Син Начальника сиріт - Адам Джонсон
- Ви дізналися, що з мамою?
- Ваша мама у Великого Керівника, - пояснив він. - Я впевнений, що вона в безпеці й скоро буде вдома.
- Мабуть, вони кіно обговорюють, - припустила дівчинка.
- Мабуть, - погодився Ґа.
- Сподіваюся, що ні, - заперечив хлопчик. - Якщо в неї буде нове кіно, нам буде знову треба в школу ходити.
- А я хочу в школу, - не погодилася з ним дівчинка. - У мене з суспільствознавства самі «відмінно». Хочете почути промову Кім Чен Іра від 15 квітня 86 року Чучхе?
- Якщо мама буде на зйомках, то хто вас доглядатиме? - спитав Ґа.
- Хтось із батькових шісток, - відповіла дівчинка. - Ви вже не ображайтеся…
- Ваш батько… - промовив Ґа. - От, власне, про нього я маю з вами поговорити.
- Він на завданні, - сказала дівчинка.
- Вони в нього секретні! - додав хлопчик. - Він часто на них їздить.
Після паузи дівчинка нагадали:
- Ви нам обіцяли щось розповісти.
Командир Ґа набрав повні груди повітря:
- Щоб зрозуміти те, що я вам розповім, вам дещо треба знати. Ви чули про тунелі для нападу?
- Тунелі для нападу? - невдоволено скривилася дівчинка.
- А про уранову руду? - спитав Ґа.
- Розкажіть щось інше, про собачку, - попросив хлопчик.
- Так! - сказала дівчинка. - Хай би він тепер в Америку полетів, де їв би їжу з банки.
- І щоб ті вчені там були, - додав хлопчик.
Командир Ґа на мить замислився. Подумав, чи може розповісти їм таку казку, яка зараз сприймалася б цілком природно, а згодом вони б розкрили в ній ще й важливий прихований зміст.
- Команді вчених дали замовлення на двох собак, - почав він. - Щоб один з них був найрозумніший у КНДР, а другий найхоробріший. Їх мають разом послати на цілком таємне завдання. Учені об’їздили всі собачі ферми, потім вольєри з собаками в кожній в’язниці й на кожній військовій базі. Спочатку собаки мали лапами рахувати на рахівниці. Потім зійтися в бою з ведмедем. Коли жоден із собак не пройшов тих випробувань, учені сіли на бордюр і схопилися за голови: їм було страшно сказати про це міністрам.
- Але ж вони не перевіряли Брендо, - сказав хлопчик.
Почувши своє ім’я, пес завозився вві сні, але не прокинувся.
- Атож, - промовив командир Ґа. - а тут вулицею йде Брендо з нічним горщиком на голові.
Хлопчик розреготався, навіть дівчинка всміхнулася. Раптом Ґа зрозумів, що ця казка може зробити навіть кращу справу: вона допоможе дітям не потім, а просто зараз. Якщо в казці пес дістанеться Америки, ховаючись у бочці, повантаженій на літак, то до дітей можна буде донести, як треба тікати завтра: як залізти в бочку, як сидіти тихо, чого чекати, коли стане можна проситися, щоб їх випустили.
- Горщик! - сміявся хлопчик. - Як же так вийшло?
- А ви як думаєте? - спитав Ґа.
- Фе, - скривився хлопчик.
- Бідолаха Брендо не розумів, чому згасло світло. У горщику весь час розходилася луна. Він бродив дорогою, натикався на всяку всячину, а вчені подумали, що він прийшов на випробування. «Який сміливий собака - сам прийшов боротися з ведмедем! - подумали вчені. - Який він розумний - шолом надягнув!»
Тут уже і хлопчик, і дівчинка розреготалися від душі. Минулося їхнє хвилювання, і Ґа вирішив: хай уже в казки не буде якоїсь спеціальної мети, хай буде просто казка, хай іде сама собою, химерна й непрошена, до власної розв’язки.
- Учені на радощах кинулись обніматися, - продовжив Ґа. - Потім зв’язалися з Пхеньяном по рації, сказали, що знайшли найдивовижнішого собаку на світі. Коли це повідомлення перехопили американські шпигунські супутники…
Хлопчик тримав Ґа за рукав. Він і далі сміявся, усмішка ще не сходила з його лиця, але в чомусь він посерйознішав.
- Я вам дещо хочу сказати, - промовив хлопчик.
- Будь ласка, - сказав Ґа.
Хлопчик замовк і опустив очі.
- Ну ж бо, - підбадьорила його сестра. Коли братик усе ж не наважувався сказати, до Ґа звернулася дівчинка: - Він хоче вам сказати своє ім’я. Мама сказала, що можна, якщо ми хочемо.
Ґа подивився на хлопчика:
- Правда, ти це мені хочеш сказати?
Хлопчик кивнув.
- А ти? - спитав Ґа дівчинку.
Вона теж опустила очі:
- Думаю, що так.
- Немає необхідності, - сказав Ґа. - Імена приходять і йдуть. Імена змінюються. От у мене немає імені.
- Що, правда? - здивувалася дівчинка.
- Тобто, мабуть, у мене є справжнє ім’я, - уточнив Ґа. - Тільки я його не знаю. Якщо моя мама написала його на мені перед тим, як залишити мене в сиротинці, то воно стерлося…
- У сиротинці? - вражено перепитала дівчинка.
- Ім’я - це не людина, - сказав Ґа. - Не запам’ятовуйте людей за іменами. Хочете, щоб хтось завжди жив із вами, - сховайте його в собі, закарбуйте його обличчя у своєму серці. І тоді, хоч ким ви будете, ця людина буде з вами, бо вона стає частиною вас. - Він поклав руки дітям на плечі. - Важливі саме ви, а не ваші імена. Я ніколи не забуду вас, діти!
- Ви говорите так, ніби кудись від’їжджаєте, - сказала дівчинка.
- Ні, - заперечив Ґа. - Я залишаюся тут.
Хлопчик нарешті підвів погляд. Він усміхався.
Ґа спитав:
- Ну що, на чому ми зупинилися?
- На американських шпигунах! - нагадав хлопчик.
Громадяни, у нас сумна новина: наш найстарший товариш помер на сто тридцять п’ятому році життя. Доброї подорожі у засвіти, наш старий друже, і згадуй добрим словом своє повне, плідне, задоволене життя в нашій країні довгожителів! Громадяни, замисліться на хвилину, що б ви могли зробити для ваших старших сусідів по будинку з поваги до їхнього віку. Може, ви б підняли їм на поверх трохи льоду чи зробили б приємний сюрприз, почастувавши мискою супу з квітів цибулі? Тільки пам’ятайте: страва не повинна бути надто гострою!
І важливе попередження: громадяни, у жодному разі не торкайтеся жодних повітряних куль, що прилітають з боку Демілітаризованої зони. Міністр народної безпеки виявив, що газ усередині цих куль, до яких прикріплені пропагандистські повідомлення, - смертельно небезпечна нервово-паралітична речовина, призначена для вбивства мирних громадян, які стикаються з таким об’єктом.
Але є в нас і добрі новини, громадяни! Схоплено сумнозвісного міського крадія склоочисників. Просимо всіх громадян прийти завтра вранці на футбольний стадіон. Іще краща новина: з колгоспів уже везуть новий урожай сорго. Навідайтеся до ваших пунктів видачі харчів
