Американський психопат - Брет Істон Елліс

— О! — вигукує Прайс. — Один із тих юних британських педиків, які стажуються в…

— Як ти знаєш, що він педик? — перебиваю його я.

— Усі вони педики, — знизує плечима Прайс. — Усі британці.

— А звідки ти знаєш, Тімоті? — шкіриться Ван-Паттен.

— Бачив, як він трахав Бейтмена в зад у туалеті банку «Морґан Стенлі», — каже Прайс.

Я зітхаю і запитую Престона:

— То де Моррісон стажується?

— Я забув, — каже Престон, чухаючи голову. — Може, «Лазард»?

— Де? — напирає Мак-Дермотт. — Перший Бостонський? «Ґолдман»?

— Я не впевнений, — відповідає Престон. — Може, «Дрексель»? Слухайте, він всього лиш помічник фінансового аналітика, а його огидна чорнозуба дівчина викуповує акції в кредит у якійсь дірі.

— То де будемо їсти? — питаю я, втрачаючи терпіння. — Треба замовити столик. Я не стоятиму в якомусь довбаному барі.

— Що це Моррісон надягнув? — питає сам себе Престон. — Невже справді костюм у клітинку на сорочку в клітинку?

— Це не Моррісон, — каже Прайс.

— А хто тоді? — запитує Престон, знову знімаючи окуляри.

— Це Пол Овен, — відповідає Прайс.

— Це не Пол Овен, — кажу я. — Пол Овен — з іншого боку бару, ось там.

Овен стоїть біля стійки у двобортному шерстяному костюмі.

— Він працює з рахунками Фішера, — каже хтось.

— Везучий єврейський покидьок, — каже Престон.

— Господи, Престоне, — кажу я. — А це тут до чого?

— Слухай, я бачив, як цей покидьок говорив по телефону з директором і крутив довбану менору[40]. Він приніс кущ Хануки в офіс минулого грудня, — несподівано каже Престон, незвичайно пожвавившись.

— Крутять дрейдель[41], Престоне, — кажу я, — не менору. Крутять — дрейдель.

— Боже, Бейтмене, може, мені сходити до бару і попросити Фредді підсмажити тобі тих дебільних картопляних млинців? — питається Престон, щиро стривожений. — Отих… латкес?

— Не треба, — відповідаю я. — Але спокійніше з цим твоїм антисемітизмом.

— Голос розуму! — Прайс нахиляється, щоб поплескати мене по спині. — Наш звичайний хлопець.

— Так, звичайний хлопець, який, якщо тебе послухати, дозволив помічнику фінансового аналітика на стажуванні трахнути себе в зад, — з іронією кажу я.

— Я сказав, що ти — голос розуму, — каже Прайс. — І не казав, що ти — не гомосексуаліст.

— Чи не тріпло, — додає Престон.

— Так, — кажу я, дивлячись прямо на Прайса. — Спитай Мередіт, чи я гомосексуаліст. Вона відповість — одразу як витягне мій член з рота.

— Мередіт любить педиків, — спокійно пояснює Прайс. — Саме тому я її кидаю.

— О, хлопці, зараз розкажу вам анекдот, — Престон потирає руки.

— Престоне, — каже Прайс. — Ти ж бо сам — анекдот. Ти ж знаєш, що тебе на вечерю не запрошували. До речі, гарний піджак. Не з костюму, але пасує нівроку.

— Прайсе, ах ти ж покидьок, ти такий на мене злий, що аж боляче, — сміючись каже Престон. — Тож зустрічаються на вечірці Джей Еф Кей[42] та Перл Бейлі[43], йдуть до Овального кабінету, кохаються, Кеннеді засинає, і… — Престон зупиняється. — Чорт, що ж далі… А, так. Перл Бейлі каже: «Містере президент, я знову хочу вас трахнути», а він каже: «Я збирався поспати і за тридцять…» ні, чекайте… — Престон знову зупиняється збентежений. — Ні… за шістдесят… ні, гаразд, хай буде тридцять: «…за тридцять хвилин я прокинусь і ми повторимо, але одну руку мусиш тримати на моєму прутні, а іншу — на яйцях», і вона така: «Гаразд, але чому я маю тримати одну руку на вашому члені, а другу… другу руку на яйцях, і…» — він помічає, що Ван-Паттен ліниво шкрябає щось на серветці. — Ван-Паттене, ти мене слухаєш?

— Я слухаю, — роздратовано відповідає Ван-Паттен. — Продовжуй. Розказуй. Одну руку на прутні, іншу — на яйцях, давай далі.

Луїс Керрузерс досі стоїть біля стійки, чекаючи на свій напій. Тепер мені здається, що його шовковий метелик — від «Аґнес Бі». Незрозуміло.

— Я не слухаю, — каже Прайс.

— І він каже… — Престон знову замовкає.

Довга пауза. Він дивиться на мене.

— На мене не дивись, — кажу. — Це не мій анекдот.

— І він каже… Все з голови вилетіло.

— То це суть жарту — «все з голови вилетіло»? — запитує Мак-Дермотт.

— Він каже, емм… тому що… — Престон затуляє долонею очі й думає. — Боже, аж не віриться, як я міг забути…

— Чудово, Престоне, — зітхає Прайс. — Ну ти й дотепний довбень.

— «Все з голови вилетіло»? — питає мене Крейґ. — Не доганяю.

— Так-так-так, — схаменувся Престон. — Я згадав. «Бо коли я останнього разу трахав негритянку, вона вкрала у мене гаманець».

Він одразу починає гиготіти. І після короткої паузи всі за столом, крім мене, теж вибухають сміхом.

— Ось де суть жарту, — гордо і з полегшенням каже Престон.

Ван-Паттен дає йому п’ять. Навіть Прайс сміється.

— Господи, — кажу я, — який жах.

— Чому? — питає Престон. — Це ж смішно. Це гумор.

— Так, Бейтмене, — додає Мак-Дермотт. — Веселіше.

— Майже забув, — говорить Прайс. — У Бейтмена встає тільки на членів союзу боротьби за громадянські свободи. З цим є якісь проблеми?

— Це не смішно, — кажу я. — Це расизм.

— Бейтмене, вилупку ти відлюдькуватий, — каже Престон. — Припини читати біографії Теда Банді[44].

Він підводиться і дивиться на свій «Ролекс».

— Усе, мені час іти. Побачимося завтра.

— Так, те саме місце, той самий час, — каже Ван-Паттен, пхаючи мене ліктем.

Перш ніж піти, Престон схиляється до мене.

— «Бо коли я останнього разу трахав негритянку, вона вкрала в мене гаманець».

— Та зрозумів я, зрозумів, — кажу я, відштовхуючи його.

— Запам’ятайте, хлопці: мало що в житті працює так надійно, як «Кенвуд».

Він виходить.

— Ябба-дабба-ду, — каже Ван-Паттен.

— А хтось чув, що печерні люди їли більше клітковини, аніж ми зараз? — запитує Мак-Дермотт.

«Пастелі»

Ми приїхали в «Пастелі», і я мало не плачу, бо впевнений, що сісти там не