Майстер і Маргарита - Михайло Опанасович Булгаков
207
…опинився в театральній залі, де під золоченою стелею сяяли кришталеві жирандолі, а на стінах кенкети. — Під театральною зальою слід розуміти Колонну або Жовтневу (Октябрьську) залю Дому Спілок (Большая Дмитрівка, 1, Театральна площа — див. прим. [129]) у якій відбувалася низка інсценізованих Сталіном після вбивства С. М. Кірова (1934) «відкритих процесів» над опозиціонерами: процес «об’єднаного центру» із звинуваченими Каменевим, Зинов’євим і ін. (серпень 1936 р.), над «паралельним антисовєтським троцькістським центром» у складі П’ятакова, Радека, Серебрякова, Сокольникова і ін. (січень 1937 р.), процес «антисовєтського правотроцькистського блоку» з участю Бухаріна, Рикова, Ягоди, Крестинського та ін. (березень 1938 р.). Перед цим, з 12 квітня 1933 р. в Колонній залі проходив процес інженерів англійської фірми «Віккерс». Усі ці процеси проводилися у вигляді театральних видовищ, галасливо, широко и настирно пропагувалися у засобах масової інформації (газета, радіо) і цілком могли наснитися Никанорові Йвановичу.
Кенкет (фр. quinqet, від імени винахідника, французького фармацевта Антуана Кенкета — Antoine Quinqet, 1745–1803) — давній настінний світильник, у якому резервуар з пальним розташовувався вище від пальника, із скляним пляфоном; у романі відповідає бра (фр. bras — рука, плечо), настінному канделяброві з однією або кількома лямпочками.
208
…артист у смокінґу… — Смокінґ (англ. smoking jacket — піджак для куріння) — чорний широко відкритий на грудях піджак з довгими, обшитими лиснючою тканиною вилогами.
209
Ось які байки Ляфонтена доводиться мені вислухувати! — Ляфонтен (Жан де Ляфонтен — Jean de La Fontaine, 1621–1695) — видатний французький поет-байкар. Теми багатьох байок Ляфонтена були використані Іваном Криловим, Леонідом Глібовим та байкарями інших народів. У контексті цієї заяви слово «байка» означає брехню, вигадку.
210
Обіцяний Куролєсов <…> виявився високим на зріст і м’язистим голеним чоловіком у фраку й білій краватці. — Єдиною особою, яка могла б виступати у ролі читця-фрачника у подібному театрі-судилищі, міг бути прокурор СССР Андрій Януарійович Вишинський (1883–1954), державний обвинувач на всіх сфальсифікованих політичних процесах-видовищах 1936–1938 рр. (див. прим. [207]). Його квітчасті виступи, що ображали обвинувачуваних, у яких юридичні формулювання замінювались потоком скаженої лайки, на кшталт «проклята гадина», «смердюче падло», «ціпові пси імперіялізму», «жалюгідні подонки», «звірі в людській подобі», «смердюча купа людських покидьок», Булгаков просто замінив читанням «Скупого лицаря». Вишинський завжди був елегантно одягнений, на відміну від основної маси авдиторії, убраній у напіввійськовий, перейнятий від Сталіна, однострій.
Прізвище (і почасти образ) Куролєсова Булгаков міг запозичити з «Сімейної хроніки» С. Т. Аксакова (1856), де вродливий, розумний, елегантний майор Михайло Максимович Куролєсов, одружений з двоюрідною сестрою діда письменника, спершу пестливий сім’янин, виявився грубим розпусником, душогубом-садистом та зажерливим шахраєм, який, втім, скоро вмирає, отруєний слугами — «…Куролєсов розповів про себе багато негарного».
211
Як молодий гульвіса жде спіткання з розпусницею хтивою якоюсь… — два перші вірші з монологу Барона в «Скупому лицарі» О. С. Пушкіна (1830); переклад Леоніда Первомайського.
