Українська література » Сучасна проза » Проби - Мішель Монтень

Проби - Мішель Монтень

Читаємо онлайн Проби - Мішель Монтень
class="p1">Горацій, Послання, І, 5, 23

Пер. Андрія Содомори

понад надмірний достаток; а в себе я турбуюся про найнеобхідніше, нехтуючи пишнотою. Якщо вам доведеться бачити, як у когось служники снують туди-сюди або хтось із них виверне таріль, це викликає у вас посмішку; і ви мирно дрімаєте, поки ваш гостинний хазяїн радиться зі своїм маршалком щодо частування, яким він вас пригостить наступного дня.

Я мовлю лише про мої особисті смаки; водночас я дуже добре знаю, скільки розваг та утіх справляє деяким натурам мирне, успішне, добре налагоджене хазяйство; я зовсім не хочу пояснити свого промаху і прикрощів діяльності цього роду сутністю самого діла, як не хочу і сперечатися з Платоном, який гадає, що найщасливіше заняття у людини — це праведно робити свої діла.

Коли я мандрую, мені зостається думати лише про себе і про те, як ужити мої гроші; це дається залагодити лише одним способом. Щоб накопичувати гроші, потрібні розмаїті якості, і в цьому я нічого не тямлю. Але в тому, щоб їх витрачати, — у цьому я дещо тямлю, і в тому, щоб витрачати їх толком, а це, воістину, і є найважливіше їхнє призначення.

А втім, я вкладаю в це заняття надто багато марнославства, через що мої витрати дуже нерівні і несумірні і виходять, понад те, за межу розумного, як в той, так і в той бік. Якщо вони додають мені блиску і служать для досягнення моїх цілей, я, не задумуючись, іду на будь-які трати — і, так само не задумуючись, скорочую себе, якщо вони мені не світять, не усміхаються.

Чи хитрощі людського розуму, чи сама природа змушує нас жити з оглядкою на інших, але це приносить нам більше зла, ніж добра. Ми позбавляємо себе певних вигод, аби лиш не прошпетитися перед громадською думкою. Нас не стільки не турбує, яка наша правдива сутність, що ми таке насправді, скільки те, яка ця сутність в очах оточення. Навіть власна обдарованість і мудрість здаються нам безплідними, якщо відчуваються тільки нами самими, не проявляючись перед іншими і не заслуговуючи їхнього схвалення. Існують люди, чиї підземелля сочаться цілими ріками золота, і ніхто про те не знає; є й такі, які обертають свої статки в блискітки і брязкальця; отож, в одних гріш лічиться за таляр, а в інших — навпаки, бо світ цінує вартість і вжиток, виходячи з того, що саме виставляється йому напоказ. Від усякої крутанини з багатством відгонить захланністю; нею відгонить навіть від його гайнування, від надмірно впорядкованої і нарочитої щедрості; воно не варте такої уваги і таких докучливих клопотів. Хто хоче витрачати свої кошти розумно, той повсякчас має себе впиняти й обмежувати. Бережливість і гайнування самі по собі — ні благо, ні зло; вони набувають барви лише того чи того, залежно від ужитку, який їм дає наша воля.

Інша причина, що вабить мене в мандри, — огида до панівних у нашому краю негарних звичаїв. Я б легко змирився з їхнім псуванням, якби вони завдавали шкоди тільки громадським інтересам,

Часи ще гірші за залізний вік,

І злочинам природа не знайшла

Імення, не назвала мінералом.

Ювенал, XIII, 28—30

а що вони зачіпають і мої інтереси, змиритися з ними я не можу. Надто вже вони мене гнітять. Через розгнузданість тривалих горожанських воєн ми помалу скотилися у наших краях до такої спотвореної форми державної влади,

Де змішалось, що гоже і що не гоже.

Верґілій, Георгіки, І, 505

що воістину просто диво, що вона змогла утриматися.

В зброї еони обробляють ріллю й нову здобичу завжди

Люблять шукати собі і жити лише із грабунку.

Верґілій, Енеїда, VII, 748

Пер. Михайла Білика

Коротше, я бачу на нашому прикладі, що людські спільноти складаються і тримаються, чого б це не коштувало. Хоч би куди загнати людей, вони, тіснячись і штовхаючись, зрештою абияк влаштовуються і розміщаються подібно до того, як порізнені предмети, засунуті абияк, без усякого ладу, у кишеню, самі по собі знаходять спосіб злучитися і вкластися одне біля одного, і при цьому іноді краще, ніж коли б їх поклали туди навіть найвміліші руки. Цар Філіпп зібрав одного разу юрбу найдурніших і найпослідущих людей, яких тільки міг розшукати, і оселив їх у збудованому для них місті, якому надав відповідну назву. Гадаю, що й вони із самих своїх пороків створили політичне сторонництво, а також цілеспрямоване і справедливе суспільство.

Переді мною не якийсь відрубний злочин, не три і не сотня, переді мною повсюди поширені, схвалені усіма звичаї, такі жахливі своєю нелюдяністю і надто безчесністю — а для мене це найгірший із пороків, — що я не можу думати про них без здригання, і все ж я любуюся ними, мабуть, не менше, ніж ненавиджу їх. Ці нечувані лиходійства так само відмічені печаттю душевної могуті і непохитності, як і печаттю розбещеності і заблудів. Нужда обтесує людей і зганяє їх докупи. Ця випадково збита орда згуртовується далі законами; адже бували серед таких орд і такі люті, що ніяка людська уява не в силах вигадати щось схоже, а проте деяким із них удавалося забезпечити собі здорове і тривале існування, отож потягатися з ними було б упору хіба що державам, які були створені генієм Платона та Аристотеля.

І, звісно, всі описи придуманих із голови держав — не більше ніж сміховинна примха, непридатна для практичного здійснення. Затяті і безконечні суперечки про найкращу форму громадського ладу і про начала, здатні нас згуртувати воєдино, є спорами, корисними тільки для справи нашої думки; вони служать тому самому, чому служать багато яких тем, використовувані у різних науках; набуваючи сутність і вагу у запалі диспуту, вони поза ним позбуваються всякої життєвості. Таку ідеальну державу можна було створити у Новому Світі, але ми й там мали б справу з людьми, уже пов'язаними і сформованими тими чи тими звичаями; адже ми не творимо людей, як Пірра чи як Кадм. І якби ми добилися у будь-який спосіб права виправляти і перевиховувати цих людей, все одно ми не змогли б вивернути їх навиворіт так, щоб не зруйнувати всього. Солона якось спитали, чи найкращі закони він установив для атенців. «Так, — сказав він у відповідь, — найкращі із тих, яким вони погодилися б підкоритися».

Варрон наводить як перепросини таке: якби він писав про релігію, він висловив би про неї все, що думає; та оскільки її прийняли всі і

Відгуки про книгу Проби - Мішель Монтень (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: