Українська література » Сучасна проза » Спартак - Рафаелло Джованьолі

Спартак - Рафаелло Джованьолі

Читаємо онлайн Спартак - Рафаелло Джованьолі
це місто штурмом і укріпився в ньому, щоб набрати рабів і створити з них нові легіони.

За вісім днів до нього збіглося понад шістнадцять тисяч рабів, і він постарався спішно навчити їх володіти зброєю. Потім, відділивши по дві тисячі чоловік з усіх восьми легіонів, утворив з них чотири нових легіони і таким чином довів кількість легіонів до дванадцяти. Шістнадцять тисяч нових бійців були порівну розподілені серед дванадцяти старих легіонів, і кількість бійців під прапором повстання знову досягла п'ятдесяти шести тисяч чоловік піхоти і восьми тисяч кавалерії.


Розділ XXI
СПАРТАК У ЛУКАНІЇ, — ПТАХОЛОВ ПОПАДАЄ У СИЛЬЦЕ

Зрозумій же, я кохаю тебе, Мірцо, всім серцем! — Так говорив Арторікс через двадцять днів після похорону Крікса, стоячи біля входу до намету Спартака.

Табір гладіаторів був тепер у Луканії. До нього приходили численні раби, в легіонах знову стало по шість тисяч воїнів, і вся гладіаторська піхота зросла до сімдесяти двох тисяч бійців.

Цього дня Спартак на чолі двохтисячного загону вершників виїхав з табору до Вультурнської гори на розвідку, бо прийшла чутка, що туди наближається сімдесятивосьмитисячне військо Красса.

Мірца, перед якою Арторікс став на порозі намету, була щільно обтягнута майже до колін стальною кольчугою з ясних, мов срібло, дрібненьких кілець. На її ногах були залізні поножі, праву руку покривав залізний наручник, а на лівій був надітий красивого виробу невеликий круглий щит; через плече звисала гарненька перев'язь з маленьким мечем, а голову покривав срібний шолом з тонким елегантним забралом. Ще тоді, коли гладіаторське військо стояло табором біля Равенни, брат подарував їй цей обладунок, зроблений з майстерністю, якою славилися тамтешні зброярі. Це озброєння було точнісінько таке, як у Евтібіди.

— Навіщо це, Арторіксе?.. Що це означає? — докірливо і водночас привітно запитала вона юнака.

— Як то що?.. Хіба я тобі не казав? — ніжно перепитав юний галл, зачаровано дивлячись на дівчину, — Я знаю, що я тобі не огидний. Спартак любить мене як брата і був би радий нашому коханню. І ти сама мені тисячу разів, присягалась, що не покохаєш когось іншого.

— О, навіщо ти знову прийшов мене спокушати? — схвильовано відповіла дівчина, але її голубі очі мимоволі з любов'ю дивилися на юнака. — Нащо ти знову і мучиш мене?

— Але я хочу знати причину! — вигукнув Арторікс.

Слова Арторікса виливалися з самого серця; в них промовляло таке щире, могутнє почуття, що Мірца відчула себе переможеною, зачарованою. її очі враз засяяли коханням…] вона, вже не криючи свого кохання, дивилася в ясні очі юнака.

Обоє, тремтячи, мов зачаровані, кілька хвилин безмовно дивилися одне одному в очі.

— Мірцо… ти знаєш, я не страхополох… У битвах я завжди у перших рядах, а відступаю останнім. Я не дорожу своїм життям перед небезпекою… Я не боюся смерті… Однак…

Мірца відчула, як щоки їй залило полум'я, і вона опустила очі.

— О моя мила дівчино! Скажи ж мені, що ти мене кохаєш…

З цими словами Арторікс підніс до уст руку Мірци і вкрив її палкими поцілунками.

— Облиш мене, Арторіксе… йди собі…

— То, якщо це омана… якщо твої ніжні погляди були оманливими… скажи мені… будь сміливою… правдивою. Скажи мені: «Марні твої надії, Арторіксе, бо я кохаю іншого».

— Ні… я нікого не кохаю і ще ніколи не кохала, — поривчасто відповіла дівчина. — І ніколи не покохаю нікого, крім тебе!..

— Ах! — з невимовною радістю вигукнув Арторікс. — Ти мене кохаєш!.. Мене кохаєш!.. Чи ж можуть всемогутні боги горіти такою радістю, як я!

— * Що боги! — відповіла вона, звільняючись з обіймів юнака. — Боги не тільки відчувають радощі, а й упиваються ними…

— Але ж хто, хто нам це забороняє?

— Облиш мене… йди собі… і не домагайся більшого…

Спантеличений Арторікс намагався її втішити.

Вона підвела очі і побачила нумідійку-рабиню Цетул, яка саме проходила повз преторій. Ця дівчина прибігла до табору гладіаторів з Тарента днів двадцять тому, бо її господиня наказала відрізати їй язика.

— Цетул! Цетул! — покликала Мірца і сказала юнакові: — Он вона йде сюди… Може, хоч тепер ти підеш?

= Галл припав до її руки довгим палким поцілунком.

Цієї миті Цетул підійшла до намету, і радісний та засмучений Арторікс, охоплений солодкими почуттями, повільно пішов з Преторія.

— Хочеш піти зі мною принести цю овечку в жертву Марсові Луканському? — спитала Мірца нумідійку. Намагаючись приховати від неї своє хвилювання, вона стала показувати їй білу вівцю, прив'язану мотузкою до палі намету.

Нещасна рабиня, позбавлена язика лютою господинею, тільки хитнула головою на знак згоди.

Незабаром обидві вони вийшли з табору через декуманські ворота, що виходили на ріку Акрі. На відстані милі од табору вони зійшли на невисокий горб, де стояв храм Марса Луканського. Тут, за грецькими звичаями, Мірца принесла овечку в жертву богові війни, благаючи прихильності до гладіаторського війська і його верховного вождя.

Тим часом Спартак примчав до табору. У ранковій розвідці він зіткнувся з ворожими дозорцями, зав'язав з ними бій і, погнавши їх назад, захопив сімох полонених. Від них він довідався, що Красс веде все своє військо просто на нього, в Грумент.

Спартак усе приготував до дня битви. Через дві доби опівдні прийшов з своїм військом Красс і вишикував його бойовим строєм перед гладіаторами.

З обох сторін просурмили бойові сигнали. Війська зійшлися, почався запеклий бій, який тривав понад чотири години; з однаковою хоробрістю і завзяттям бились обидві сторони. Але вже перед заходом сонця ліве крило повсталих, очолюване Арторіксом, захиталося, бо новаки-бійці гладіаторських легіонів ще не були настільки загартовані в боях, щоб відбивати навалу римлян. А римляни після децимації стали до краю завзяті й сміливі. Замішання на лівому крилі зростало з хвилини на хвилину і швидко поширювалося на середину гладіаторського фронту.

Відгуки про книгу Спартак - Рафаелло Джованьолі (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: