Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський
Паша побачив, що цього диявола не перехитрить.
- Хай станеться воля Аллаха, бери, ваша милiсть, судна, яких тобi треба…
- От бачиш! Та цього мало. На суднах щоб була гармата, мунiцiя i добра обслуга… Усе має бути ще сьогоднi готове до вiдпливу, завтра дуже рано рушаємо. Прикажи поспускати поперечнi ланцюги з води, щоб завтра не гаятись…
- Там ланцюгiв нема…
- Так?! То ти навiть i цього не зробив, що з Царгорода строго було наказано? Вибачай, але таке недбальство мусить бути окремо покаране. Докинь, серце, ще п'ять тисяч, а то нiчого з того не буде… Ти, певно, ланцюги попродав, бо я знаю, що вони тут були.
- Пропав я, - застогнав паша, - тепер-то вже менше маю, Як убогий дервiш…
- Ти ще доробишся. Краще бути на часок убогим, мов дервiш, чим повиснути. Давай грошi…
Паша пiшов до скринi хитаючись, мов п'яний; грошi перебрав потурнак i сховав при собi.
- Тепер, коли ми знову приятелями, так звели принести свiжої кави i чубук. Тепер погостимось.
"А щоб ти подавився тiєю кавою, щоб тобi внутренностi спалила", - проклинав паша в душi, плескаючи в долонi на службу.
Потурнак курив чубук i попивав каву.
"То розбiйник, шайтан, гiявр, щоб тебе огонь геджени спалив за життя, щоб тебе чорт узяв у тiм походi, щоб ти пророка не побачив, щоб тебе козаки на кiл посадили, щоб перед тобою райськi ворота нiколи не вiдчинилися! Шельма, обдер мене зi шкiри. Вiн, либонь, з султанського двора, бо лише вони так знають лупити", - думав собi паша.
- Ваша милiсть зводять менi посвiдчити на письмi, що я видав судна на ваш приказ.
- Дiстанеш. До побачення! Вступлю до тебе, вертаючи з походу, i привезу тобi в подарунок який десяток здорових бранцiв…
- Ваша милiсть не зволили заночувати пiд кришею свого невольника?
- Нi. У вашої милостi надто м'яко i вигiдно, боюсь, щоб не заспати… впрочiм, ватажок повинен ночувати мiж своїм вiйськом. Прощай…
Паша вивiв його з почестю i поклонами до ворiт конаку.
Потiм прикликав своїх пiдручних i видав їм потрiбнi прикази.
Коли вже був сам, вдарив себе рукою по лобу i каже:
- От дурень з мене! Нащо було давати грошi зараз? Вiн, певно, з цього походу не верне i в'язи собi скрутить. - Паша бажав йому цього з цiлого серця.
По виданню приказiв Iбрагiм став отаманом Очакiвського флоту.
Ввiйшов на корабель i стрiвся зараз з Сагайдачним, та розповiв йому все. Сагайдачний не мiг з дива вийти над проворнiстю потурнака.
- Це, безперечно, твоє золото, - каже Сагайдачний.
- Так, воно менi потрiбне. Завезу на Сiч i окуплюся козакам, щоб менi простили. Двадцять тисяч турецьких золотих цехiнiв - то вже гостинець гарний.
- Ти вже окупився тим, що зробив для козацтва дотепер.
- Очакiвський флот тепер, отамане, пiд моєю владою. У лиманi я все потоплю, мов котенят. Тобi, отамане, не можна поки що на помiст показуватися. Ти лише, як смеркнеться, пiшли тихцем, щоб вночi перейшли попiд Очакiв, поки ми тут дорогу з пристанi загатили. Ланцюгiв нема. За це заплатив менi паша окремо п'ять тисяч.
Пiзно внiч поплив з отаманського корабля Марко Жмайло, як наказний вiд отамана до козацьких суден. Вони мали переплисти зараз, поплисти в лиман, i там ховатися, поки не надпливуть очакiвськi судна та не застрягнуть на мiлинi. Тодi Жмайло мав на них з козаками наскочити i вибити усiх, а судна пiдпалити.
Вночi перекрались козацькi судна так тихесенько, що в Очаковi нiхто цього не помiтив.
В каютi отамана сидiв потурнак i важко задумався.
- Ти, отамане, приляж та проспися. Я буду пильнувати, мене i так сон не береться.
- Тобi би теж вiдпочити, бо ти менше спав, як я, а удесятеро стiльки робив. В рiшучу хвилю ти охлянеш зовсiм.
- Я не засну. В менi якесь таке твориться, що я цього i висказати не в силi. Мою душу якийсь несупокiй огортає. Сам не знаю чому. Я його вiдганяю вiд себе як можу…
- Заспокойся, ти поводишся так, що козацтво мусить тобi вiд серця простити лише за те одне, що ти дотепер зробив. Ти подумай, що Очакiвський флот вже пропав. Очакiв останеться без флоту. Тепер можна буде Очакiв легенькою рукою взяти i зробити там другу Варну. Коли паша довiдається, як хитро ти його одурив, то, певно, сказиться. Така помста над турками повинна тебе заспокоїти i вдоволити…
- Моя совiсть не зараз ще заспокоїться. Я в десятiй частi не висповiдався перед тобою з моїх грiхiв. Вони дуже тяжкi.
- Знаєш, Iбрагiме, що не без цього, що провидiння нарошно спрямувало твої кроки туди, кудою ти пiшов. Нiде правди дiти, що коли б не ти, ми всi пiд Варною були б пропали. I нинi, хто не спочив би на днi моря, стогнав би вже в турецькiй неволi. Коли б ти був не побiсурменився, не навчився турецьких звичаїв i мови, не узяв би торбу очакiвського пашi. А коли Господь вибрав тебе на сповнення своєї святої волi, то вiн тебе i простить, i ти знову будеш добрим козаком i не раз обороняти будеш батькiвську вiру.
- Спасибi, отамане, за цi слова вiдради. Вони, мов цiлюща вода, гоять рани моєї душi.
Потурнак узяв руку Сагайдачного i крiпко поцiлував. Сагайдачний почув на своїй руцi сльозу.
- Коли мене козацтво простить, я зараз пiду у Київ висповiдатися. Там, у Києво-Печерськiй лаврi, при мощах святих угодникiв божих шукатиму заспокоєння i прощення моїх грiхiв, там i до смертi покутувати буду.
- Не треба тобi i у Київ за цим ходити. У нас на Сiчi є своя церква i свої попи, люде розумнi i благочестивi.
- Невже ж є? - каже врадований Iбрагiм, начеб йому хто вiдкрите небо показав. - Вiдколи ж воно так?
- Недавно. Щойно минулого року церкву ми поставили i свою сiчову парахвiю завели…
- Догадуюся, що се твоя робота, отамане.
- Моя не моя, я церкви побудувати не годен.
- Воно так говориться, знаєш, як говориться: Caesar pontem fecit (цезар збудував мiст), хоч вiн й одного кiлка там не затесав.
- Чоловiче, - каже здивований Сагайдачний, - ти мене цiкавиш, хто ти? Звiдкiля ти латину знаєш? У якiй школi ти вчився?
- Там, де й ти, пане Конашевичу. Я тебе знаю з Острозької школи. Хiба що я вчився вище вiд тебе, бо я туди раньше прийшов i раньше вийшов. Як ти зачав, то я кiнчив.
- Скажи ж менi твоє iмення…
- Називай мене Iваном, коли ласка,
