Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон

Нокс (посміхаючись). Я знаю, що вони планують. Вони чули мої звинувачення. Вони гадають, що я виголошу підбурну промову, і тішать себе думкою, що їм пощастить злапати мене — мовляв, жадних доказів я не маю. Вони ладні на будь-що, аби мені дозолити. Вони прагнуть взяти мене на сміх. Телеграфні агентства, вашінгтонські кореспонденти — всі напоготові, аби в усіх газетах по цілій країні виставити мене на поглум. Але я цілком готовий, я маю…

Маргеріт. Докази?

Нокс. Так.

Маргеріт. Зараз?

Нокс. їх привезуть мені сьогодні ввечері — документи, фотокопії документів, довідки…

Маргеріт. Не кажіть мені нічого. Тільки будьте обережні! Будьте обережні!

Місіс Давсет (вдаючись до Маргеріт). Допоможіть мені, місіс Чалмерс… (Показуючи на Сакарі). Містер Сакарі сміється з мене.

Маргеріт. Не може бути.

Місіс Давсет. Але ж сміється!.. Він був такий нечемний…

Чалмерс(під’юджуючи в жарт місіс Давсет). Нечемний!.. О, Сакарі!

Сакарі. Шановна леді з ласки своєї шуткують…

Місіс Давсет. Він був такий нечемний, що попрохав мене пояснити, чому в нас такі високі ціни. Містер Давсет пояснює це тим, що люди в нас занадто заможні.

Сакарі. Яка надзвичайна країна! Люди тут бідні, бо мають забагато грошей.

Чалмерс. Чи ж не від того підскочили ціни, що в обігу надміру золота?

Місіс Давсет. Містер Сакарі висловив таку думку сам, а коли я погодилася з ним, він же почав проти неї сперечатися. Він поводиться зі мною страх як негречно.

Ратленд (відкахикнувшись, каже так солодко, немов мастить єлеєм). Все лихо з пиятики. Спиртові трунки, алкоголь — ось що підриває нашу промисловість, наші заклади, нашу віру в бога — все чисто. Рік у рік робітники заживають усе більше й більше алкоголю. Звісно, працездатність через те знижується, а вартість продукції йде вгору, отже, й ціни йдуть угору.

Давсет. Почасти, тільки почасти. Щоб сказати точніше, додамо ще одне: ціни підскочили й тим, що робітничий клас живе не досить ощадно. Коли б наші робітники збивали гроші, як те роблять французькі селяни, ми могли б продавати більше на світовому ринкові й жилося б нам багато краще.

Сакарі (вклоняючись). Наскільки я міг зрозуміти, виходить так: що ощадливіший ваш народ, то більше ви зіб’єте грошей, а що більше зіб’єте грошей, то більше можете продати, а що більше ви продаєте, то краще вам живеться?

Давсет. Точнісінько так. Точнісінько.

Сакарі. А що менше ви продаєте, то гірше вам живеться?

Давсет. Саме так.

Сакарі. Отже, якщо народ житиме якнайощадніше і купуватиме все менше, настануть злидні?

Давсет (збитий з пантелику). Е-е… очевидячки…

Сакарі. Виходить, народові живеться кепсько через те, що він ощадливий, а не через те, що він не ощадливий?

Давсет замітався цілком, а місіс Давсет підносить розпачливо руки.

Місіс Давсет (обертаючись до Нокса). А може, ви, містере Ноксе, поясните нам причину такої незрозумілої дорожнечі?..

Старкветер згортає похапцем свого записника, закладає пальця між сторінками і наслухає. Нокс посміхається, але нічого не каже.

Долорес Ортега. Будьте ласкаві, поясніть, містере Ноксе. Я страх як хочу довідатися, чому життя так подорожчало тепер. Ось, приміром, сьогодні вранці я почула, що ціни на м’ясо знову підскочили.

Нокс вагається й дивиться запитливо на Маргеріт.

