Цар і раб - Іван Іванович Білик

— Херсоніти дають п'ять діер на сто шістнадцять весел кожна, а ще — чотириста гоплітів, сонцесяйний…

Останнє слово він вимовив за звичкою й нахмурився, бо тут, у чужій землі, Мітрідат забороняв величати себе царськими титулами. Роздратований і сим, і неповною відповіддю молодого воєводи, Мітрідат обірвав його:

— Про скіфів що кажуть Херсоніти, питаю!

— Про скіфів?.. — Неоптолем глянув на Діофанта, із яким у нього з весни налагодились несподівано дружні стосунки. Старий таксіарх не радив казати цареві про те, що скіфський володар Палак відбудовує свою торік власними ж руками спалену стольницю, та Мітрідат дивився на нього так байдуже й знудьговано, що Неоптолем сказав йому геть усе:

— Палак повернувсь до стольного Неаполя, в Палакії, на який скіфи кажуть Бориславль, ковалі кують удень і вночі, а в Ховах у нього вже сидить чотири тисячі пішої рати.

— Пішої… — сказав Мітрідат і почав кволим кроком вибиратися з корми. Він півдня ходив уздовж таґм, що кільцем облягали Феодосію, підступав і до самих мурів, звідки в нього пустили дві стріли, тоді повиганяв усіх з навархової діери й зачинивсь у кормі на гак до самого ранку. Коли ж над морем зійшло сонце, звелів Дорілаєві:

— Готуй половину діер і половину рати. Завтра відпливаємо в Евпаторій.

— А тут?..

— Тут буде Діофант із Неоптолемом. Вали довкола Феодосії вже готові — Діофант утримає город і половиною рати.

Вайлуватий фріґієць Дорілай, одноліток Мітрідата, з невластивою для нього швидкістю кинувся виконувати цареву волю. Його радувала рішучість володаря. З'являлася нагода вирватись із-під опіки старого Діофанта, який мав його за хлопчика й терпів тільки через Мітрідата.

Почувши про таке рішення, Діофант ускочив до діери й почав розраджувати царя, ледве добираючи пристойні вирази:

— Сього не схвалять олімпійці! Ризиковано! Мусимо взяти спершу Феодосію, бо вона — ключ до Пантікапея. Тоді вийдемо перешийком на берег Меотіди й розділимо Савмака з його братом.

— Ти забув, що в моїх жилах тече кров Ахеменідів і що своїми небесними володарями я вважаю тих кумирів, яким приносили жертву мої пращури Кір й Дарій! — з веселим завзяттям відповів Мітрідат. — Палака ми побили торік, і він знову принесе мені воду й землю в золотих амфорах, щойно я з'явлюся під його мурами.

Коли Мітрідат отак блискав очима, на нього не впливали жодні докази, й Діофант похмуро схилив голову:

— Як хочеш… Твоя воля, ти знаєш ліпше за мене, простого смертного.

Мітрідат підвів його схилену голову:

— Дарма, таксіарше. Попливу, гляну, й Мітра споможе мені й напоумить. Лише не прикидайся ягничкою й пильнуй Никона.

Старий намісник боспорського царя після повстання скіфів одразу ж перейшов на бік Савмака, хоча досі був прихованим ворогом Пантікапея, бо мав у жилах кров Археанактідів. І Мітрідат, і Діофант угадували хід думок Никона: ліпше мати на царському троні випадкового пройдисвіта, який рано чи пізно скрутить собі в'язи, бо пішов супротиву всіх евпатридів, — аніж могутнього понтійського царя, який уб'є й останню надію повернути трон Археанактідам і навічно розчавить Боспор, приєднавши його до свого царства.

Мітрідат із Дорілаєм вирушили ще вдосвіта, посадовивши воїв на половину ладь. Решту суден перегнали за мис ліворуч Феодосії, щоб обложені не змогли второпати зміни й не втішали себе марними надіями. Діофант попереставляв і таґми, й уранці на мурах не було видно ніякого занепокоєння. Се свідчило про те, що ворог нічого не помітив, і Діофант старанно підтримував оману. Дві тисячі воїв, як і досі, з самого ранку виходили на підсипання обліжного валу. За два тижні, поки повернувся Мітрідат, вал піднявсь угору до середини феодосійських мурів, і тепер уже можна було б думати й про встановлення гуляй-городень та стінобийних махин.

Можна було б, але в стані понтійців настала сумна пора. Мітрідат повернувся з усіма суднами, числом шістдесят, однак суднами повернулося не більше як половина воїв. Решта полягла під мурами Бориславля-Палакія.

Підвели херсоніти. Їхні вивідники доповіли Дорілаєві, що скіфський цар сидить у Неаполі-Новгороді, Хови ж далеко, на цілий день дороги від столиці, та й залишено в Ховах малу залогу, яка ніколи не зважиться полишити мури тверді й вийти навстріч такому дужому супротивникові.

Мітрідат наказав половині рати спинитись у недавно захопленому городі Евпаторії й звідти йти на Бориславль-Палакій пішки, тим часом він з рештою суден подавсь у Херсонес, обминув його з полуночі й увійшов до Затоки Символів, аби вдарити на збунтований скіфський город одразу з двох боків. Але ще на підступах до Бориславля-Палакія встріч йому трапилися перші втікачі, а незабаром і сам Дорілай з рештками недобитої рати. Він не зважувався глянути й у вічі цареві, хоч думка йти на Бориславль двома витягами належала не йому, а Мітрідатові. Права рука в Дорілая була на перев'язі, й він тримав оголений меч у лівій, од чого здавався ще безпораднішим.

— Вони вдарили на нас із тилу, — сказав молодий воєвода, але часу на розпитування не було, й Мітрідат звелів лишити прикриття, рештою ж полку вертатися назад, до берега Затоки Символів, де стояли судна.

Сей наказ викликав серед рати замішання, й коли на пагорбі з'явилися переслідувачі, заслін не витримав і побіг, лави зламалися й теж побігли в бік не видимого звідси берега, й тепер Мітрідат дякував і своїм, і грецьким кумирам за те, що скіфи переслідували його пішки, а не верхи на конях.

Багатьох зі своєї половини полку Мітрідат недораховував, бо скіфські стріли, оснащені пискунами, не тільки влучали в ціль, а ще більше наводили жаху в лавах понтійців. Обвішані оружжям та забороною вої тирлувались на березі коло вузеньких кладок, дехто стрибав у воду й дерся на судна по веслах, і хоча з суден теж одстрілювались, та се не додавало снаги втікачам, і ратники в гармидері топили один одного.

Вже аж у одвертому морі Мітрідат про все до пуття розпитав Дорілая. З'ясувалося, скіфський цар