Американський психопат - Брет Істон Елліс

Камера показує глядачів — стривожене обличчя домогосподарки. Перш ніж вона помічає себе на моніторі, камера знову повертається до жінки з множинною особистістю.

— Гаразд, — веде далі Патті, — а хто ви зараз?

— Ну… — втомлено починає жінка, начебто її постійно про це запитують і вона відповідає знову, і знову, і знову, і все одно ніхто їй не вірить. — Ну, цього місяця я… бараняча відбивна. Переважно… Бараняча відбивна.

Довга пауза. Великий план ошелешеної домогосподарки, вона хитає головою, а друга домогосподарка шепоче щось їй на вухо.

Сьогодні я вдягаю лофери з крокодилячої шкіри від «А. Тестоні».

Витягаючи плащ з шафи в передпокої, я знаходжу шалик від «Бьорберрі» та пальтечко з вишитим на ньому китом — таке могла б носити маленька дитина. Воно вкрите чимось, схожим на засохлий шоколадний сироп, плями сходяться попереду, вилоги потемніли. Я спускаюсь ліфтом до холу, накручую свій «Ролекс», обережно струшуючи зап’ястя. Вітаюсь зі швейцаром, виходжу на вулицю і ловлю таксі, що прямує до Волл-стрит.

«У Гаррі»

Ми з Прайсом мовчки йдемо по Ганновер-стрит, сутінки починають темнішати, і наче якийсь радар веде нас до бару «У Гаррі». Тімоті не сказав ані слова, відколи ми вийшли з офісу «Пірс та Пірс». Він навіть лишає поза увагою огидного безхатька, який зіщулився під смітником на Стоун-стрит, хоча й присвистує по-вовчому вслід жінці, що прямує до Вотер-стрит, — білявка, великі цицьки, гарний задок, високі підбори. Прайс видається знервованим і роздратованим, і мені зовсім не хочеться питати у нього, що сталось. На ньому лляний костюм від «Каналі Мілано», бавовняна сорочка від «Айк Бехар», шовкова краватка від «Білл Бласс» та шкіряні черевики на шнурівці від «Брукс Бразерс» із заокругленими носаками. Я вдягнув легкий лляний костюм зі штанами зі складкою, бавовняну сорочку, шовкову краватку в цяточку — все від «Валентіно Кутюр», і шкіряні черевики з перфорацією та заокругленими носаками від «Аллен-Едмондз». За столиком у барі ми бачимо Девіда Ван-Паттена та Крейґа Мак-Дермотта. Ван-Паттен вбраний у двобортний спортивний піджак з шерсті та шовку, так само шовково-шерстяні штани на ґудзиках із внутрішніми складками від «Маріо Валентіно», бавовняна сорочка від «Гітман Бразерс», шовкова краватка в цяточку від «Білл Бласс» та шкіряні черевики від «Брукс Бразерс». Мак-Дермотт вдягнув лляний костюм із брюками зі складкою, сорочку з бавовни та льону з ґудзиками від «Базіль», шовкову краватку від «Джозеф Аббуд» та лофери зі шкіри страуса від «Сьюзен Бенніс Воррен Едвардз».

Вони схилились над столиком, щось пишуть на паперових серветках, і перед ними стоять віскі та мартіні відповідно. Вони махають нам. Прайс кидає свій шкіряний дипломат фірми «Тумі» на порожній стілець і прямує до бару. Я кричу, щоб він взяв мені «Джей енд Бі» з льодом і сідаю з Ван-Паттеном та Мак-Дермоттом.

— Привіт, Бейтмене, — каже Крейґ, і стає зрозуміло, що це вже не перший його мартіні. — Слухай, годиться вдягати лофери з торочками до ділового костюма чи ні? І не дивись на мене так, наче я божевільний.

— Чорт, не питай Бейтмена, — стогне Ван-Паттен, вимахуючи золотою ручкою «Кросс» перед його обличчям, і відсьорбує його мартіні.

