Острів Смерті - Такехіко Фукунага

— Воно-то так… А хіба підносять дарунок не з урахуванням цього моменту? І роблять це, гадаю, не просто для того, щоб здобути прихильність.

— Мені, однак, здається, що Сома-сан вибрав для мене жакет краще, ніж це зробила б я сама,— підтримала гостя Аяко, та це, видно, ще більше зіпсувало настрій Мотоко. Бо, зсунувши брови, вона раптом накинулася на подругу:

— Невже ти, Ая-тян, не здогадалася, що все це розраховано на те, щоб завоювати твою прихильність? Звичайно, в Сома-сана непоганий смак. Але я сумніваюсь, щоб такий юнак та розумівся на жіночому вбранні. А втім, ти, Ая-тян, наперед настроїлася на те, що його подарунок припаде тобі до серця. Безперечно, колір твого жакета симпатичний, але ти прийняла б радо будь-який інший, навіть найгірший, рожевий, аби тільки з рук Сома-сана. Ти диктуєш свою волю беззахисному серцю.

— Таке скажете!

— Хіба неправда? Якщо ти себе шануєш, то сама повинна вибирати для себе одяг на свій смак, якщо ж ні, то тобі все одно. Якби батько й мати звеліли тобі вийти заміж за чоловіка, знайомого лише по фотокартці, то невже ти послухалася б? Невже тобі було б байдуже, кого тобі ладять за нареченого?

— Наречений і подарунок — різні речі.

— Різні? Найдорожче в людині:— це власна особистість, власні прагнення й уподобання. Тобі, Ая-тян, не повинно бути однаково, який колір жакета — рожевий чи яскраво-червоний. І не все з рук Сома-сана має тебе задовольняти.

— Мотоко-сан, виходить, червоно-коричневий колір вам не до душі? — покепкував Канае й вів далі, бо співрозмовниця мовчала: — Загалом ви маєте рацію, але ваше звинувачення, що я намагаюся здобути прихильність Ая-тян, безпідставне. Я ж вам обом підніс однакові дарунки.

— Однакові?..— Канае почув злість у цьому слові, і злякався: ану ж Мотоко виведе його на чисту воду? Але тим часом вона провадила: — Та з якої це радості я маю одержувати подарунки?

— Адже ж Різдво…

— Я не маленька дитина.

— Ну навіщо така серйозність? — втрутилась Аяко. У її голосі вчувався сум.

Канае налив собі в порожню чашку віскі. „Чого це Мотоко злиться?” — подумав він, але ні в її спокійних рухах, ні в голосі не помітив нічого, що розвіяло б його сумніви

— Ая-тян надто щира й довірлива, а тому я прочитала їй нотацію.

— І як привід використали мене? Яка несправедливість! — зітхнув Канае і ще раз налив у чашку віскі.

— Ая-тян бракує пильності. Сома-сан, зрозумійте мене правильно, я не велю їй остерігатися вас. Ви людина добра і, як самі зізнаєтеся, не шкідлива. Але ж хтось інший, спритніший, міг би легко її ошукати. Ось чого я переживаю.

— Нічого зі мною не станеться.

— Ні, я боюся за тебе.

— І не сталося…

Слухаючи їхню суперечку, Канае задумався. „Цієї осені Мотоко проговорилася, що Аяко втекла від батьків з коханцем, а потім і його покинула й переселилася до неї. З цього факту я зробив висновок, що той молодик обдурив її, і на цій передумові побудував свій роман. Та, мабуть, не все тут ясно, бо чого ж тоді Аяко така незворушна? З першого погляду вона тендітна, піддатлива, та навряд чи її можна купити якимось там подарунком. Певно, і Мотоко знає це краще за мене. Та якщо вона так до неї прискіпується, значить, є для цього причина. Але яка? ..”

— Ви хочете сказати, що вас не можна ошукати? — ввічливо спитав Канае, а Мотоко кинула на нього гострий погляд.

— Не можна.

— Отже, на відміну від Аяко-сан ви заздалегідь замикаєте на ключ свою душу перед чоловіками і ставитесь до них вороже?

— Ні, не ставлюсь вороже. Просто вони — це вони, а я — це я.

— Ви так боїтеся?

— Чого?

— Відкрити душу. Захищаєте її від будь-якої любові. Замкнулись у своїй шкаралупі й нікого до себе не підпускаєте. Вам же самій так незручно.

— Можливо,— сказала Мотоко і якось дивно засміялася. Здавалось, то був не сміх, а плач.

Стривожена Аяко глянула на подругу й дорікнула:

— Мотоко-сан, тримайте себе в руках. Випили зайве?

— Думаю, що ні. Я не така простодушна, як ти.

Запала мовчанка, і Канае подумав, що час уже збиратися додому, але саме в цю хвилину на сходах почулася хода і голос старої господині з-за фусуми:

— Ванна звільнилася!

— А Ген-тян скупався? — запитала Аяко.

— Ще раніше.

— Спасибі. Зараз. Мотоко-сан, ідіть.

— Ні, спочатку ти, Ая-тян.

— Я…— Аяко запнулася.— Ну добре, я піду, а ви, Сома-сан, почекайте. Тільки не посваріться тим часом.

„Ого, залишила самих! — подумав Канае.— 3 Мотоко легко посперечатися, ніякі застереження не допоможуть. З їхньої розмови видно, що звичайно першою приймає ванну Мотоко. Аяко навмисне так швидко вийшла з кімнати, бо, напевно, хоче помирити мене з подругою. А може, Мотоко вирішила щось мені сказати й випровадила Аяко купатися? Зрештою, і я маю до неї важливу справу. Без її залагодження мені нема чого вертатися додому”,— подумки вирішив він, але почати про це розмову не смів.

— Дайте, будь ласка, цигарку,— сухо попросила Мотоко.

— Ви навіть палите по-своєму,— завважив Канае навмисне веселим тоном, дивлячись, як Мотоко затиснула між пальцями цигарку.

— Можливо.

— Я давно запримітив, що до всього у вас своє, особливе, ставлення. Та гадаю, це видає вашу обмеженість.

— Що?!

— Дарма ви так часто сердитесь.

— Я не розумію, що значить — обмеженість?

— Я мав на увазі те, що треба бути великодушною. Якщо мій подарунок не припав вам до душі, то це не підстава для знущання з Аяко.

Мотоко потягувала цигарку, втупивши очі в стелю. Не міняючи пози, вона відповіла:

— Мені не сподобалося, що ви обом піднесли однакові подарунки.

— Ви знову про це? Що ж тут поганого?

— Сома-сан, ви почали навідуватись до нас більше ніж півроку тому й самі визнаєте, що не байдужі ні до Ая-тян, ні до мене. Та не знаєте, кому з нас віддати перевагу, а тому покладаєте надію на безсторонність. Закинули дві вудки і чекаєте, поки одна з рибок клюне.

На дошку над котацу впав попіл з цигарки. Мотоко роздушила недопалок у попільничці й випила ковток віскі.

— Це несправедливо. Я не мав такого наміру.

— Я хочу сказати, що було б краще, якби ви відкрито зізналися у своїх почуттях до Ая-тян. Чого ви соромитеся? Які ви нерішучі! Якби ви бачили, з якою радістю надягає вона ваш жакет, усе б зрозуміли.

Канае теж ковтнув віскі, а потім, передчуваючи, що скаже щось непоправне, заперечив:

— Я з вами не згідний.