Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі
Отже, від десяти старих Форсайтів народився двадцять один молодий Форсайт, але від двадцяти одного молодого Форсайта з'явилося на світ поки що тільки сімнадцять нащадків, і навряд щоб їх додалося багато в майбутньому. Знавець статистики, певно, відзначив би, що народжуваність у Форсайтів змінювалася в прямій залежності від процентів, які давав капітал. Дід теперішнього покоління, Пишний Доссет Форсайт, одержував десять процентів і відповідно мав десятеро дітей. Ці десятеро, коли відняти чотирьох, що не одружилися, і Джулі, чий чоловік Септімус Смолл, як відомо, прожив недовго, діставали в середньому чотири-п'ять процентів і плодилися у відповідно зменшеній пропорції Двадцять один Форсайт, що народилися від них, тепер не одержували й трьох процентів з консолей, із яких здебільшого складався їхній спадок, що його батьки передавали їм дарчим листом, щоб уникнути податку, і шестеро з них, котрі мали дітей, сплодили сімнадцять нащадків тобто у цілковитій відповідності з теорією, два і п'ять шостих на кожного
Існували також інші причини такої млявої народжуваності. Сумнів у тому, чи зможуть вони заробляти гроші, цілком природний в тих колах, де панує достаток, а також свідомість того, що їхні батьки ще живі, змушували їх до обачності. Коли людина має дітей, а прибуток у неї обмежений, рівень смаку і життєвих вигод, звичайно, знижується: чого було досить для двох, того вже не досить для чотирьох і так далі — краще зачекати й подивитись, що робитиме батько. До того ж приємніше розважатися без усяких завад. Аніж піклуватися про дітей, вони воліли піклуватися про самих себе у відповідності з виразною тенденцією «fin de siècle»[15] як її тоді називали. Так можна було уникнути ризику та ще й придбати автомобіль. Атож, у Юстаса вже був автомобіль, хоча, коли він поїхав у ньому, його так труснуло, що вибило очний зуб; отож, мабуть, краще почекати, доки вони стануть безпечніші. А тим часом — досить дітей! Навіть молодий Ніколас утихомирився і за останніх три роки до своїх шести не додав жодного.
Проте занепад корпоративного почуття у Форсайтів чи, точніше, їхня роз'єднаність, симптоми якої можна розпізнати у вищезгаданих змінах, не зайшли ще далеко і не завадили їм зібратися 1899 року, коли помер Роджер Форсайт. Літо видалося чудове, і після відпочинку за кордоном чи на морі вони майже всі повернулися до Лондона, коли Роджер з властивою йому оригінальністю раптом узяв та й помер у своєму домі на Прінсез-гарденз. У Тімоті сумовито перешіптувалися, що бідолашний Роджер, мовляв, завжди ексцентрично ставився до свого харчування — хіба ж він, наприклад, не віддавав переваги німецькій баранині над усякою іншою?
Але, хай там що, його похорон у Гайгейті пройшов дуже пристойно, й, повертаючися з кладовища, Сомс Форсайт майже машинально попрямував до дядечка Тімоті на Бейзвотер-род. «Стареньким»—тітоньці Джулі й тітоньці Гестер — цікаво буде почути про похорон. Його батько Джеймс, якому минуло вісімдесят вісім років, не міг поїхати на кладовище — йому це вже було понад силу; Тімоті, звичайно, теж не з'явився; отож із братів на кладовищі був тільки Ніколас. Одначе люду зібралося чимало, і треба розказати про це тітонькам,— їх це трохи потішить. Цей добрий намір був поєднаний з непереможною потребою здобути з усього, що ти робиш, якусь користь для себе,— властива риса Форсайтів і не тільки їх, а й усіх розважливих людей кожної нації. Прямуючи до Тімоті на Бейзвотер-род обговорити родинні справи, Сомс, власне, наслідував свого батька, котрий мав звичку навідуватися до своїх сестер у Тімоті принаймні раз на тиждень і облишив її тільки у вісімдесят шість років, коли його зрадили сили і він уже не міг виїздити без Емілі. А приходити туди з Емілі не було чого, бо хіба ж поговориш як слід у присутності власної дружини? Як колись Джеймс, Сомс майже щонеділі знаходив час зайти на Бейзвотер-род і посидіти в маленькій вітальні, де він, маючи репутацію людини зі смаком, спромігся внести чимало змін: кімнату оздобила порцеляна, яка, щоправда, не зовсім задовольняла його високі вимоги, і дві картини сумнівної барбізонської школи — його різдвяні подарунки. Сам він, добре заробивши на барбізонцях, вже кілька років цікавився Марісами, Ізраельсом та Мауве і сподівався заробити на них ще краще. У його домі над Темзою біля Мейплдергема, де він тепер мешкав, була галерея, в якій картини були гарно розвішені і добре освітлені; в галереї цій побували мало не всі лондонські торговці картинами. Вона також правила за принаду для гостей, що приїздили на недільні прийоми, що їх час від часу влаштовували для Сомса його сестри, Вініфред і Рейчел. І хоч гід із нього був дуже мовчазний, його спокійна зосереджена впевненість справляла враження на гостей, які знали, що його репутація грунтується не просто на естетичних уподобаннях, а на вмінні вгадати майбутню ринкову вартість картини. Коли Сомс ішов до Тімоті, він майже завжди мав у запасі історію про те, як йому пощастило перехитрувати котрогось із торговців, і він вельми тішився, слухаючи воркування тітоньок, які ним щиро пишалися. Проте сьогодні, прибувши сюди з похорону Роджера в елегантному темному костюмі — не зовсім чорному, бо, зрештою, дядько — це тільки дядько, і до того ж Сомс уникав усякого вияву почуттів,— він поринув у течію інших думок. Відхилившись на інкрустовану спинку крісла і озираючи небесно-блакитні стіни з позолоченими рамами, Сомс був мовчазніший, аніж завжди. Чи тому, що