Габард. Я певний, що містер Нокс здолає просвітлити цю заплутану проблему.

Чалмерс. Та не можете ж ви, такий завзятий та гострий промовець у конгресі, сторопіти тут, серед друзів.

Нокс (запалюючись). Мені й на гадку не спадало, що в цій господі можуть обговорювати такі питання.

Старкветер (гостро і владно). Яка тому причина, що ціни йдуть угору?

Нокс (так само гостро, але й упевнено). Крадіжка.

Це слово вибухає серед присутніх, немов бомба; а проте вони сприймають його чемно й посміхаючись, хоч слово те їх дуже вразило

Долорес Ортега. Яке романтичне пояснення. Виходить, той, хто щось має,— той власність свою украв.

Нокс. Не зовсім, але майже так. Візьмімо автомобілі, наприклад. Цього року витрачено п’ятсот мільйонів доларів на купівлю автомобілів. Ті гроші виробили чоловіки, що тяжко гнуть спини в копальних та на ливарнях, жінки, що збавляють собі очі за шитвом у майстернях, продавниці, що заробляють по чотири-п'ять доларів на тиждень, дрібні діти, що працюють на фабриках та бавовнопряднях, — саме вони виробили ті п’ятсот мільйонів, витрачених цього року на автомобілі. І гроші ті вкрадено в людей, що тяжко працюють.

Місіс Старкветер. Я так і знала, що це автомобілі в усьому винні!

Долорес Ортега. Але ж, містере Ноксе, я також маю автомобіля.

Нокс. Чиясь праця його створила. Чи не ваша?

Долорес Ортега. Нехай бог милує,— ні! Я придбала його… і заплатила грішми.

Нокс. То ви, мабуть, працювали коло чого іншого, а тоді обміняли продукт своєї праці на автомобіля?

Пауза.

Ви не відповідаєте. Отже, я можу зробити висновок, що ви маєте автомобіля, якого вироблено чиєюсь чужою працею і за який ви не віддали ані крихти своєї власної. Саме це я й зву крадіжкою. Ви звете це власністю. А проте це чистісінька крадіжка.

Старкветер (перебиваючи Долорес Ортегу, що саме налагодилася відповісти). До чого тут крадені автомобілі? Невже ви не маєте досить розуму, щоб глянути на питання ширше? Я ділова людина. Автомобілів я не краду.

Нокс (посміхаючись). Звичайно, автомобілів ви не крадете, — то надто дрібна здобич! Ви орудуєте в куди ширшому масштабі.

Старкветер. Але я краду?

Нокс (знизуючи плечима). Якщо хочете, то так.

Старкветер. Я скидаюся на одного джентльмена з Міссурі. Доведіть мені!

Нокс. А я скидаюся на техасця. Це має бути в моїх руках.

Старкветер. Я переніс свій осідок відразу до Техасу. Ану-но, що я краду в ширшому масштабі?

Нокс. Я скажу. Ви — визначний фінансист, монополіст і магнат. Дозвольте вдатися до статистики?

Старкветер. Шкварте.

Нокс. Ви контролюєте дев’ять мільярдів доларів, укладених у залізниці; два мільярди в індустріальних концернах; один мільярд у страхових компаніях; один мільярд у різних банках; два мільярди в інших кредитних закладах. Завважте: я не кажу, що всі оті гроші належать вам особисто, але ви порядкуєте ними на власний розсуд. Це все, що вам потрібно. Коротко кажучи, ви порядкуєте такою великою часткою капіталу Сполучених Штатів, що решта капіталістів іде вашим слідом. Отже, так. За останні кілька років, унаслідок різних фінансових махінацій, основний капітал нашої національної індустрії штучно збільшився на сімдесят мільярдів доларів. Але це тільки-но шумовиння — чистісіньке шумовиння, облуда! Ви, монополіст, чудово знаєте, що то за шумовиння. Я сказав — сімдесят мільярдів. То не має значення — їх може бути й сорок мільярдів