Українська література » Сучасна проза » Лазарит - Симона Вілар

Лазарит - Симона Вілар

Читаємо онлайн Лазарит - Симона Вілар
головою, не знаючи, як висловити свій захват, а пані Сара заливалася слізьми й поривалася цілувати рятівникові руки. Мартін же лише, косо посміхнувшись, зауважив, що знову доведеться мити бруківку перед входом.

Поки вони розтягували трупи й змивали з каміння кров, у Леа почалися перейми. Промучившись весь день, жіночка до вечора народила здорову дівчинку.

Коли Єгуда бен Авріель у черговий раз з’явився з візитом, Сара, забувши навіть розповісти про нічний набіг, радісно повідомила його про народження дівчинки. Про спробу грабіжників увірватися в дім Єгуді сказав Мартін, і старий знахар спохмурнів.

– Присягаюся Богом Авраама, Ісака та Якова: попереду лихі часи. У місті дедалі менше озброєної варти – люди аль-Машуба, навіть поранені, б’ються на мурах… У мене є особлива новина, шановна Саро, але маєте пообіцяти, що, крім вас, жодна жива душа про це не дізнається…

Єгуда втомлено потер лице долонями й сказав, що цієї ночі в замку аль-Машуба всі озброюються і не розпрягають коней. Прилетів поштовий голуб з посланням від Салах ад-Діна, в якому йдеться про те, що вдосвіта султан має намір атакувати табір назарян. І щойно це станеться, брама Дервішів, яка раніше називалася брамою Святого Миколая, відчиниться, і невеликий загін на чолі з емірами зробить спробу прорватися крізь стан хрестоносців, скориставшись сум’яттям, коли всі сили невірні кинуть на те, щоб відбити удар султана. І тоді…

Він замовк, пильно глянувши на Сару.

– Скажіть, люб’язна пані, чи при вас іще ті рубіни, що ними колись так захоплювався аль-Машуб?

Це запитання спантеличило Сару. Трохи подумавши, вона кивнула.

– Тоді ви можете спільно з іще кількома нашими співвітчизниками спробувати покинути місто разом з воїнами. Я упевнений: в обмін на ці рубіни комендант надасть вам охорону… І посланець вашого брата, безумовно, всіляко вас оберігатиме…

– Це смертельно небезпечний задум! – Мартін рвучко підвівся й тепер нависав над лікарем, звернувши на нього суворий погляд. – Безліч людей загине, прориваючись крізь табір. А пані Сара вже не така молода й навряд чи зможе утриматися в сідлі на повному скаку. Її невістка щойно розродилася, а малі діти…

– Мартін правду каже. Нікуди я не поїду!

Єгуда бен Авріель розвів руками.

– Що ж, нехай береже вас Бог Ізраїлю, а я більше нічим не зможу вам допомогти, пані. Я вважаю, ця спроба дарує хоч і непевну, та все ж надію. Подумайте, що буде з містом, коли його покине гарнізон і сюди ввірветься тьма-тьмуща розлючених хрестоносців?

– А що ви самі збираєтеся робити, шановний Єгудо?

На лікаревому обличчі проступила рішучість відчаю.

– Я все обміркував і готовий вирушити за моїм паном аль-Машубом. Спробу прориву очолить відважний емір Сафаддін, а він видатний воїн. Можливо, все ж таки… – начебто знічено додав він. – Такої нагоди більше може й не трапитися!..

Пані Сара, мить поміркувавши, вийшла, а повернувшись, дала лікареві оксамитовий футляр, на атласній підкладці якого лежало намисто з темних, мов кров, оправлених у золото рубінів незрівнянної краси.

– Ви завжди були для нас добрим другом, шановний Єгуда бен Авріель. І якщо це каміння допоможе вам і тим із наших одноплемінників, хто готовий ризикнути, нехай буде з вами благословення прабатьків! А ми залишимося. Зі мною мій надійний друг, і я довіряю йому більше за себе.

