Виправний день - Чак Паланік

Замість того щоб кожен тупак мав право на один голос, найрозумніші, найсміливіші, найзухваліші матимуть по сотні, три сотні або ж і тисячі голосів, а слабкі й ліниві не матимуть жодного. Найпродуктивніші більше не будуть рабами бездіяльних. Бездіяльних змусять працювати.

Вони навшпиньки просочувалися в зали влади. Своїм потом підняли вони ці державні споруди, до яких занадто довго потрапити мали змогу лише через когось. Вони прийшли як свідки, щоб роздивитися пишні умови, в яких їхні життя або почнуться, або закінчаться.

Здіймаючи погляди у високі гранітні склепіння або опускаючи їх на акри полірованого мармуру, вони почувалися маленькими і слабкими. Та коли набивалися в глядацьку галерею, ставали ліктем до ліктя, коліном до коліна, формуючи єдину масу, і споглядали дрібну кількість законно обраних, то почувалися непереможними.

Вони приндилися, коли їх збивали в невеличкі стада і пасли літні екскурсоводи, механічно диктуючи політично схвалені значення кожного прапора чи статуї. Вони насмілювались уявляти, як величні канделябри розлетяться від пострілів. Вони уявляли, як у цих галереях почикрижать кожну картину, а всі статуї звалять у безладну купу, яка ознаменує братську могилу кам’яних голів і відтятих пальців.

Вони заплющували очі, щоб краще намалювати в уяві високі, розтрощені на шматки вікна капітоліїв чи судів і горобців, які витимуть гнізда у позолочених карнизах і нішах ротонд.

ЗМІ назвали таку навалу зацікавлених сплеском патріотизму. Відновленням стосунків громадян з їхньою державою. І в цьому ЗМІ мали рацію, але не так, як вони це собі розуміли. ЗМІ змальовували цих людей паломниками, які приходять молитися на кращих за себе. І ЗМІ передбачали зростання в майбутньому миру та співпраці, і в цьому вони також не помилялися, але не зовсім так, як очікували.

Зі свого боку новоприбулі не піднімали очей і прикидалися боязкими. Відповідно до свого низького статусу простих людей вони з шанобою відступали вбік, коли навіть службовці найнижчого рангу — швейцар або інтерни — пробігали повз їхній натовп.

В останні дні туристи наповнили всі будівлі влади. А потім, ніби за клацанням перемикача, роззяв не стало. Зали спорожніли, залишилися лише люди, які там працювали. Вони обмінювалися поглядами і потискали руки черговим охоронцям. Люди в уніформі й вуличному одязі поглядами погоджувалися з тим, що мусить статися. Всі сторони у змові одного дня, коли вони діятимуть разом.

Лише охоронці і більш ніхто ставилися до цих людей із повагою, бо лише наглядачі за громадським порядком усвідомлювали, звідки піднімається справжня влада народу.

Присівши у складському приміщенні під південними сходами, Нік сказав:

— Я не знаю. Я раніше любив поліцію.

Вони сперлися на стіну коробок, заповнених старими уніформами оркестру. Золотий шнурок проглядав у прориві картону. Латунні ґудзики світилися, як скарб у тьмяному світлі.

У Шасти звело судомами ноги. Вони, найімовірніше, дихають азбестом і порохом крейди, який викликає рак. Гігієнічний тальк — це крейда, і тальк призводить до раку шийки матки. Світ балансував на межі війни, але Шасті тут подобалося. Стегном до стегна з Ніком. Спілкування здавалося реальним. Нічого важливого ніколи не трапляється по телефону.

Правду, сказав Нік, раніше знайти було легко. Правда лежала в газетах, поки вони не надрукували некролог Нікового тата. Там було сказано: «Люблячий чоловік і батько, він помер унаслідок церебральної геморої…» В Інтернеті підхопили цю друкарську помилку, й вона розійшлася як жарт на сотнях сайтів новин. Вона навіть стала мемом, на фотографії Рональда Рейгана чи Ґора Відала[33] почали писати «Помер від…» угорі картинки, а внизу «…церебральної геморої!!!».

Слово, яке всі очікували, було «геморагія». Батько Ніка стриг газон, коли в його мозку тріснула аневризма. Одне-єдине слово, а газета не змогла його правильно написати.

Шаста його пожаліла. Вона спробувала пояснити.

Доктор Бролі на методах ЗМІ пояснював, як сучасну друковану пресу, повідомлення в щоденних газетах, те, з чим асоціюємо об’єктивність, цю збалансовану правду вбив «Крейґсліст»[34]. «Крейґсліст», а також «Монстр»[35], «Бекпейдж»[36] та «іБей». Прибутки газет завжди залежали від продажу тематичних оголошень. Ті незліченні сторінки з оголошеннями про продаж цуценят, оренду квартир, уживані автомобілі, роботу, самотніх білих чоловіків у пошуках самотніх білих жінок — усе це було фундаментом, на якому лежала масивна споруда четвертої влади.

Усі ті оголошення гаражних і дворових розпродажів і сіамських кішок сил-пойнт, ті люди, що хочуть купити пам’ятки Другої світової, чи посуд «Фієставер», чи нарізані висушені дрова, — все це були основи найстаріших політичних династій. За п’ятицентовик чи долар за слово ті сторінки ставали золотою жилою, джерелом фінансів для високої культури. Редакційних статей, оглядів книжок і журналістських розслідувань, яким присуджували Пулітцерівську премію. Доктор Бролі стверджував, що найрозумніші, найерудованіші дослідження завдячують своїм існуванням бідним людям, які намагаються збути вінтажні пляшечки одеколону «Ейвон» і непотрібний таймшер.

«Фільми існують, — говорив доктор Бролі на кожному занятті щороку, — тому що вони дозволяють кінотеатрам продавати вам попкорн за п’ять доларів». Він доводив, що якийсь там попкорн підтримує пишний світ зірок кіно і «Оскарів». Таким же чином окремі мізерні слова, надруковані за кілька доларів у день, підтримували колосальні імперії газет.

Із заходом ери газет будь-яка надійність опинилася під питанням. Ніхто по суті не висував вимог, не наводив ефективні аргументи, відділяючи якість від гімна, правду від брехні. Без воротаря, арбітра, усе стало рівнозначним.

Доктор Бролі дав їм прочитати «Суспільство братів і сестер» Роберта Блі. У книжці йшлося про те, що сучасне суспільство втратило традиційну ієрархію. Чи то патріарх, чи матріархиня, матерів і батьків знизили до того ж статусу, що й дітей. Нікому не хотілося бути дорослим, тож люди були друзями, ровесниками, рівними, а не вчителями й учнями. Усі знизилися до братів і сестер.

Таке сплощення соціальної ієрархії, передбачав Бролі, призведе до популізму. Замість дрібки просвітлених мудреців велика кількість людей піддадуться емоціям і жадібності й захоплять керма влади.

Під сходами Нік перебив її:

— Ти знаєш, що він увесь час накурений?

Шаста запитала:

— Хто, Роберт Блі?

Нік похитав головою:

— Доктор Бролі.

І розповів їй про те, що бачив трансдермальний пластир у нього на спині, коли футболка випнулася зі штанів. Бролі одягав ту саму футболку щороку першого травня. Вона була біла, окрім як під пахвами, а спереду червоними буквами було написано «Диванний соціаглист»[37]. Це означає, що він підар, говорили люди. Пластир був фентаніловий[38]. В інші дні він носив «Лімузинового ліберала»[39] чи «Шампанського соціаліста»[40].

Будь-хто в університеті Орегону може розпізнати фентаніловий