Блакитний Замок - Люсі Мод Монтгомері

Волкер, а дві ночі тому, на залитій місячним сяйвом веранді котеджу дядька Герберта над озером Міставіс, їй видалося, що Роб зацікавився нею. Але на вечірці Маргарет Роб жодного разу не запросив її до танцю — взагалі її не помітив. Вона, як звичайно, підпирала стіни. Це, звісно, було кілька років тому — її давно вже перестали запрошувати на вечірки з танцями. Обличчя її пашіло у темряві, коли вона згадувала, як сиділа зі своїм жалюгідно накучерявленим тонким волоссям і щоками, що їх вона цілу годину щипала, аби зробити червоними. Але найбільше приниження та розчарування ще було попереду. Через ті нащипані щоки виникла дика плітка, начебто Валансі Стірлінг нарум’янилася, ідучи на вечірку Маргарет Блант. Тоді у Дірвуді цього було достатньо, щоб навіки зруйнувати чиюсь репутацію. Але не Валансі — всі знали, що ВОНА не могла б стати кокеткою, навіть якби захотіла. З неї лише глузували.

— Нічого в мене не було — лише третій сорт і брак, — вирішила Валансі. — Всі великі життєві емоції пройшли повз мене. І справжнього горя я теж не зазнала. Чи ж я хоч когось любила? От матір я дійсно люблю? Ні. Це правда, хоч як би ганебно вона звучала. Я не люблю її — ніколи не любила. Що гірше — вона мені неприємна. Та я взагалі нічого не знаю про жодну любов. Моє життя було порожнім — порожнім. Нема нічого гіршого за порожнечу. Нічого! — Валансі вголос скрикнула останнє «нічого». Тоді застогнала і якийсь час не могла думати ні про що. Почався один з її нападів болю.

Коли ж він проминув, то щось трапилося з Валансі, — можливо, то був кульмінаційний пункт процесу, який розпочався у її свідомості, коли вона прочитала листа доктора Трента. Це була третя година ранку — наймудріша і найпроклятіша година в добі. Але інколи вона робить нас вільними.

— Все життя я даремно намагалася догодити іншим, — думала Валансі. — Відтепер я догоджатиму самій собі. Перестану вдавати й прикидатися. Я так надихалася тих брехень та вивертів за своє життя. Яка це розкіш, коли можеш говорити правду! Можливо, я не зроблю багато з того, чого хочу, але не робитиму нічого того, чого не хочу. Мати може гніватися цілими днями — я цим не перейматимуся. Відчай дарує свободу, а надія — рабство.

Валансі встала і одягнулася, переповнена п’янким відчуттям свободи. Причесавшись, вона відчинила вікно і шпурнула банку з potpourri на сусіднє подвір’я. Влучила якраз у рекламу вигляду дівчинки-школярки на старому пересувному магазині.

— Мене млоїть від запаху мертвих речей! — сказала Валансі.

РОЗДІЛ IX

Ще декілька тижнів потому родина Стірлінгів делікатно окреслювала срібне весілля дядька Герберта і тітки Альберти як «той момент, коли ми вперше помітили, що бідолашна Валансі — трішки — ВИ ж розумієте».

Жоден зі Стірлінгів не сказав би відверто, що Валансі дещо несповна розуму, або ж, принаймні, що у неї легкий душевний розлад. Вважалося, що дядько Бенджамін посунувся надто далеко, вигукнувши: «Вона здуріла, — кажу вам, вона здуріла», а вибачити його можна було лишень через скандальну поведінку Валансі впродовж згаданої урочистості.

Але місіс Фредерік і кузина Стіклс зауважили деякі тривожні ознаки ще ДО тої гостини. Звичайно, все почалося з трояндового куща, а далі вже Валансі ні разу не була такою, «як слід». Схоже, вона ніскільки не переймалася тим, що мати до неї не озивається. Навіть більше — вона наче зовсім цього не помічала. Навідріз відмовилася заживати Лілові Пігулки чи Гіркоту Редферна. Холоднокровно попередила, що не має заміру далі відгукуватися на ім’я «Досс». Сказала кузині Стіклс, що не хоче, щоб та носила брошку з пасмом волосся кузини Артеміс Стіклс. Пересунула ліжко у своїй кімнаті на протилежний бік. Читала «Магію крил» пополудні в неділю. Коли ж кузина Стіклс зганила її за це, байдуже відповіла: «Я й забула, що сьогодні неділя», — і любісінько ЧИТАЛА СОБІ ДАЛІ.

Кузина Стіклс стала свідком жахливої події — піймала Валансі, як та з’їжджала вниз по перилах. Поштива кузина нічого не сказала місіс Фредерік — бідолашна Амелія вже й так досить натерпілася. Але коли у суботу ввечері Валансі заявила, що більше не ходитиме до англіканської церкви, то навіть місіс Фредерік зламала свою кам’яну мовчанку.

— Більше не ходитимеш до церкви! Досс, чи ж ти цілком перестанеш…

— Ні, до церкви ходитиму, — безтурботно відповіла Валансі. — Але до пресвітеріанської. А до англіканської — ні.

Це було ще гірше. Оскільки прийом ображеного маєстату не спрацював, то місіс Фредерік вдалася до сліз.

— Що ти маєш проти англіканської церкви? — схлипнула вона.

— Нічогісінько. Тільки те, що ви мене завжди водили до неї. Якби водили до пресвітеріанської, то я пішла би в англіканську.

— Чи ж можна так розмовляти з рідною матір’ю? Ох, недаремно кажуть, що невдячна дитина ранить сильніше, ніж гадючий зуб!

— Чи ж можна так розмовляти з рідною донькою? — відповіла Валансі без тіні каяття.

Так що для місіс Фредерік і Крістін Стіклс поведінка Валансі під час срібного весілля не була такою несподіваною, як для решти присутніх. Вони обидві довго вагалися, чи брати Валансі з собою, але зрештою вирішили, що, як не взяти, то це «дасть привід для пліток». Можливо, вона поводитиметься сумирно і ніхто не помітить у ній нічого дивного. З ласки Божої, в неділю вранці падав сильний дощ, тож Валансі не здійснила своєї погрози і до пресвітеріанської церкви не пішла.

Валансі ніскільки не засмутилася б, якби її зоставили вдома саму. Ці сімейні урочистості були безнадійно нудними. Але Стірлінги завжди відзначали всі знаменні дати. Це було сімейною традицією. Навіть місіс Фредерік влаштовувала обід у річницю свого шлюбу, а кузина Стіклс — чаювання для гостей на свій день народження. Валансі ненавиділа такі гостини, бо вони мусили потім кілька тижнів ощадити і відмовляти собі у всьому, щоб надолужити витрати. Але на срібне весілля хотіла піти. Її відсутність образила б дядька Герберта, який був їй досить симпатичним. Крім того, хотіла глянути на всіх родичів зі своєї нової точки зору. Це ж було чудове місце для публічного оголошення декларації незалежності — якщо трапиться нагода.

— Вбери шовкову коричневу сукню, — сказала місіс Стірлінг.

Наче вона могла вдягнути щось інше! Валансі мала тільки одну святкову сукню з тютюново-коричневого шовку, подаровану тіткою Ізабель. Тітка Ізабель вирішила, що Валансі не личать яскраві кольори. Доки вона була молодою, їй дозволяли вбиратися у біле, але з часом і це відійшло. Отож Валансі вдягла коричневу