Спартак - Рафаелло Джованьолі

— Але як?

— Укласти мир.

— Мир?.. — перепитав вражений Красс.

— А чому ні?

— Але… тому що… яким чином можна було б укласти мир?

— Присягаюся Геркулесом!.. Так, як завжди укладається мир між воюючими сторонами.

— Ах, так?! — скрикнув Красс, глузливо посміхаючись. — Як укладають мир з Ганнібалом, з Антіохом, з Мітрідатом?..

— А чому ж ні? — з тонкою іронією спитав Спартак.

— Тому… тому що… хіба ви — воююча сторона? — презирливо і водночас зніяковіло відповів Красс.

— Ми — союз багатьох народів, які воюють проти римської тиранії.

— О Марсе Меснику! — насмішкувато сказав Красс, закладаючи ліву руку за золоту перев'язь меча. — Он як! А я собі думав, що ви збіговисько підлих бунтівних рабів, які повстали проти свого законного господаря.

— Хай буде так, — спокійно промовив фракієць. — Тільки з однією поправкою: ми не підлі, ні! Ми — раби вашої беззаконної сваволі. А про законність ваших прав над нами краще не будемо говорити.

— Отже, ти хотів би підписати мир з Римом, ніби ти якийсь Ганнібал або Мітрідат?.. Які ти провінції для себе вимагаєш?.. Скільки правитимеш грошей за витрати на війну?

Презирством блиснули очі Спартака, і хтозна, що відповів би він Крассові, якби вчасно не схаменувся. Він раптом прикрив уста лівою рукою, ніби стримуючи слова, а правою провів по чолу і відповів:

— Не сперечатися прийшов я з тобою, Красс, не ображати тебе і не вислухувати твої образи.

— А чи не здається тобі образливим для величі римського народу підписувати угоду з повсталими рабами та гладіаторами? Треба народитися не на берегах Тібру, щоб не розуміти усієї ганебності цих слів. На твою біду, ти не народився римлянином, хоч ти гідний цього, Спартак, і — присягаюся! — не можеш зважити, як глибоко ти мене цим образив.

— А тобі надмірна пиха, властива латинській расі, не дає зрозуміти образи, якої ти завдаєш не тільки мені й моїм товаришам по зброї, ти ображаєш саму природу і всевишніх богів, коли всі народи землі вважаєш презренними расами, більш подібними до тварин, ніж до людей.

Вони знову замовкли.

Красс, трохи подумавши, підняв голову і сказав:

— Ти вже знесилений, не маєш змоги боронитися і тому просиш миру. Гаразд, які твої умови?

— У мене шістдесят тисяч людей, і ти знаєш, і Рим знає, які вони хоробрі… По всій Італії стогнуть у кайданах мільйони рабів, вони весь час поповнюють і будуть поповнювати мої легіони. Вже три роки триває ця війна, триватиме ще десять років і обернеться на полум'я, що спалить Рим. Я стомився, але не втратив сили.

— Ти забуваєш що через Самній іде Помпей з легіонами, які перемогли Серторія, і що днями до Брундізія прибуде Лукулл з легіонами, які воювали проти Мітрідата.

— Ого, і Лукулл теж! — вигукнув Спартак. — О боги! Яка честь від Риму гладіаторам! І ви, хоча змушені слати проти нас усі сили держави, гребуєте поговорити з нами про мир?

Помовчавши якусь мить, він додав:

— А які твої умови, якщо ти згоден на будь-який мир?

— Ти і, за твоїм вибором, ще сто твоїх дістаєте волю. Усі інші складають зброю і здаються без усяких умов. Сенат вирішить їхню долю.

— А ті… — почав Спартак, та Красс його перебив:

— Або ж, якщо ти стомився, покинь їх. Матимеш волю, посаду квестора у нашому війську. Без твого мудрого керівництва вони розладнаються і за якийсь тиждень будуть розгромлені.

Полум'ям спалахнуло обличчя Спартака. Грізно насупилось його чоло, брови, і він загрозливо ступив до Красса, але стримався і відповів, захлинаючись від гніву:

— Втеча?.. Зрада?.. Волію краще полягти на полі бою разом з усіма моїми товаришами, ніж пристати на такі умови!

І, прямуючи до виходу, сказав:

— Прощай, Марку Красс.

Але, дійшовши до порога, зупинився, обернувся до римського воєначальника і запитав:

— Чи зустріну тебе в першій сутичці?

— Зустрінеш.

— Битимешся зі мною?

— Так.

— Прощай, Красс.

— Прощай.

Спартак вийшов у двір вілли, гукнув своїм по конях, сам скочив на коня і галопом помчав до свого табору.

Прибувши туди, він наказав негайно зняти намети і, перейшовши Брадан убрід, вирушив до Петелії; туди прибув наступної ночі і став табором.

На світанку розвідники привели до нього захопленого в полон римського декуріона, який з невеликим загоном їхав до

Красса. То був гонець від Лукулла з Брундізія; його військо вже прибуло морем до цього порту. Лукулл сповіщав претора Сіцілії, що незабаром виступить проти гладіаторів.

Тепер Спартак втратив усяку надію на порятунок. Тепер можна було надіятися лише на перемогу над Крассом: від цієї битви залежала його доля.

Тому Спартак повернувся знову до Брадану і став табором на відстані милі від лівого берега і восьми миль від свого вчорашнього табору на правому березі, де тепер разташувалося військо Красса.

Протягом ночі Красс переправив своє військо через Брадан і отаборився на відстані двох миль од гладіаторів.

Займалася зоря. Чотири римські когорти поглиблювали рів біля свого табору. В цей час три когорти гладіаторів ішли до лісу по дрова. Побачивши римлян, вони покидали свої оберемки дров і сміливо напали на них.

При цьому несподіваному нападі до валу збіглися майже всі бійці найближчих римських легіонів і кинулися на ворога.

У гладіаторському таборі почули брязкіт зброї, піднялися на частокіл і побачили бій своїх з римлянами. Вони швидко вибігли з табору, і враз почався справжній бій.

Спартак цієї мити згортав папірус, на якому написав листа до Валерії. Заліпивши воском і запечатавши медальйоном, який вона колись подарувала йому, він віддав листа одному з присланих нею гладіаторів.

— Довіряю вам цього листа