212
Переклад Леоніда Первомайського.
213
«А за квартиру Пушкін платитиме?» або «Жарівку на сходах, виходить, Пушкін викрутив?», «Нафту, виходить, Пушкін купуватиме?» — Ці та схожі вирази, що стали популярними по всій країні під час написання роману, є наслідком проведення у 1937 р., у розпал масових арештів та розстрілів, терору та судового свавілля (див. прим. [207]), несподівано пишних урочистостей з нагоди 100-річного ювілею від дня загибелі О. С. Пушкіна. Репресований ще у 1922 р. «непотрібний нам» «ідеолог капіталізування середньомаєтної шляхти», твори якого вилучалися з бібліотек та з репертуару театрів, раптом був оголошений «народным русским поэтом» і «жертвой проклятого царизма». В атмосфері шпигуноманії ідеологія пролетарського інтернаціоналізму миттєво змінилася на ідеологію совєтського (великоруського) імперського націоналізму, більшовицького патріотизму. Поета увічнили перейменуванням Нескучної набережної Москви-ріки на Пушкінську набережну, міста Дєтскоє село на м. Пушкін, Біржевої площі в Ленінграді на Пушкінську площу і т. і. (Постанова Центрального Виконавчого Комітету Союзу ССР від 9 лютого 1937 р.), масовими тиражами творів, науковими працями, конференціями, театральними постановками, конкурсами. Підправлена біографія представляла Пушкіна революціонером, борцем за свободу російського народу. Поминки по Пушкінові були перетворені на гучний казенно-радісний захід. Преса й радіо були переповнені матеріялами про нього. Партія та уряд зробили Пушкіна інструментом ідеологічної боротьби, він був названий «державним поетом номер один». Його ім’я прив’язували до будь-яких пропагандистських акцій. У цій атмосфері ім’я Пушкіна настільки приїлося обивателям, що його стали поминати намарно з будь-якого приводу, як це робив і Никанор Іванович. Пушкінсько-сталінська тема розроблялася й у численних анекдотах того часу. «Якби Пушкін жив у XX столітті, він все одно б загинув у 37-му році». Булгаков природно накладає урочистості з приводу пушкінського ювілею на один з інсценізованих «відкритих процесів» проти «ворогів народу» (у цьому випадку валютників).
214
…на Пречистенці… — Пречистенка — вулиця, що сполучає Пречистенські ворота біля храму Христа Спасителя із Зубівським майданом; за совєтських часів називалася Кропоткінською (див. прим. [103]).
215
…у бляшанці з-під Ейнему… — Йдеться про прямокутню бляшанку з-під цукерок або тістечок виробництва популярної у дореволюційній Росії московської кондитерської фірми фабриканта Федора Ейнема (Теодора Айнема — Theodor Einem), заснованої 1867 р., 1922 р. перейменованої на «Красный Октябрь».
216
«Там ґруди золота лєжат, і мнє онє принадлєжат». — Слова з арії Германна з опери П. І. Чайковського «Винова краля» (1890; лібрето М. І. Чайковського).
217
…бійцівських гусей в Ліанозові… — Бійцівські гуси — спеціяльні породи свійських гусей, виведені для старовинної російської весняної забави — гусячих боїв, що проводяться один раз на рік, як правило, третьої неділі березня. Найбільш відомими бійцівськими породами є тульські, арзамаські та калузькі гуси, що зберегли більшість ознак дикого предка — сірої гуски (Anser anser). Відомими центрами гусячих поєдинків були (і залишаються) Москва, Тула, Калуга, Рязань, Нижній Новгород. Гусячі бої позбавлені жорстокости кориди, собачих чи півнячих боїв, крови на них не буває, уся втрата переможеного гусака це кілька пір’їнок; переможений звичайно тікає з майданчика (Птиця бойова, ніжна, вона догляду потребує…).
Ліанозово — станція Савьоловської залізниці, нині розташована в міській смузі
