Заборонені ігри - Юрій Володимирович Покальчук
А як побачив, як я міг її не хотіти трахнути одразу ж, після двох місяців перерви.
У нас було півтора місяця.
Вона сказала через місяць, що знову вагітна, і я сказав — слава Богу — тепер ми зв’язані навіки перед Богом ми чоловік і жінка, треба лиш зачекати пару років і ми будемо разом назавжди.
І ця потвора — що йому було ще треба — він і так подав на розлучення і забрав дітей — вислідив нас, і навів міліцію, і настояв, щоби її таки посадили.
Ну і ви знаєте, я його таки дістав раз по руці, раз у живіт, не смертельно, але аби знав!
Моя друга дитина також народилася в тюремному пологовому будинку. Дівчинка. Діти живуть з моєю мамою.
А я навіть задоволений, що мене посадили, я набув спеціальність, щось вмію сам робити руками. Потім на волі, може, я подався би на якихось дівчат, а чи ще на щось, а тут — як у монастирі — і ще ж учусь в школі — сподіваюсь здати екстерном за одинадцятий клас, аби більше до школи ніколи не ходити.
Ну, от вам моя історія.
А знаєте що? Ви тут не випадково. Я вас чекав. Ну, не вас, а когось, і от ви прийшли, і тепер все гаразд.
He дивуйтесь. Я багато чого почуваю такого, чого не можу пояснити розумом. Але вгадую. Ви от з моєю мамою поговоріть, вона вам все розповість. Я їй напишу, а поза тим вона днями в мене тут буде, я їй розповім про вас.
Ви думаєте, я кожному би от так розповідав? Отак от все про себе і зразу? Та ви щойно зайшли — і я вже знав, що зможу бути з вами відвертий.
У вас душа відкрита, і погляд відкритий. Я от на вас дивлюся і бачу себе. Як у дзеркалі. От розповідаю вам і все бачу, що було зі мною. Мені було треба когось такого, кому би я міг і хотів оце розповісти, отакого, хто би для мене став дзеркалом. I я би там побачив себе. 3 вами отак і сталося. Я радий, що ви до мене прийшли, справді радий, ви ж і самі бачите.
He хочу зарікатись, але гадаю, що бачу — як і що буде. А от ви скажіть, чому ви вирішили про нас написати, що вас потягло до мене в колонію?
He знаєте й самі! Так отож. Бо так мало бути. Ви повинні були сюди приїхати. Та не смійтесь, за деякий час все буде видно.
Я ось для нашого журналу вірша написав. Хочете, я вам його прочитаю?
Наше солодке дитинство, наші важкі тривоги,
Заборонені ігри, вибухи юного шалу,
Наші тривоги і пісні, сумніви в ніч безногу,
Повернулись і знову ось перед нами стали.
Заборонені ігри, що може бути звабніше, —
Переступати кордони, пристрасть украсти голу,
Заборонені ігри — дотик чужий і грішний,
Заборонені ігри — іншого тіла мова.
Я слухав і не вірив своїм вухам. Hi фіга собі, та він ще й вірші пише, та й які! Тут виразно вчувалося, що пацан втикає, що і до чого, і що те, про що йшлося у віршеві не тільки пережите, а більше того — вистраждане. Мені здавалося, що цього вірша зрозумів би багато хто, нічого не знаючи про долю автора цих рядків.
Зайчик собі побігайчик, іграшки дивні дитячі,
А хочеться в небо злетіти, беркутом впасти на здобич,
А хочеться аж до сонця підняти свої невдачі,
Щоб випалити з них болі, щоби дістати поміч.
Заборонені ігри, що може бути гіркіше,
Пркіше аж до нестями, до пристрастей без вагання,
Заборонені ігри — жити й не думати більше,
Заборонені ігри — правда, щирість, кохання.
— Я от спокійний вже, я з певного часу зовсім спокійний. От коли мене привезли сюди, я напочатку був просто скажений. А потім відсидів тиждень у ямі — так у нас карцер пацани називають — сам-один, тоді багато чого передумав. І раптом мені все стало зрозумілим. Всі проблеми стосовно колонії як рукою зняло. I в мене вже давно тут — все гаразд. А ви до неї, до Люби, теж поїдете?
Та я нічого писати не буду, вона все знає, тут моя мама регулярно і до неї і до мене їздить. Я переконаний, що і вона з вами нормально розмовлятиме. А від мене — ви лиш скажіть, що бачили оце.
Він розстібнув сорочку, на шиї в нього висів хрестик, і на хрестику колечко.
— Ми з нею обручились. Це її обручка, і я знаю, що вона мене чекає. Це все мине, вже скоро. I ми будемо разом!
Я п’янію від запаху його шкіри від першого його доторку я вже мокрію від його поцілунку... я втрачаю свідомість і вже тільки хону його його усього від кінчиків пальців на ногах які я обціловую, від тонких темних волосинок на його ікрах... я простую далі вгору його тілом далі вгору мене вабить ота таїна його підрослої чоловічості... він вже готовий але я не дозволяю отак зразу я цілую його ядра я облизую його між ногами і заповзаю в його задній отвір і він корчиться від незнаних відчуттів від відкриття нового світу... я ніколи нікого так не пестила я й близько не почувала себе так з чоловіком... а тут мара провалля примара життя в якій я щасливо тону у його чоловічості у його ще непевному і рідкому волоссячку на лобку і врешті торкаюсь його виструнченого стрижня і поволі охоплюю його рукою... і він вже рветься в бій one ні... я цілую його роздягаючи голівку і врешті забираю його повністю собі в pom і пещу язиком і щаслива від того що це він що я це роблю ніколи не робила чоловікові а йому все зроблю все... бо я люблю кожну його волосинку на тілі його соски на грудях його вигин шиї його пахуче смагляве тіло... i ось він виривається з моїх вуст і перевертає мене сам і вже знаючи вже не вперше і не вдруге вже вкотре впевненим майже чоловічим рухом входить умене ія вже кінчаю відразу... щойно він входить у мене і в такт його рухам я кінчаю ще раз і потім ще раз від самого тільки відчуття що він такий юний в мені зі мною і