Від цих слів у Мартіна потеплішало на душі. Він опустився перед жінкою на коліна і вдячно поцілував їй руку.

Тепер він мусив супроводжувати знахаря з його безцінним скарбом через неспокійне місто. Тримаючи в руці шаблю, Мартін неквапно йшов попереду Єгуди, а той дріботів за ним, ховаючи під подолом своєї чорної накидки те, що могло вивести з приреченої Акри його самого й ще кількох юдеїв.

Коли вони пройшли кілька кварталів, лікар несподівано запитав:

– Чи ти й далі колеш собі пальці?

Мартін сказав, що поки все добре, Єгуда дружньо поплескав його по плечу і додав:

– Може, ми більше ніколи не зустрінемося, але я хочу сказати, що ти славний чоловік!..

Коли сутулувата лікарева постать, непевно ступаючи, розчинилася в мороці під арками Темплу, Мартін прожогом кинувся до собору Святого Андре. Однак аскалонця там і слід загув.

Почекавши трохи, Мартін вирушив уздовж фортечних мурів, на яких тривали відновлювальні роботи. Незабаром він побачив гурт невільників, що працювали при світлі смолоскипів, а згодом і свого тезку – той штовхав возика з уламками каменю.

Мартін дочекався, коли він повертатиметься без вантажу, і гукнув його. Бастард удав, що нічого не помічає, і далі штовхав собі возика, тому Мартінові довелося наздогнати аскалонця й піти поруч.

– Ти геть здурів! – буркнув Фіц-Годфрі, не зупиняючись. – Тут до біса наглядачів!

Незважаючи на його слова, Мартін нахилився до вуха аскалонця і швидко нашепотів усе, що йому стало відомо про набіг Саладіна на табір хрестоносців та спроби командирів гарнізону прорватися через браму Святого Миколая.

Уражений Фіц-Годфрі покинув возика за першим же поворотом.

– Я негайно пущу стрілу з повідомленням. Ось тільки напишу кілька рядків і збігаю по лук – він у мене захований неподалік, між камінням.

– Будь обережним, – застеріг Мартін, але, коли аскалонець уже повернувся, щоб іти, зупинив його: – Зажди! Ти сам пишеш записки? І підписуєшся власним ім’ям?

– Нащо? Король Ґвідо не знає мене особисто. Але я починаю кожного листа словами: «In nomine Patris, et Filii, et Spiritus Sancti!».[146] Жоден нечестивий на таке не наважиться, швидше пальці собі відрубає.

Стиха посміюючись, аскалонець пішов геть.

Залишалося тільки чекати.

Уночі в Сарин будинок долітав віддалений лемент, а ранок відразу приніс новини. Прийшовши з ринку, Муса розповів, що всі, хто намагався вирватися з фортеці, змушені були повернутися й знову сховатися за її мурами. До того ж багато хто загинув чи потрапив у полон. Але є і хороша новина: людям еміра Сафаддіна під час сутички в темряві вдалося захопити й забрати із собою маркіза Конрада Монферратського. І тепер, маючи такого цінного заручника, комендант та еміри збираються знову почати перемовини про умови здачі Акри.

– А що чути про наших євреїв? – переживала пані Сара. – де добрий Єгуда бен Авріель?

Муса похитав головою в чалмі.

– На жаль, дорогою я чув плач у багатьох єврейських будинках. Щодо лікаря, то він зараз у Темплі, у коменданта. Мені сказали, що його поранено й тому навряд чи він зможе дістатися сюди.

– Тоді я сама його навідаю, – пані Сара рішуче накинула на голову покривало.

Мартін супроводжував її через місто. При похмурій брамі колишнього орденського замку Сара відрекомендувалася вартовим, і їх впустили. Жінка відразу попрямувала до лікаря, а

Відгуки про книгу Лазарит - Симона Вілар (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: