошний. Але якщо їй подобається в ньому, хай так і буде.
— Незнайомець, котрий нічого про нас не знає, з першого погляду на цей будинок зрозуміє, що збудовано його на нечисті гроші,— зауважив Рет.— Ти ж знаєш, Скарлет,— неправедно нажите нічого доброго не дає, і наш будинок підтверджує цю істину. Тільки скоробагатько міг поставити собі таку озію.
Але Скарлет, яку розпирали гордощі й щастя, яка вже снувала плани про розкішні прийоми, коли вони облаштуються в цьому домі, тільки смикнула його пустотливо за вухо й мовила:
— Дурниці! Вигадуєш казна-що!
Тепер вона вже переконалася, що Рет полюбляє збивати з неї пиху і може зіпсувати всю насолоду, якщо прислухатись до його клинів. Якби всерйоз брати Рета, то довелося б з ним сваритись, а це її не дуже приваблювало, бо завжди в таких випадках його опинялося зверху. Отож вона по змозі не звертала уваги на Ретові слова, а коли вже й мусила вислухати, намагалася обернути їх на жарт. В усякому разі, перший час.
Упродовж медового місяця та й майже до кінця проживання в готелі «Націонали» стосунки їхні були цілком дружні. Але тільки вони перебралися до нового будинку і Скарлет почала заводити нових друзів, між ними двома почалися гострі сварки. Ненадовго щоразу, бо з Ретом інакше й не можна було, коли він лишався байдужісіньким до її запальної мови, а виждавши слушну хвилину, шпигав у найдошкульніше місце. І призвідцем колотнеч виступала саме Скарлет, а не Рет. Він лише виголошував свою недвозначну думку про Скарлет, про її поведінку, про те, як вона порядкує в домі та яких приятелів заводить. І декотрі з його тверджень були такі, що їх не можна було знехтувати або сприйняти як жарт.
Приміром, коли вона вирішила змінити вивіску «Крамниці Кеннеді» на щось більш ефектне й попросила Рета подумати над цим, той запропонував назвати її «Універсальна крамниця», запевнивши, що так буде солідніше й цілком відповідатиме широкому виборові товарів у торговельному закладі. Скарлет здалося, ніби нова назва досить приваблива, і вона вже встигла й напис замовити, коли Ешлі Вілкс ніяково пояснив їй, що це звучатиме трохи по-блюзнірському. Скарлет тоді страшенно розсердилась на Рета, а він розреготався, та й тільки.
І ще був клопіт з Мамкою. Вона як затялася зразу, так і не відступала від своєї думки, що Рет «мул у кінській збруї». Ставилась вона до нього з чемністю, але холодно. Звертаючись, завжди казала «кап’тане Батлер» і ніколи — «місте’ Рет». Вона навіть не зробила реверансу, коли Рет подарував їй червону нижню спідницю, й ні разу не одягла її. Еллу й Вейда вона тримала якомога далі від Рета, дарма що Вейд був у захваті від «дядечка Рета», та й Ретові малий явно подобався. Але замість звільнити Мамку або принаймні поставити її на місце, Рет виявляв до неї якнайбільшу повагу й був з нею гречніший, ніж з новими приятельками Скарлет. Ба навіть зі Скарлет він не був такий гречний, як з Мамкою. Він кожного разу просив у Мамки дозволу, коли возив Вейда на прогулянку, і радився з нею, яку ляльку купити Еллі. А Мамка тільки й того, що була з ним чемна.
Скарлет гадала, що Рет як господар дому мав би бути суворіший до Мамки, але він лише сміявся з її слів і казав, що Мамка якраз і є справжній господар у домі.
Раз він розлютив Скарлет, байдужісінько заявивши, що за кілька років вона опиниться в дуже прикрому становищі, коли панування республіканців у Джорджії скінчиться і демократи знову переберуть владу.
— Коли демократи матимуть більшість у законодавчих зборах і свого губернатора, це твоє вульгарне республіканське товариство виженуть звідси в три вирви, й усі вони знов підуть прислуговувати по шинках та вигрібати помийні ями, де їм і місце. А ти залишишся з носом, бо у тебе не стане приятелів ні з того, ні з того табору. Але хай собі, не мороч голови майбутнім.
Скарлет засміялася на ці слова, бо й мала підстави, адже Буллек на той час цілком певно сидів у губернаторському кріслі, в законодавчих зборах штату перебувало двадцять сім негрів, а тисячі демократів у Джорджії були позбавлені виборчого права.
— Демократи ніколи не вернуться. Вони тільки злостять янкі й віддаляють тим самим день, коли могли б вернутися до влади. Вся їхня робота — це гучні слова й нічні виправи ку-клукс-клану.
— Ні, вони вернуться. Я знаю південців. І знаю джорджіанців. Вони люди вперті й затяті. Якщо їм доведеться наново воювати, щоб вернути собі владу, вони й на це підуть. Якщо їм доведеться за прикладом янкі скуповувати негритянські голоси, і на це вони підуть. І якщо їм доведеться за прикладом янкі залучити до голосування десять тисяч покійників, то всі до одного трупи з кладовищ у Джорджії з’являться до виборчих урн. Справи неминуче зійдуть на пси під милостивим проводом нашого доброго друга Руфеса Буллека, і Джорджія неодмінно його виблює.
— Та не вживай таких вульгарних слів, Рете! — скрикнула Скарлет.— Ти говориш так, ніби я не була б рада поверненню демократів! А це ж неправда. Я б дуже зраділа, якби вони вернулися. Гадаєш, мені приємно дивитись, як усюди товчуться оці солдати, нагадуючи про той час, коли... гадаєш, мені приємно... Я ж усе-таки родом із цього штату! Мені б дуже хотілося, щоб вернулися демократи. Та вони не зможуть вернутись. Ніколи. А якби навіть вони й вернулися, чим би це зашкодило моїм новим знайомим? Гроші ж у них так і залишаться, хіба ні?
— Залишаться, якщо вони зуміють їх утримати. Але я сумніваюся, щоб кому-небудь з них вистачило грошей більш як на п’ять років, коли вони так їх
