Риб’яча кров - Іржі Гаїчек

Він розповідає, що вже три роки працює сам на себе. Пішов із фірми, яка будує каркасні будинки, і тепер бетонує фундаменти сам. Наймає собі двох помічників, приватників.

— Це все, що маю, — показує він довкола. — Це Бобік, ось той малий екскаватор, він, щоправда, іще не мій, потрібно виплатити ще рік кредиту, там Дружок, — показує на стару вантажівку, — і ось цей пікап, його я купив два роки тому за готівку. Вожу в ньому інструмент, у кабіні можна спати. Щоразу повертатися додому невигідно.

— А скільки фундаментів ти робиш, скажімо, за місяць? — запитую я.

— Десь чотири. Якщо гарувати від ранку до ночі, то п’ять. Ми робимо також доріжки чи плитку, якщо замовник бажає.

Ми їмо з глиняних мисок лечо, заїдаємо хлібом, тепер розповідаю я. Із Голландії повертаюся до Південної Європи й до Америки, так назад у часі подорожую й до Австралії, і до Нової Зеландії.

— Про те, що мама померла, я дізналася із запізненням у Сіднеї. Але в мене не було шансів повернутися, навіть якби я знала завчасно. Перед цим ми з одним хлопцем у Новій Зеландії збирали яблука, у різних місцях, а потім хотіли трохи покататися островом. Але в останній момент усе пішло шкереберть. Власник нам не заплатив, усе заперечував і ми зрештою на те забили, за останні гроші доїхали до Австралії. Звідти я вже з нової адреси написала листа додому. На той час у мене не було грошей навіть на їжу, не кажучи вже про зворотний квиток до Європи.

— Я пам’ятаю, що ту адресу в Сіднеї мені дав тато після похорон. Тоді я тобі написав, але відповіді так і не отримав.

— Ти справді мені писав? Жодного листа не було. Я, щоправда, не жила довго за тою адресою. У мене не було грошей на оренду, тож довелося звідти виїхати. Потім декілька років працювала й вивчала англійську в Мельбурні.

— Я тоді не йняв цьому віри. Моя сестра, оцей домосід, із іншого боку земної кулі…

— Чому ти не залишив татові адресу чи номер телефону?

— Я тоді жив по різних гуртожитках, мобільного на той час іще не було. Але телефон колишньої роботи я йому залишав. Він ніколи не телефонував.

— А ти йому?

«Якщо в Гонзи є щось від тата, то це воно», — розмірковую сама собі й дивлюся на його похмуре чоло і кам’яний вираз обличчя.

— Гонзо, тато після операції. Ти навіть не запитаєш, як він?

— Ти оповідала мені про це вранці по телефону, — він підводиться і йде.

За мить повертається й приносить лампу.

— Це класична гасова лампа. Я підготований, — сміється він і вмикає її.

Оточені темрявою, ми сидимо над згаслим пальником. Вечеря нас зігріла, у Гонзи є ще чай у великому срібному термосі. До мене й досі вповні не доходить, що тут, у Північній Моравії, на будівельному майданчику серед темряви я сиджу зі своїм братом, який поділився зі мною вечерею, а тепер ми передаємо одне одному кришечку від термоса з теплим чаєм. Я розумію, що Гонза непомітно змінив тему, але я цього не хочу й набираюся сил для маленької незначної брехні, яка нікому не зашкодить, а моїй меті може допомогти.

— Знаєш, Гонзо, — починаю я, — усе змінюється. Коли я сьогодні татові сказала, що їду до тебе, він зрадів. Передавав тобі щирі вітання.

Він недовірливо на мене дивиться, але я ні на мить не змінюю серйозний тон голосу.

— Я за тиждень повертаюся в Голландію, але приїду навесні. Тато казав, що тоді ми могли б усі зустрітися в нього в Будєйовіце. Якось на вихідні, на Великдень, наприклад.

— Сестро, ти не змінилася.

— Чому так вважаєш?

— Ти ж знаєш. Усе ще хочеш полагодити речі, на яких не тямишся.

— Чого ж я не знаю? Поміж іншим, мені відомо геть усе.

— Не знаєш… Я більше не хочу про це говорити.

Мені стає холодно, Гонза позичив мені стьобану куртку. Лампа світить, від вологої трави йде холод. Стільки всього, про що я б хотіла запитати, але кажу собі, що не псуватиму цей момент, той час, який нам іще лишився. Гонза лізе до невеликої сумки, в якій лежать документи, показує мені маленьку світлину. Портрет жінки з темним волоссям, зачесаним назад. У неї виразні очі, чистий лоб, великі губи. Дуже гарна.

— Це Ґабіна. Ми разом уже п’ятий рік.

На іншій світлині знову вона, обіймає за плечі дівчинку років п’ятнадцяти з довгим розпущеним волоссям.