Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон
Старкветер (далі вкладає до портфеля папери, а деякі теки й бухгалтерські книжки акуратно кладе набік). Я ще маю побалакати з вами в Нью-Йорку. Наступного разу, коли будете там, — зазирніть до мене. В мене є думка, чи не купити журнал «Партенон», а відтак змінити його напрямок. Я хотів би, щоб ви взяли на себе цей клопіт. Та й інші є до вас справи. На все добре, містере Габарде. Невдовзі побачимося в Нью-Йорку.
Габард і Старкветер тиснуть один одному руки. Габард рушає до дверей праворуч на другому плані.
Маргеріт входить саме в ці двері.
Протягом наступної сцени Старкветер далі вкладає папери до портфеля.
Габард. Місіс Чалмерс! (Простягає руку, що її Маргеріт тисне вельми холодно, ледь помітно вклоняючись. Вона хоче пройти. Габард говорить до неї несподівано ущипливим тоном). Не слід би вам так високо нестися, місіс Чалмерс.
Маргеріт (спиняється й дивиться на нього, не тямлячи, в чому річ, — чи він часом не п’яний). Я не розумію…
Габард. Ви завше ставилися до мене звисока, але ті часи минулись. Чеснота ваша нічого не варта. Ви надто замилювали мені нею очі. Але тепер нема дурних! Ич, які ви оборудки вмієте ладнати! І чим ви кращі від інших жінок? Та ви й самі знаєте, де були вчора ввечері. Я знаю теж.
Маргеріт. Ви зухвалець!
Габард (уперто). Кажу вам, я знаю, де ви були вчора ввечері. Містер Нокс також знає, де ви були. Але я готовий закластися, що чоловік ваш того не знає.
Маргеріт. Ви шпигували! (Показуючи на батька). І йому вже все розповіли?
Габард. Чого б це я мав?
Маргеріт. Ви ж його лакуза!
Габард. Можете заспокоїтись — я йому нічого не розповідав. Але раджу вам обходитися зі мною дещо… дещо чемніше.
Маргеріт ніяк не реагує на ті його слова і мовчки проходить далі.
Габард, злісно зиркнувши на неї, виходить.
Старкветер кладе останні папери до портфеля й замикає його на ключ. На столі лишається рівненький стос бухгалтерських книг та паперів.
Старкветер. Доброго ранку, Маргеріт. Я послав по тебе, бо ми не закінчили вчорашньої розмови. Сідай. (Маргеріт сідає на стільця). Тебе завше було важко втримати, Маргеріт. Ти занадто вольова, як на жінку. Але я зробив для тебе все, що міг. Твоє одруження з Томом цілком себе виправдало. Перед Томом — блискуче майбутнє, він доброго роду й джентльмен, чудова тобі пара…
Маргеріт (гірко перебиває йому мову). Мені здається, що ти зовсім не думав про свою дочку, коли влаштовував цей шлюб. Я знаю, як ти дивишся на жінок, — яке їхнє місце в житті. Я ніколи нічого не важила для тебе. Так само й мама, так само й Конні,— що тобі до нас! Для тебе існують тільки справи… Справи для тебе — над усе! Часом мені здається, — ти зовсім забув, що й жінка має душу. А щодо мого одруження — ти добре бачив, що Том може тобі знадобитись. Він і справді має псі оті якості, про які ти кажеш. Що й більше того — людина він несперечлива, вельми згодлива, ладен виконувати все, аби-но ти звелів, — тож-бо вправно орудує політичними махінаціями, щоб проводити вигідні тобі закони. Ти й не замислювався, який з нього вийде чоловік для твоєї дочки, для твоєї рідної дочки, якої ти зовсім не знав. Адже ж ти віддав йому свою дочку — продав її йому — тільки через те, що він був тобі потрібний (істерично сміється) для твоїх комерційних справ.
Старкветер (гостро). Маргеріт! Припини негайно! (Охолонувши дещо). А ти все така сама. Така ж, як і була, конче хочеш виявити свою власну волю…
Маргеріт. О боже, чому я не виявила її раніше!
Старкветер (запальчасто). Але не про це зараз мова. Я послав по тебе, бо цьому треба покласти край, тобто товаришуванню з таким типом, як Нокс, — з отим мрійником, шарлатаном, пройдисвітом…
Маргеріт. Немає ніякої потреби кривдити його вразливими словами.
Старкветер. Цьому треба покласти край, та й по всьому! Ти зрозуміла? Треба покласти край!
Маргеріт (спокійно). Край уже покладено й без того. Не думаю, що я колись іще побачуся з Ноксом. В кожному разі, до моєї господи він ніколи більш не завітає. Ти вдоволений?
Старкветер. Цілком. Певна річ, я ніколи не мав на тебе підозри… що… ну, ти сама розумієш.
Маргеріт (спокійно). Як мало ти знаєш жінок! У твоїй уяві — ми автомати, ляльки, що не маємо ні серця, ані власних бажань, а тільки слухняно скоряємося тій бездушній пуританській доброзвичайності, що зашкарубла в Новій Англії ще сотню років тому.
Старкветер (підозріливо). Ти хочеш сказати, що ти і цей чоловік…?
Маргеріт. Я нічого не хочу сказати про те, чого ніколи не було. Я хочу нагадати тобі, що я Томова дружина і мати Томмі. Того, що я хотіла б сказати, ти однаково не зрозумієш, як не розумієш мене… і взагалі будь-якої жінки…
Старкветер (полегшено). То й гаразд.
Маргеріт (провадить далі). А воно ж так легко. І так просто. Жінка — це теж людина. Та й годі. А втім, для тебе це, мабуть, новина.
З дверей праворуч входить Доблмен із чеком у руці. Старкветер хотів був щось казати, але тепер передумав. Доблмен нерішуче спиняється, і Старкветер киває йому, щоб підійшов ближче.
Доблмен (вітаючись до Маргеріт і звертаючись до Старкветера). Ось чек, сер. Ви сказали, що підпишете його самі.
Старкветер. Так, — це той, що Ратлендові. (Шукав, чим підписати. Доблмен пропонує свою авторучку). Ні, я своею ручкою. (Відмикає портфель, дістає авторучку і підписує чек. Портфель кладе незамкнений. Доблмен бере чек і виходить у двері праворуч. Перебирає документи у портфелі). Той добродій Нокс. Я стежив за ним учора. Чоловік він дуже енергійний і тямущий. Та на лихо надто сентиментальний. Може, думки його й слушні. Але практично він нічого не тямить у тому, що діється навколо. Для добробуту Сполучених Штатів він небезпечніший за десять тисяч анархістів. 1 він не практичний. (Підважуючи на руці документи). Ось оце викрав з мого приватного архіву один злодюжка з жовтої преси і передав Ноксові. А той лагодився підмаслити цими документами свою сьогоднішню промову. Але він такий безнадійно непрактичний, отой добродій Нокс, що, як бачиш, усі папери вже знову тут, у законного власника.
Маргеріт. Отже, його промова провалиться?
Старкветер. Безперечно. Машину вже пущено в дію. Наш добрий народ візьме його
