Сибіріада польська - Збігнєв Доміно

Батько важко зітхнув і вже мав задути каганець, коли помітив, що Сташек ще не спить.

— Гашу, синку, завтра раненько на роботу...

— Тату, то погано для нас, про що Сьомкін розповідав?

Батько присів на краю постелі. Хвилину мовчав.

— Як би це тобі пояснити... Люди, які управляють Польщею, наш уряд десь там в Англії, посварилися з Росією. Наш уряд говорить, що здається росіяни вбили наших польських офіцерів, яких у тридцять дев’ятому році взяли в неволю. Пам’ятаєш, як наших солдатів у Ворволинцях Совіти до неволі брали? З того акацієвого ліску біля Якубівки на шосе їх вивели? Як мамочка боронила мене перед розстрілом?

— Пам’ятало. Потім ми тікали з мамочкою ущелиною до Червоного Яру, а вони за нами стріляли.

— Ну, та сварка між Росією і Польщею, то саме щось таке... А це для нас недобре. Ти чув, як Сьомкін з Шахницьким сварилися. Такі-то справи, синку. А для нас це погано, бо знов кривим оком на нас будуть тут дивитися. І знов та наша Польща з-перед носа від нас тікає.

Батько задув каганець. Гострий сморід карбіду розійшовся по кімнаті.

— Татку.

— Ну що там ще?

— А знаєш, що на тому нашому представництві вже нема польського прапора? Таблички також нема. А ворота, ті від вулиці, на висячий замок зачинені.

— Не волочіться аж так далеко. Зачинені, кажеш? Прапора нема? Це також для нас погано. Ну, але вже спимо, синку: «Сон — примара, Бог — віра...»

На другий день Долина вибрався ввечері на лісопильню, де у польському бараку мешкала більшість людей з Червоного Яру. Зібралися в тісній кімнатці Мантериса. Кожен вже щось там чув, що останніми днями говорило про Польщу і поляків московське радіо і писали газети. А говорили й писали погано. Про уряд, генерала Сікорського не інакше, як про «фашистський», підозрювали його у змові з Гітлером, про провокацію, в якій запідозрювали Радянський Союз у вбивстві під Смоленськом польських офіцерів, взятих у 1939 році до неволі. На цьому тлі докоряли полякам виведенням армії Андерса на Близький Схід, і то в період, коли вирішувалась доля Сталінграда.

— А найгірше, панове, що Росія розірвала з урядом Сікорського дипломатичні відносини. У сьогоднішній «Правді» про це писали. Зле то для нас, дуже зле!

— А чому? Як це?

— А так то, чоловіче, — терпеливо пояснював необізнаним Мантерис, — що якби Сікорський зі Сталіним у сорок першому не порозумівся, то ми сиділи б у Калючому по сьогоднішній день.

— Або там уже давно поздихали б.

— А так,— продовжував Мантерис, — що порозумілися, зав’язали дипломатичні відносини, то була для нас амністія, було в Росії наше військо, польське посольство у Куйбишеві. А тепер? Розрив дипломатичних відносин означає, чоловіче, що знов залишилися у тому Сибірі на милості і немилості Совітів. І що з нами тепер буде, то лише один Пан Бог знає. Чорне бачу, панове, чорне.

Третій день минав, як адвокат Шахницький не повертав додому. Бабуня Шайніна, яка час від часу прибирала в кімнатці адвоката, прала йому сорочку або щось варила, перша забила на сполох.

— Людоньки! Такий порядний чоловік, може, з ним щось погане трапилося? Не сидіть так, мужчини, тільки треба кудись йти та шукати людину.

Правда. Тільки де його шукати, якщо не дуже навіть знали, де Шахницький працював. Ніколи про це детально не говорив, збував їх розповідями про свою юридичну, вільну професію. Може, з вчителем Сьомкіним порадитись? Але Сьомкін явно уникав поляків, хоч ще недавно не було вечора, щоб не кидався до Шахницького з невеличкою партією шахів. Тепер навіть не запитав про Шахницького. Простежили за Сьомкіним, коли той повертав зі школи. Сьомкін удавав здивованого.

— Де пана Шахницького шукати? А звідки ніби маю це знати? Він ваш, поляк, хоч, до речі, то єврей, але польський, тому ви повинні знати, де така людина може обертатися. А я? Що я, кілька разів в шахи з ним зіграв. Не знаю чоловіка. У міліцію треба заявити і тільки...

Долині не сподобався той Сьомкін, пригадав собі його останню сварку з Шахницьким. Треба буде остерігатися, в політику з ним не вдаватися, подумав.

В міліцію не пішли. Долина звернувся до директора Рудих, бо пригадав собі, що Шахницький як юрист давав Рудих якісь поради. Директор нічого про Шахницького не знав, але обіцяв, що спробує про нього розпитати. Це тривало недовго, бо вже на другий день, коли Долина заїхав під будинок адміністрації з бочковозом, вийшов до нього Рудих. Зупинився біля Долини буцімто мимоходом.

— А з тим вашим Шахницьким погано, НКВС ним заінтересувався. А як НКВС кимось цікавиться... Недобре... А до мене вже більше у цій справі не приходьте.

Ввечері прийшов до Долини дільничний міліціонер і наказав, щоб наступного