— Ван-Паттене? — говорить Крейґ.

— Так?

Мак-Дермотт вагається, а потім дуже рівним голосом каже:

— Замовкни.

— Що ви надумали, навіжені? — Я бачу на барі Луїса Керрузерса, він стоїть поряд із Прайсом, а той його повністю ігнорує. Керрузерс погано вдягнений — двобортний шерстяний костюм на чотири ґудзики, здається, від «Чепс», смугаста бавовняна сорочка та шовкова краватка-метелик, плюс окуляри в роговій оправі від «Олівер Піплз»

— Бейтмене, ми надішлемо ці питання в «Джі К’ю»[34], — заводить Ван-Паттен.

Луїс помічає мене, спроквола всміхається і, якщо я не помиляюсь, шаріється, відвертаючись до бару. Бармени чомусь завжди його не помічають.

— Ми заклалися щодо того, кого першого опублікують у розділі «Питання й відповіді», і тепер я чекаю на відповідь. Ти що думаєш? — запитує Ван-Паттен.

— Про що? — роздратовано питаю я.

— Лофери з торочками, довбню, — каже він.

— Ну, хлопці… — Я обережно зважую слова. — Такі лофери традиційно носять як повсякденне взуття… — Я кидаю погляд на Прайса, мені страшенно хочеться випити.

Він просковзає повз Луїса, котрий простягає йому руку. Прайс усміхається, щось каже і йде далі, до нашого столика. Луїс знову намагається привернути увагу бармена, і знову йому не щастить.

— Але це заведено саме тому, що популярно, так? — нетерпляче запитує Крейґ.

— Так, — киваю я. — Якщо вони чорні чи з кордівської кольорової шкіри.

— А коричневі? — з підозрою питає Ван-Паттен.

Я замислююсь, потім відповідаю:

— Надто спортивно для ділового костюма.

— Про що провадите, педики? — питає Прайс.

Він передає мені склянку й сідає, схрестивши ноги.

— Добре, добре, — каже Ван-Паттен. — Тепер моє питання. З двох частин. — Він робить театральну паузу. — Заокруглений комірець — це надто урочисто чи надто повсякденно? Друга частина: який вузол для краватки личить таким комірцям найбільше?

Прайс досі стривожений, голос — напружений, і він відповідає швидко, вимовляючи слова так чітко, що їх чутно у всьому барі:

— Це цілком універсальна деталь, яка підходить до костюмів і до спортивних курток. Для урочин такий комірець слід накрохмалити, для офіційного прийому — додати шпильку.

Він раптом зітхає так, наче помітив когось. Я озираюсь, намагаючись зрозуміти, кого саме. А Прайс веде далі:

— Якщо такий комірець вдягнути до блейзера, тоді він має виглядати м’яким, і годяться обидва варіанти, зі шпилькою та без неї. Це традиційний стиль для приватних шкіл, тож найкраще його врівноважить доволі невеликий простий італійський вузол.

Він робить ковток мартіні й міняє ноги місцями.

— Ще питання?

— Купіть йому випити, — каже вочевидь вражений Мак-Дермотт.

— Прайс? — мовить Ван-Паттен.

— Так? — відгукується Прайс, оглядаючи залу.

— Ти безцінний.

— Слухайте, де будемо вечеряти? — питаю я.

— Вірний містер Заґат[35] завжди зі мною, — каже Ван-Паттен, дістаючи з кишені довгий кармазиновий буклет, і показує його Тімоті.

— Ура, — сухо реагує він.

— Чого нам хочеться? — це я.

— Чогось білявого, з великими цицьками. — Прайс.

— Може, підемо у сальвадорське бістро? — Мак-Дермотт.

— Ми збирались потім у «Тунель», то давайте кудись недалеко. — Ван-Паттен.

— Чорт, — заводить Мак-Дермотт. — Ми