Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон

Нокс (сміючися). Ви боїтеся заплямувати себе моїм товариством?

Стукають знову.

Габард (збентежено схоплюючись, не дає Ноксові відповісти). Нікого не впускайте. Я не хочу, щоб мене побачили тут із вами. Та й вам це може пошкодити.

Нокс (теж схоплюється і йде до дверей). Мені нема чого критись. Я ні з ким не зустрічаюся потай. (Відчиняє двері).

Габард, стривожено озираючись, зникає в спальні, причиняючи за собою двері. Протягом цілої наступної сцени Габард раз у раз визирає звідти, стежачи за тим, що відбувається на кону.

Відчинивши двері, Нокс аж відхитнувся.

Маргеріт! Місіс Чалмерс!

Маргеріт заходить до покою разом з Томмі та Ліндою.

Маргеріт у вечоровім строї, на плечах — бальова накидка.

Маргеріт (вітаючись із Ноксом). Даруйте мені, але я конче мусила побачити вас. Я не могла додзвонитися телефоном. Я телефонувала кілька разів, і ніяк не могла натрапити на ваш номер.

Нокс (отямившись). Справді? Я такий радий. (Побачивши Томмі). Здоров, Томмі.

Нокс простягає хлопцеві руку, і той повагом стискає її. Лінда залишається побіля дверей. Обличчя їй стурбоване.

Томмі. Як ся маєте?

Маргеріт. Не було іншої ради, а мені ж так треба вас попередити. Я взяла з собою Томмі й Лінду, щоб пильнували мене. (Вона допитливо роздивляється навколо, звертаючи особливу увагу на бюрка з паперами та стоси урядових звітів на письмовому столі). Ваша лабораторія.

Нокс. Коли б же то з мене був такий самий чудодійник у соціальних науках, як чудодійник Едісон у науках технічних!

Маргеріт. Але ж ви саме такий і є. Ваша праця важить багато більше, ніж ви гадаєте. О, я знаю вас краще, ніж ви знаєте себе самі.

Томмі. Ви читаєте всі оці книжки?

Нокс. Так, і я ще ходжу до школи й учуся. А на кого ти вчитимешся, коли підростеш? (Томмі замислюється, але не відповідає). На президента Сполучених Штатів?

Томмі (хитаючи головою). Тато каже, що президенти не бозна-чого варті.

Нокс. Навіть і Лінкольн?

Томмі бере сумнів.

Маргеріт. Хіба ж ти не пам’ятаєш, яка надзвичайно гарна людина був Лінкольн? Пригадуєш, — я ж тобі розповідала?

Томмі (хитаючи повільно головою). Але я не хочу, щоб мене вбили. Знаєте, що?

Нокс. Що?

Томмі. Я хочу стати сенатором, як батько. Всі вони під його дудку танцюють.

Маргеріт зніяковіла, а Ноксові очі сміються.

Нокс. Хто це вони?

Томмі (розгублено). Не знаю. (Довірливо). Але всі вони таки танцюють.

Маргеріт подає знак Лінді, щоб та відвела Томмі набік.

Лінда (хоче перевести Томмі на лівий бік кону). Ходімо, Томмі. Подивимось у вікно.

Томмі. Я волів би побалакати з містером Ноксом.

Маргеріт. Послухайся Лінди, Томмі. Мамі самій треба побалакати з містером Ноксом.

Томмі скоряється і разом з Ліндою підходить до вікна.

Маргеріт. Може, ви запропонували б мені сісти.

Нокс. О! Даруйте… (Він присував до неї найзручніше крісло, а сам сідає за письмовим столом).

Маргеріт. Я маю лише кілька хвилин. Том у батька, і я мушу заїхати по нього, щоб потім податися з ним разом на той обід, але спершу треба ще відвезти Томмі додому.

Нокс. А ваша служниця?

Маргеріт. Лінда? З неї й тортурами не витягти нічого такого, що могло б мені зашкодити. її відданість не має меж, — мені аж соромно. Я того не варта. Але річ не в тім. (Хапливо). Коли ви сьогодні від нас пішли, щось таке сталося. Батько одержав телеграму. Видно, вельми важливу, бо секретар примчав до нього відразу ж. Батько покликав Тома й містера Габарда, і вони про щось радилися. Вони, здається, виявили, що зникли якісь документи, і вони гадають, що ті документи у вас. При мені вони не називали вас на ім’я, а проте я цілком певна, що розмова велася саме про вас. Сталося щось дуже прикре, коли судити з батькового обличчя. О, стережіться! Стережіться!

Нокс. Мені нічого не загрожує, запевняю вас.

Маргеріт. Але ж ви їх не знаєте. Кажу вам, — ви їх не знаєте. Вони не зупиняться ні перед чим — ні перед чим! Батько переконаний, що він має право чинити все, що схоче.

Нокс. Я знаю. Тим-то він такий небезпечний — через цю свою моральну самовпевненість.

Маргеріт (киваючи головою). То його релігія.

Нокс. І, як і в кожного фанатика, його релігія перетворюється на манію.

Маргеріт. Він переконаний, що доля цивілізації залежить саме від нього і що його священний обов’язок дбати за неї.

Нокс. Я знаю. Я знаю.

Маргеріт. Але я! ви! Ви! Ви наражаєтесь на небезпеку.

Нокс. Ні; сьогодні ввечері я залишуся вдома. А завтра, при світлі білого дня, піду до Конгресу й виголошу свою промову.

Маргеріт (запально). О, коли що станеться з вами!

Нокс (дивлячись на неї допитливо). Ви тривожитесь? (Маргеріт киває головою, спустивши очі). За Говарда Нокса, громадського діяча? Чи за мене як людину?

Маргеріт (імпульсивно). О, чому жінка мусить завше мовчати? Чому я не можу сказати вам те, що ви й так уже знаєте? що ви повинні б уже знати?.. Я тривожуся за вас… за людину й громадського діяча, за обох… за… (Піддалася впливові свого почуття, але раптом змовкає і кидає погляд на Томмі, що стоїть край вікна, — інстинктивно вона розуміє, що повинна стримуватися в присутності сина). Ліндо! Відведіть Томмі вниз до машини…

Нокс (стурбовано перебиває їй мову, стиха). Що ви робите?

Маргеріт (жестом стримує Нокса). Я скоро до вас зійду.

Лінда й Томмі йдуть до дверей у хол.

Томмі (по дорозі спиняється перед Ноксом і повагом простягав руку). На все добре, містере Ноксе.

Нокс (ніяково). На все добре, Томмі. Але ти обміркуй як слід питання, — щодо Лінкольна й себе, як президента.

Томмі. Гаразд, я спитаю про тс в татка.

Маргеріт (значливо). Ви подбаєте за все, Ліндо. Ніхто не повинен знати… про це. (Лінда киває).

Лінда й Томмі виходять.

Маргеріт, сидячи, скидає з себе накидку і лишається у вечоровім строї. Дивиться на Нокса — така чарівна, приваблива й жадана…

Нокс (спалахує, дивлячись на неї). Не треба! Не треба! Я не можу більше!.. Я божеволію, дивлячись на вас! (Маргеріт тихо сміється, тріумфуючи). Я не хочу думати про вас, як про жінку. Я не повинен. Зрозумійте.

Він підіймає накидку і хоче накинути їй на плечі, але Маргеріт силкується не датись.

Маргеріт. А я хочу, щоб ви дивилися на мене, як на жінку. Я хочу, щоб ви думали про мене, як про жінку. Я хочу, щоб ви божеволіли через мене. (Простягає, до нього руки,