Війни художників - Станіслав Стеценко
На журнальному столику лежали газети, коробка із сигарами, стояли дві чашки паруючої духмяної кави з молоком і два широких бокали з коньяком.
Черчилль товстими доглянутими пальцями дістав з коробки коричневу гаванську сигару «Romeo Y Julieta» (цьому сорту він віддавав перевагу серед усіх інших), розмочив її кінчик у коньяці, розколупав сірником. Засунув до рота і лише тоді почав гортати газети — радянську «Правду» і німецьку «Фьолькішер Беобахтер», що їх простягнув йому Мензіс. Обидві газети були офіційними партійними друкованими органами — відповідно ВКП(б) і Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини. Назва «Фьолькішер Беобахтер» перекладалася як «Народний спостерігач».
Черчилль, як нерідко бувало, забув запалити сигару і, розглядаючи газету, просто жував її кінець.
Він знав, що Мензіс не переносив диму сигар, але не збирався обмежувати себе в праві палити де завгодно, коли завгодно і з ким завгодно. Відомо було, що навіть для міжконтинентального авіаперельоту він нещодавно замовив спеціальну кисневу маску з отвором для сигари.
Черчилль розглядав карикатури на британського прем’єра Чемберлена в «Правді», а потім подібні ж карикатури — у «Фьолькішер Беобахтер», на які по черзі вказував йому Мензіс. Нарешті витяг пожовану сигару з рота і сказав:
— Shit! (Лайно!) Я про те, що фіни капітулювали перед Радами. Але довго трималися. Неочікувано довго! Сенсаційно довго, Мензісе! Фіни виявилися кращими солдатами, ніж росіяни. Яке, за нашими даними, було співвідношення людських ресурсів? — Черчилль запитально-уважно подивився на Мензіса.
Запитання не заскочило керівника МІ-6 зненацька:
— Три радянських солдати на одного фіна, my lord, — швидко відповів він.
Черчилль гмукнув, посміхнувшись краєм рота, підняв брови:
— Отакої! Гармати?
— 40 до 1, — Мензіс добре підготувався і відповідав, як школяр-відмінник таблицю множення на уроці вимогливого викладача математики.
— Жах! Танки?
— 70 до 1.
Від останніх цифр Черчилль навіть присвиснув й округлив очі. Уперся руками в коліна і нахилився вперед, наче від здивування збирався підвестися. Але не підвівся, а лише видихнув:
— Суворо. А втрати?
— Приблизно 4 до 1. Четверо вбитих росіян на одного фіна. За останніми даними, можливо, навіть 5 до 1, — Мензіс називав цифри сухо й беземоційно.
— Слухайте, Мензісе, це майже катастрофа для Сталіна! Як там у них: «Но от Москвы до Британских морей Красная армия…» — Він зробив жест затиснутою між пальцями сигарою, наче запрошуючи Мензіса продовжити. — Нагадайте ж…
— «…всех сильней», — Мензіс непогано знав російську.
Черчилль засміявся, гортаючи газети і вказуючи на карикатури:
— Як на мене, нацисти трохи зліше зображають Чемберлена. Зате у Рад бувають непогані ідеї. І взагалі, як на ваш погляд, Стюарте, який лад економічно потужніший — соціалізм чи націонал-соціалізм?
— My lord, Гітлер робить шокуючі економічні успіхи. Безробіття подолано, будуються автобани через усю країну, от-от буде зроблено народний автомобіль. Назва… Здається, «фольксваген» у перекладі — «народний автомобіль». За достовірною інформацією, Гітлер особисто брав участь у його проектуванні…
— Це означає, що проект «народного автомобіля» надважливий для Гітлера, — швидко вставив Черчилль, кинувши допитливий погляд на Мензіса. Від нього не сховалися нотки захоплення у тоні керівника розвідки.
— Так, my lord, за нашою інформацією, фюрер наказав збудувати автомобільний завод, що буде найбільшим у Європі й вироблятиме найдешевшу «народну» автівку.
— Стюарте, та ви симпатизуєте скаженому єфрейтору? — у тоні Черчилля промайнули металеві нотки. Всім було відомо про його особисте несприйняття, майже ненависть до фюрера німецького народу, який закінчив Першу світову єфрейтором.
— У Британії іноді досить сказати правду, щоб тебе звинуватили у зраді, — ледь посміхнувся Мензіс.
— Не ображайтесь, — вже миролюбно сказав Черчилль. — Якщо чесно, то я завжди симпатизував вам. Незалежно від того, як ви ставитесь до біснуватого фюрера. Якщо хочете, то я вибачаюся. Що ще цікавого?
— Узагалі? — уточнив Мензіс.
— Зокрема. У цієї солодкої парочки — Сталіна і Гітлера.
— Суцільні освідчення у коханні. «Радянський чи німецький народ підтримує «чергові мирні ініціативи» радянського чи, відповідно, німецького уряду. Усе це кочує з «Правди» в «Беобахтер» і навпаки. Іноді здається, що журналісти обох газет переписують один в одного тексти…
— Я маю на увазі поза пресою, — Черчилль витяг сигару з рота, нахилився до стола, сьорбнув кави і знову відкинувся в кріслі. Затиснув сигару в зубах і зчепив руки на великому животі.
— Десять-п’ятнадцять ешелонів з нафтою, хлібом, рудою щодня проходять через радянський кордон у Німеччину. Спільні військові паради Червоної армії і вермахту відбулися по всьому периметру нового кордону. Йдуть обміни культурними делегаціями. Час од часу, правда, німецькі літаки порушують радянський кордон, та Москва на це поки що не зважає. Не направила Берліну жодної ноти.
Черчилль пропустив повз вуха інформацію про порушення кордону літаками, але ухопився за культурний обмін.
— Обмін культурними делегаціями? Якими саме? Хіба у них схожі погляди на культуру?
— Досить схожі. В останній «Правді» великий матеріал про те, що у Москві помпезно відкрилася виставка німецьких художників. Ось, прошу, — Мензіс ткнув пальцем у третю шпальту «Правди» і підсунув її Черчиллю. Він акцентував увагу Черчилля саме на цьому повідомленні, бо добре знав про особливу пристрасть першого лорда до образотворчого мистецтва. — Потім буде візит-відповідь, аналогічна виставка у Берліні. Патронують німецьку виставку
