Повість про Ґендзі. Книга 1 - Мурасакі Сікібу
Буває, що чоловік, неспроможний порушити колишню обітницю, залишається жити з жінкою, яка йому зовсім не до душі. В людських очах він видається чесною людиною, а пов’язана з ним жінка вважається наділеною тонкими душевними рисами. Однак хоч скільки пар я бачив у житті, жодна з них не здавалася мені особливо бездоганною. Я вже не кажу про вас — вищого від вас немає нікого, тож яка жінка виявиться для вас гідною?
Молоді миловиді жінки думають лише про те, щоб жодна порошинка на них не впала. Як пишуть листа, щедро добирають слова, котрі, збігаючи стовпчиками вниз непомітно, наче пензлик ледь-ледь торкається паперу, змушують тривожитися і відчайдушно сподіватися: «От би глянути на неї зблизька!» Коли ж підступиш до неї настільки близько, що чуєш її голос, вона, вправно приховуючи свої вади, говорить якомога менше й так тихо, наче задихається. Заворожений її лагідною вдачею, зблизишся з нею, оточиш турботами, а вона виявиться вітрогонкою. Легковажність треба вважати щонайпершою жіночою вадою.
Якщо головним обов’язком жінки є турбота про чоловіка, то навіщо, здавалося б, їй зацікавлення мистецтвом, розуміння сумовитої краси мінливого світу й здатність показувати свою чутливість з будь-якого, навіть найменшого, приводу? Але хіба краще, якщо вона, немов проста служниця, повсякчас метушиться по дому із заклопотаним виразом обличчя і волоссям, закладеним за вуха, байдужа до враження, яке справляє на людей?
Чи особливо розповідатимеш чужій людині про те, що було на службі, які новини при дворі та у знайомих сім’ях, що сталося доброго чи поганого — словом, про все, що впало в очі та вуха? Ясна річ, хочеться поділитись думками з людиною близькою, здатною вислухати тебе й зрозуміти. А що робити чоловікові такої заклопотаної особи? Він то сміється сам до себе, то плаче, то, розсердившись, подумає: «А чи варто розповідати?» — і відвернеться, посміхнеться своїм думкам або потай зітхне, а дружина тільки розгублено дивиться на нього знизу вгору: «Та що це з ним?» Ну хіба не прикро?
А чому б не взяти дружину по-дитячому простодушну, лагідну і самому зайнятися її вихованням? З нею матимеш чимало клопоту, але почуватимеш, що твої зусилля не даремні. І справді, побачивши таку жінку поряд, на її вади подивишся крізь пальці, бо дуже мила. Але якщо доведеться залишити її на час саму, то наставляєш її, як годиться, однак навіть з найпростішими обов’язками вона не може дати собі ради, бо їй не вистачає розуміння чи то важливої справи, чи то якої-небудь дрібниці. Вкрай прикро від такої жіночої вади. І, навпаки, жінка, зазвичай сувора, неприваблива, може іноді висвітитися з кращого боку», — сказав усезнайка Сама-но камі, але, не дійшовши певного висновку, лише тяжко зітхнув.
«А тепер залишімо осторонь розмову про походження жінки та її зовнішність, — провадив він далі. — Якщо вона не прославилася упертим норовом, а розсудлива і спокійна, то врешті-решт можеш зупинити на ній свій вибір. І якщо, крім того, виявиш у дружини естетичний смак і сердечність, то радій і не старайся прискіпливо вишукувати в ній вади. Якщо в жінки лагідна, миролюбна вдача, то, природно, зовнішня витонченість додасться пізніше.
Бувають жінки, звабливі й боязкі, які хтозна-як терплять образи й прикидаються спокійними й наче безтурботними, а коли вже не можуть стримати накопиченого в серці гніву, вибухають потоком невимовно гірких слів або сумною піснею і, залишивши чоловікові докірливий подарунок на згадку, ховаються від людей в гірській глушині або на дикому морському узбережжі.
Змалку, коли я чув, як служниці читали вголос такі оповідання, то настільки засмучувався, що думав: «Яка це зворушлива історія!» — і навіть плакав. А тепер поведінка таких жінок видається мені легковажною і неприродною. Адже безглуздо раптом, собі ж самій на зло, покидати закоханого в тебе чоловіка, тікати і ховатися від нього, вдаючи, що не знаєш про його ставлення до тебе, бентежити його душу, а себе прирікати на тривале, як саме життя, випробування для того, щоб переконатися в його вірності. Бо, підбадьорена похвалою оточення — мовляв, які в неї глибокі почуття! — вона може навіть постригтися в монахині. Зважившись на такий крок, вона щиро вірить, що її серце зовсім очистилося і ніщо більше не прив’язує її до цього тлінного світу. Але ось хтось із давніх знайомих заходить провідати її зі словами: «О, як жаль... Як ви могли...» Коли вістка про зміну в її долі дійде до чоловіка, який ще не збайдужів до неї, то він розплачеться, про що їй негайно повідомить якась служниця або стара годувальниця: «Чоловік так щиро вас любить, а ви, така молода...» І ось вона сама з жахом обмацує волосся край чола, її охоплює безсилля, а обличчя спотворює нестримний плач. Хоч як вона намагається взяти себе в руки, але не може витримати — сльози все капають і капають, а каяття так її мучить, що, дивлячись на неї, Будда подумав би: «Ні, її душа зовсім не очистилась, а навпаки...» Справді, людина, що відмовилася від світу, але не звільнилася від суєтних помислів, напевне, потрапить на одну з поганих доріг набагато швидше, ніж та, що живе, загрузнувши в мирській метушні. Якщо подружжя скріплене досить міцними зв’язками, закладеними ще в минулому народженні, то чоловікові іноді вдається розшукати й повернути дружину перш, ніж вона прийме постриг, але й тоді хіба не будуть спогади про її вчинок причиною постійного взаємного невдоволення? Хіба не здається вам міцнішим і гідним похвали такий союз, коли подружжя переживають разом погане й добре, намагаються не помічати слабкостей одне одного і прощати мимовільні образи? А от у серцях цієї пари назавжди оселиться тривога, і навряд чи зможуть вони довіряти одне одному.
Так само нерозумно, коли дружина, обурена тим, що її чоловік випадково захопився іншою особою, відвертається від нього. Навіть якщо так сталося з чоловіком, краще не звертати на це уваги, а згадувати з ніжністю про те, якими сильними були його почуття на перших зустрічах, і не забувати, що такі непорозуміння ведуть до розриву стосунків.
Жінці завжди треба зберігати
