Війни художників - Станіслав Стеценко
— А якщо ні? — Черчилль уважно подивився на Мензіса. Мало хто міг витримати його погляд.
Мензіс опустив очі.
— Це неважко виправити, ми передамо стенограму через радянського посла Майського, не сумніваюся, що Сталін клюне на цю наживку і накаже розвідці надати підтвердження.
— І вони його отримають! — Черчилль стиснув кулак правої руки і вдарив ним по долоні лівої. — Обов’язково отримають! Але у виступі мало потрібної нам конкретики. Треба, аби Сталін вважав, що удар буде не на Захід, а саме на Схід і якщо не сьогодні, то завтра. Потрібно щодня сіяти між Сталіном і Гітлером насіння недовіри. Чуєте, Мензісе? Ми не повинні допустити цього шлюбу! Якщо вони, не дай боже, поберуться, Британії і Франції кінець. Та що там Британії і Франції. Всьому світу кінець! Треба, щоб Сталін чекав удару на схід. Потрібна якась конкретика, — Черчилль замислено барабанив пальцями по столу. — Скажімо, що готується провокація — напад на якусь німецьку делегацію, що зараз перебуває в СРСР.
— На яку саме? — подав голос Мензіс.
— Не має значення. Деталі не так важливі. Це може бути напад хоча б на тих же німецьких художників, таких дорогих фюреру. Влаштуйте витік інформації, що буде провокація з нападом на цю делегацію. Скажімо, самих німців, переодягнених у форму НКВС. Це привід, провокація, як було на кордоні з Польщею.
— Навіщо нам підігрувати Чемберлену? — здивувався Мензіс. — Ця операція піде йому в актив.
— Тому, любий Стюарте, що план удару Гітлера на захід, який бельгійці дістали з німецького літака, — це не блеф.
— Ви про літак з офіцером німецького генштабу, що заблукав і сів у Бельгії? Ми не маємо підтвердження справжності документів, що були в ньому. Не думаєте, my lord, що то може бути дезінформацією від служб Канаріса чи Гейдріха? — запитав Мензіс.
— Яка дезінформація, Стюарте?! — майже вигукнув Черчилль. Попіл з його сигари розсипався на килим, що вкривав підлогу. Він цього не помітив. — Це випадок, який трапляється раз на сто років і відкриває карти гравців! Час до нападу відлічується днями! Причому зупинити вже нічого не можна. Це бомба із включеним часовим механізмом! А щодо підтримки… Чемберлен уже вкрай непопулярний у Британії. Після того, як Гітлер атакує західні держави, уряд Чемберлена впаде. А наступним прем’єром буду я. І мені не потрібен союз Гітлер — Сталін. То буде кошмаром і для Британії, і для всього світу!
— Чемберлен і Даладьє наче намагаються тиснути на Сталіна, — невпевнено зауважив Мензіс, згортаючи газети, які Черчилль відсунув від себе. Він незграбно зіштовхнув зі столу чайну ложечку, нахилився, дістав її і, не знаючи, що з нею робити — озирнувся у пошуках слуги. Але зустріч була конфіденційною і прислуги не було. Хотів продовжити думку, та Черчилль, незважаючи на нього, заговорив із жаром:
— Сталін — азіат. У нього міцні нерви. Дипломатичний тиск на нього не діє! Мене більше цікавить, чи справді Даладьє з Чемберленом наважаться бомбардувати нафтові родовища в Баку? Як ви думаєте, Мензісе? — Черчилль відкинувся в кріслі, закинув одну товсту ногу на іншу, відкривши погляду Мензіса шкарпетки кремового кольору. — Покладіть ложку на стіл, ви ж усе одно не вживаєте кави. Наступного разу замовлю вам чай.
— Дякую, my lord. На кінець березня заплановано польоти з бази в Хабінії розвідувального «Локхіда» і фотозйомки Баку й Батумі. Але…
— Ніколи! — перебив Мензіса Черчилль і на підтвердження своїх слів ляснув долонею по столу. Від різкого руху попіл посипався йому на білу накрохмалену сорочку. Та він не звернув на це найменшої уваги. — Ніколи, чуєте, Стюарте? Чемберлен не буде бомбардувати Ради! Така моя думка! Тут чиста психологія. У старого Невіла з’явився величезний комплекс після того, як він зганьбився зі спробою організувати проти Росії інтервенцію у 20-х роках. Чемберлен взагалі нікого не здатен бомбардувати. Він панічно боїться військових дій. Може, тому, що починав з керівництва поштою й охороною здоров’я. Чемберлен — ганчірка й нікчема, — Черчилль ще раз ляснув долонею по столу, неначе ставлячи печатку на свій вердикт щодо особистісних якостей Чемберлена.
— Чемберлен тричі літав до Гітлера, — ввічливо заперечив Мензіс.
— Саме тому! — майже вигукнув Черчилль. Він напрочуд жваво для своєї комплекції схопився з крісла і навис над Мензісом, як гора. — Він літав просити миру. Принижувався перед цим знахабнілим німецьким єфрейтором! І принижував Британію! Shit! Damn! (Лайно! Чорт!) Але не розумів, що в нього був вибір не між війною і миром. У нього був вибір між війною й безчестям! Він вибрав безчестя, а тепер одержить ще й війну. Його уряду залишається — місяць, від сили два. Далі почнеться наша партія! І ми її мусимо виграти. Від результатів цієї великої гри залежить майбутнє Європи! Навіть усього світу! Так що, Мензісе, ваше завдання на найближчий час — укласти Сталіну в вуха, що Гітлер хоче його пошити в дурні. Йому повинні снитися німецькі танки на вулицях Москви!
Розділ 420 березня 1940, 4 год. 54 хв.
Москва
Берія був злий на увесь світ. Тому що зірвався такий потрібний йому перепочинок. Річ у тім, що Берія завжди знаходився у своєму кабінеті в будівлі НКВС, або, як він любив говорити — у Конторі, до 2—3-ї години ночі, поки Хазяїн не поїде додому.
Нарком колись працював конторським службовцем і разом із ним до НКВС прийшло це слово — «контора». Слово прижилося серед співробітників (Берія цим дуже пишався).
Сидіти на своєму робочому місці, поки не поїде Хазяїн — то було неписане правило. Приїхати раніше від вождя, поїхати пізніше. Не тільки Берія — всі чиновники величезної країни — «от Москвы до самых до окраин, с южных гор до северных морей» — хронічно недосипали. Найвищі державні і партійні функціонери поряд із кабінетом мали кімнату для відпочинку, рангом нижчі ставили в кабінетах дивани, ті, кому диван був не дозволений по ранжиру, звикали спати