Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон
Старкветер. А хіба за врядування не належиться платня?
Нокс. Іменуйте це, як вам до вподоби, — однаково.
Старкветер. Та хіба ж я не роблю два долари там, де раніше був один? Хіба я не збільшую цим самим достатків?
Нокс. А хіба ж це не елементарний обов’язок щодо свого ближнього?
Старкветер. О, ви — безнадійний мрійник!.. (Береться до свого записника).
Ратленд (гостро). І я теж краду, містере Ноксе?!.. Я, що дістаю платню за проповідь слова божого?
Нокс. Ваша платня береться з того самого шумовиння. Хочете знати, хто сплачує вам платню? Не ваші парафіяни, — ні! Вам платять малі діти, що працюють на фабриках, та й усі інші — всі раби, прикуті до фабричного колеса. Ось хто сплачує вам вашу платню.
Ратленд. Я заробляю її.
Нокс. Але вони платять.
Місіс Давсет. Ой-ой, містере Ноксе, та ви ще гірші за містера Сакарі. Ви просто анархіст! (Удає, немов тремтить з переляку).
Чалмерс (до Нокса). Ці ваші твердження, гадаю, — частина вашої завтрашньої промови?
Долорес Ортега (плескає в долоні). Це проба! Він перевіряє свою майбутню промову на нас.
Сакарі. А як, на вашу думку, можна запобігти цій… е… цій крадіжці?
Старкветер знову згортає записника, закладаючи пальцем сторінку, і прислухається до Ноксових слів.
Нокс. Дуже просто. Змінивши державну машину, що керує життям дев’яноста мільйонів людей.
Сакарі. Я гадав — мене навчано так у Йєлі,— що ваша державна машина чудова, о так — пречудова.
Нокс. Вона вижила свій вік. Її місце на смітнику. Замість нам служити, вона нами верховодить. Ми її раби. Зграя політичних шахраїв та лицемірів запосіла її і чинить там свою волю. Коротко кажучи, згори й донизу нами орудують шахраї. Навколо пас царює крадіжка.
Габард. Але ж кожен уряд складається з представників свого народу. Жадний народ не вартий кращого уряду, ніж він має. Коли б народ був більшого вартий, він би й мав кращий уряд.
Старкветер схвально киває головою.
Нокс. Це брехня. І я запевняю вас, що народ Сполучених Штатів з його моральними принципами та прагненнями стоїть вище за свій уряд. Теперішній уряд — це уряд політиканів в інтересах політиканів і в ім’я політиканів. Але наш народ вартий кращого уряду. Містере Сакарі, чи ви коли чули анекдота про чотири тузи?
Сакарі. Здається, ні.
Нокс. А в покер ви граєте?
Сакарі (жваво). О так, — захоплива гра! Я навчився її… в Йєлі.. Те стало мені в добрі гроші.
Нокс. Так ото цей анекдот нагадує мені наших шахраюватих політиканів. Морального стриму для них не існує. На крадіжку вони дивляться як на річ законну, цілком законну. Вони не вбачають нічого негожого, коли банківник наділяє себе кращими картами. Що ж — його пора, він і живиться, а потрапить колода їм до рук, — вони своє візьмуть.
Долорес Ортега. Але де ж ваш анекдот, містере Ноксе? Я теж граю в покер.
Нокс. Це сталося в Неваді, в селищі шукачів золота. Якийсь новачок стежив за грою в покер. Він стояв за банківником і побачив, як той нишком кинув собі чотири тузи, витягши їх спідсподу колоди. (Далі каже, повільно розтягуючи слова, як то роблять на заході Штатів). Новачок перейшов до картяра, що сидів навпроти банківника, і мовив йому стиха: «Слухайте, — я бачив допіру, як банківник витяг собі чотири тузи з колоди». Картяр подивився на нього якусь миті, та й каже: «Ну та й що?» — «О, нічого, — відказує новачок, — я тільки подумав, що вам цікаво було б знати. Кажу ж бо, — я бачив допіру, як банківник витяг собі чотири тузи з колоди», — «Слухай по ти, хлопче, — сказав картяр, — не сунь свого носа до чужого проса. Ти ж нічогісінько в цій грі не тямиш! Таж зараз він роздає карти, не хто!»
Маргеріт (підводячись, тим часом як усі сміються). Ми надто довго розмовляємо про політику. Долорес, будьте ласкаві, розкажіть мені про свій новий автомобіль.
Нокс (наче раптом згадавши). Я ж мушу йти! (Півголосом до Маргеріт). Невже я маю тиснути руку всім?
Маргеріт (хитає головою і каже теж неголосно). Любий, чарівний Алі-Баба…
Нокс (похмуро). Здається, я пошився в дурні.
Маргеріт (серйозно). Навпаки, ви були чудові. Я пишаюся вами.
В той час, як Нокс тисне руку Маргеріт, Сакарі підводиться й підходить до них.
Сакарі. Я теж мушу йти. Я перебув дуже милі хвилини у вашій господі, місіс Чалмерс. Дякую вам уклінно.
Сакарі й Маргеріт тиснуть одне одному руки. Нокс і Сакарі йдуть один за одним до затильних дверей. Саме, коли вони виходять, з’являється служник і підходить до Старкветера, несучи тацю з телеграмою.
Маргеріт приєднується до Долорес Ортеги та Чалмерса, сідає і веде далі розмову про автомобілі. Старкветер бере телеграму, розпечатує й читає.
Старкветер. Сто чортів!
Служник. Прошу, сер?
Старкветер. Сенатора Чалмерса до мене й містера Габарда.
Служник. Слухаю, сер.
Служник іде до Чалмерса й Габарда, які негайно схоплюються й підходять до Старкветера. Тим часом Маргеріт запрошує всіх гостей до одного гурту, а сама сідає так, щоб їй було видно Старкветера та його групу по той бік кону. Служник затримується, слухаючи розпоряджень Маргеріт. Чалмерс та Габард чекають стоячи, поки Старкветер перечитує телеграму.
Старкветер (підводячись). Цю телеграму щойно передав Доблмен. Бона з Нью-Йорка — від Мартіно. Сталася обурлива річ. Зникли мої секретні напери й документи. Підкуплено мою довірену стенографістку, пам’ятаєте, Томе, така собі дама. Не розбереш, чи то молодого, чи то поважного віку. То це вона. Де той служник? (Служник уже біля дверей). Як вас там… Ідіть сюди!
Служник повертається й підходить до Старкветера.
Зателефонуйте Доблменові. Перекажіть йому, щоб прибув сюди.
Служник (розгублено). Прошу, сер?..
Старкветер (роздратовано). Моєму секретареві… зателефонуйте до мене, додому. Доблменові. Перекажіть йому, щоб прибув негайно.
Служник виходить.
Чалмерс. Але ж хто організував цю крадіжку?
Старкветер знизує плечима.
Габард. Певно, якийсь шантажист. Спробує обдерти вас…
Чалмерс. А що, як…
Старкветер (нетерпляче). Тобто?
Чалмерс. А
