Спартак - Рафаелло Джованьолі

Гречанка підійшла до жерця й ламаною латинською мовою попросила дозволу набрати води з водоймища храму, пояснивши, що вона рабиня одного місцевого землевласника, який при наближенні противників сховався у руїнах храму Януса в одній з сусідніх долин, де зовсім немає води для пиття.

Жрець провів Евтібіду до водоймища і завів розмову про тривожні часи, про згубні наслідки цієї війни, особливо сумні тому, що підупала релігія, яку жрець вважав єдиним джерелом людського щастя. За побожність і щиру повагу старовинних італійських народів до богів Сатурн. Юпітер, Марс, Юнона, Церера, Геркулес, Янус і інші боги завжди були щедрими до італійців, дарували їм свою прихильність і захищали їх. А нині душі багатьох людей розбещені епікуреїзмом, скептицизмом, скрізь поширилася неповага до культів, глузування з жерців, і за цю нечестивість ображені боги насилають на людей заслужені кари. Всі заколоти, війни, убивства, що останні тридцять років роздирають Італію, є не що інше, як ознака небесного гніву.

До стор. 396

Найдужче ремствував старий на сумні наслідки облоги і на те, що гладіатори заборонили вихід з Темеси. Ніхто тепер не приходив приносити жертви, ніхто не міг дати належної десятини й дарів… Зрозуміло, чому це так засмучувало доброго діда: адже кожне принесення жертви закінчувалося бенкетом, а жертви й дари переходили до рук самих жерців.

Очевидно, тоді, як і нині, як і в усі епохи, жрець храму Геркулеса, як і служителі культу всіх епох, усіх релігій, усіх народів, судив про побожність темного, отупілого і обдурюваного народу по кількості приношуваних подарунків. Адже цими подарунками неіснуючому богові жерці вдовольняли своє ненаситне черево.

— Ось уже двадцять днів, як ніхто не заглядав до храму Геркулеса Оліварія, цього бога, якого раніше так шанували лукани та брутти, — говорив зітхаючи жрець.

— Гаразд, я скажу моєму господареві, щоб він заради безпеки його дому й маєтку прийшов принести жертву або принаймні прислав дари великому Геркулесові Оліварію, — калічачи латинські слова, сказала рабиня, удаючи тупу, глибоку довіру.

— Хай захистить тебе Геркулес, добра дівчино, — зрадів жрець і додав: — То правда, що побожність найчастіше знаходить притулок у жіночих серцях. Я сказав тобі, що протягом двадцяти днів ніхто не приходив з жертвами нашому богові. Це не зовсім так, бо два чи три рази сюди приходила з жертвами одна дівчина з війська гладіаторів, мабуть гречанка, благочестива, побожна, дуже вродлива.

Очі Евтібіди радісно блиснули.

— А, — сказала вона згодом, намагаючись приховати своє хвилювання. — То кажеш, з ворожого табору сюди приходить дівчина-красуня?

— Так, озброєна дівчина, з мечем, і обидва рази з нею була негритянка… як ти… але бідолашна німа — їй відрізали язика з наказу господині.

Евтібіда удала, що вжахнулася, потім, помовчавши, сказала, прикидаючись простою і добродушною:

— О" як — навіть у ворогів слід учитися побожності… Мій господар називає їх ворогами. Завтра я знову прийду сюди… до світанку… бо я боюся гладіаторів… І якщо не зможу переконати хазяїна принести дари непереможному Геркулесові Оліварію, то принесу мої вбогі подарунки.

Жрець похвалив її за побожність, обіцяв їй захист Геркулеса і на прощання показав стежку, якою легше було непомітно спускатися і підійматися до храму.

Нічого й казати, з якою радістю сходила вниз зрадлива гречанка. її серце радісно билося: вона знайшла кращого спільника, ніж сподівалася. Продажність і пожадливість жерця впадали в очі зразу, його, мабуть, легко можна підкупити і з його допомогою знайти який-небудь таємний доступ до мурів. Як би там не було, її серце радісно билося: адже з допомогою цього жерця вона багато зробить. І якщо їй не пощастило вразити Спартака в груди, то тепер вона завдасть йому смертельного удару — уб'є його сестру.

Наступної ночі гречанка знову вийшла з табору, взявши з собою молоде ягня, двох молочних поросят і четверо білих голубів. Стежкою, яку показав жрець, вона піднялася до храму Геркулеса. їй довелося з годину почекати, поки жрець відчинив двері храму і прийняв дари бідної рабині.

Так протягом п'яти-шести днів, відвідуючи храм Геркулеса, Евтібіда спритно вивідувала думки Аія Стендідія (так звали жреця) і потроху готувала його до тих пропозицій, які зважилася йому зробити. Нарешті вона призналася йому, що вона не та, за кого він її приймає, що вона з римлянами і служить їм, що Красс щедро нагородить за послуги його й інших жерців, якщо вони покажуть таке місце в мурі, через яке можна несподівано вдертися до міста.

Жрець уже був підготовлений до такої розмови, але спершу прикинувся здивованим.

— То ти не ефіопка-рабиня? Ти — гречанка?.. Ти за римлян?.. Як же спритно ти мене обдурила!

— Це була воєнна хитрість…

— Я тебе не обвинувачую. Великі боги захищають справу римлян, відомих своїм благочестям. І жерці Геркулеса повинні бути за римлян, вірних поклонників нашого бога, бо на його честь вони спорудили шість великих храмів у своїх містах.

— То ти допоможеш Крассові? — спитала гречанка, і очі її радісно заблищали.

— Постараюся, наскільки зможу… чим тільки зможу… — відповів жрець.

Обоє швидко дійшли згоди. Жрець сказав, що хоч йому небезпечно йти до міста, та він піде, знайшовши якусь законну причину. Він сподівався, що йому допоможе Мірца, і, як тільки вона прийде до храму, він піде з нею до міста. Він сказав, що йому відома лише одна стежка, яка через скелі веде до того місця, де мур майже обвалився. І якщо навіть гладіатори укріпили це місце, все одно там неважко буде пробитися до міста. Евтібіда пообіцяла жерцеві десять талантів у рахунок більш щедрої винагороди, яку дасть йому Красс, коли справу буде зроблено.

Наступної ночі, насилу змивши з обличчя брунатну фарбу, Евтібіда набрала звичайного свого вигляду, одягла свій обладунок і подалася до храму Геркулеса; там вона віддала жерцеві десять талантів.

Другої ночі Евтібіда знову була там, проте Аія Стендідія не застала, а від інших жерців дізналася, що напередодні Мірца приносила жертву Геркулесові, і старий пішов з нею до міста.