Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський
За той час походжав Сагайдачний по острову i промишляв, як би тут переждати час, поки буде можна вiдплисти додому. При ньому держався Антошко i потурнак, котрий все ще боявся, щоб на нього не кинулись бранцi, бо вони все ще дивились на нього бiсом.
Сагайдачний приказав Жмайловi почислити втрату, оглянути байдаки i поправити, що треба, оглянути мунiцiю i зброю. Вiн наставив Марка обозним.
Люде увихалися, мов мурашки, хоч були голоднi i знеможенi. Щойно, як кухарi зварили їжу, як повиймали з байдакiв коритця i всипали вареної страви, тодi в кожного душа вступила.
По обiдi поклались на травi вiдпочити, опiсля, як просушилась одежа, i поодягалися. Тодi розпочалось стукотiння коло направи байдакiв.
Сагайдачний послав Жмайла з кiлькома човнами розглянути край моря. Треба було незамiтно пiдглянути, де дiлись турецькi судна, чи сторожать лиману, чи, може, пропали в часi бурi.
Жмайло плив, криючись у прибережних очеретах, аж на кiнцi лиману помiтив турецькi галери. Козацькi човни ховалися в очеретах i пiдпливали далi плесами, якi тут були.
Тут побачили, як з одного великого турецького корабля спущено на воду човен, в який залiзло двоє гребцiв i двоє туркiв. Вони поплили горi водою.
- Ми цих гарненько захопимо, а вони нам вже все скажуть.
Турки минули козакiв i плили далi. Тепер за ними стали козаки пiдкрадатися, все ще ховаючись помiж трощею. Як вже вiдплили вiд моря шматок дороги, Жмайло каже:
- Чого нам тепер їх соромитися, ми їм тепер заступимо дорогу i - на аркан.
Козацькi човни виплили на чисту воду i подались за турецьким судном, поспiшаючи, щоб його догнати. Турки думали зразу, що це турецьке судно. Лише як наблизилися, пiзнали помилку. Вони завернули свiй байдак, думаючи втекти. З турецького човна показались два дула рушниць. Та в тiй хвилi один весляр пiдняв весло i вдарив турка по головi, а другого штовхнув веслом в груди так, що вiн впав через борт у воду враз з рушницею. Веслярi стали кликати до козакiв:
- Ануте, брати, до нас! Ми турецькi невольники.
Жмайло кликав до них:
- Витягнiть цього з води, щоб не втопився, нам "язика" треба добути…
А турок, що упав у воду, вхопився руками за човен i хотiв його вивернути. Гребцi не давались, поки надплили до них козаки. Пiймали турка за шиворот i витягли до себе. Вiн був мокрий i дуже задихався, ледве дух переводив.
- Ви пливiть за нами, - каже Жмайло, - а коли б тамтой очуняв, то привезiть його живого теж.
- Що привезли? - питають козаки, як Жмайло приплив до острова.
- Гостинця вiд султана.
Зв'язаного турка повели перед Сагайдачного. За товмача став Iбрагiм. Вiн став його розпитувати.
А турок - нi словечка. Стоїть i дивиться з погордою i страшною лютiстю на козакiв.
Треба його було припекти. Сагайдачний обiцяв йому, що коли скаже правду, то його помилують. I турок послухався та розказав таке:
- Про варненський погром донесло одне судно, якому поталанило втекти з пристанi до Бургаса. Паша вирядив зараз погоню з двадцяти воєнних кораблiв, котрi в пристанi були пiд рукою. Турки думали, що ще застануть козакiв у Варнi. Але приплили запiзно i пустилися здоганяти. I були б, певно, здогнали, бо поставили по двi пари веслярiв до одного весла, щоб гребли наперемiну. Та їм перебила буря. Чотири кораблi потонуло. Осталось ще шiстнадцять, i тi розставились при кiнцi лиману так, що нiкуди козакам перекрастися. На кораблях є гармати. Кораблi стоять на якорях боком з налаштованими гарматами. А щоби пливуча з рiки вода не пообривала якорi, то поприпинано їх збоку, ще й вiд рiки. Вони там можуть стояти хоч би мiсяць, бо харчiв у них доволi. Паша, висилаючи флот на козакiв, загрозив ватажковi, що коли б козакiв не розбив i не знищив усе вiйсько, то немає чого вертатися, бо жде його неперемiнно смерть. За пiдмогою послав ватажок до Хаджi-бея i до Очакова, i нi одна козацька голова звiдси не втече.
Сагайдачний став тепер перед важким питанням: що йому далi робити, щоб звiдсiля видiстатися? До цiєї пори зробив добре, що потурнака в усьому слухався; коли б не сховалися у лиман, то досьогоднi турки були би їх розтрощили. Тепер хiба знову в потурнака ради питати? Нi, треба щось путнього самому видумати. Годi все робити чужою головою, а потiм зiбрати признання за те, що другi зробили, i стати мальованим отаманом.
Отож перша рiч - виплисти на море i або перехитрити туркiв, або таки в одвертiм бою їх поконати, i то ранiше, чим наспiє їм пiдмога з Хаджi-бея.
Однiй половинi вiйська сказав спочивати. Другiй частинi приказав рубати в лiсi великi дерева, пообчимхувати гiллячки i на мотузах пускати на воду.
Застукали в лiсi сокири, i повалилися столiтнi велети, здавалося, що цього лiсу не ткнула ще сокира, як довго вiн є. Багато лежало зломiв i гнило на мiсцi. То був пралiс.
Частини мiнялись. Уставляли на галерах найтяжчi гармати, котрi забрано з Варни.
Усюди сам Сагайдачний доглядав роботи. Козаки пiдганяли до роботи однi других. Сагайдачний пiшов на часок на свою отаманську галеру припочити, як почув на галерi в комiрчинi стони. Вiн устав, i пiшов на те мiсце, та слухав. Стони повторялися. Вiн хотiв вiдчинити дверцята, та вони були замкненi, i ключа не було. Шарпнув з цiлої сили i виважив дверi: там лежали усi три турецькi бранки, майже неживi. Про них цiлком забули, замкнули дверi на ключ. Вони були наляканi, голоднi, що ледве дихали.
- Що з вами, дiти?
- Ми не знаємо, - говорила одна слабким голосом, - даремно ми кричали i плакали, нiхто до нас не приходив…
- Зараз буде все, та виходьте з цього льоху на палубу.
Сагайдачний приказав Антошковi принести їм їсти.
- Гарну вони свободу здобули, голод був би їх зморив. Та годi, серед такої метушнi можна було про три красавицi забути…
Сагайдачний заповiв, що перед досвiтом рушають в дорогу. Запорядив отаманам таке:
- У першiй лавi йдуть галери з великими гарматами i бiльшi козацькi судна. Кожна галера i бiльше судно держатиме на мотузах по кiлька зрубаних велетiв, наче гончих собак на припонi, їх пустити на воду передом. На даний знак треба випустити з рук бервена, вiдв'язуючи або вiдрубуючи мотузи. Тодi треба галери i судна веслами здержати на мiсцях, чекаючи знову знаку.
Усi прикази переходили вiд судна до судна.
В другiй лавi стояли