Алеф. Прозові твори - Хорхе Луїс Борхес

Я вже говорив, що праця над цією белібердою (в яку я, хизуючись своєю псевдоерудицією, встругнув кілька віршів із «Фантісмаля») дозволила мені забути про монету. Були ночі, коли, будучи цілком певним, що зможу її забути, я умисне силував себе згадати про неї. Немає сумніву, що з цим я вочевидь перестарався; почати ці розумові фокуси виявилося набагато легше, ніж закінчити їх. І марно повторював я собі, що цей ненависний нікелевий кружечок нічим не відрізняється від інших, до нього подібних, які переходять із рук до рук, що їх безліч і всі вони однакові й безневинні. Під впливом цих висновків я спробував думати про якусь іншу монету, але не зміг. Пригадую також кілька експериментів з чилійськими монетами в п’ять та десять сентаво та з уругвайською монетою, що закінчилися повним провалом. Шістнадцятого липня я придбав англійський фунт стерлінгів; удень я на нього не дивився, але того ж таки вечора та ще кілька вечорів я довго роздивлявся його крізь лупу під світлом потужної електричної лампочки. Потім перемалював його олівцем на папір. Та ні його блиск, ні дракон, ні святий Георгій нічим мені не допомогли; я не зміг позбутися своєї невідчепної думки.

У серпні я вирішив проконсультуватися з психіатром. Я не став йому розповідати всю свою безглузду історію; сказав тільки, що мене мучить безсоння й переслідує видіння одного предмета; чи то монети, чи то жетона… А невдовзі мені пощастило відкопати в книгарні на вулиці Сарм’єнто примірник «Urkunden zur Geschichte der Zahirsage»[253] (Breslau, 1899) Юліуса Барлаха.

У тій книжці описувалася моя хвороба. В передмові говорилося, що автор поставив собі за мету «зібрати в одному томі зручного формату ін-октаво всі документальні свідчення, які мають стосунок до забобонів, пов’язаних із Загіром, включаючи чотири документи з архіву Габіхта{460} й оригінальний рукопис повідомлення Філіппа Медоуза Тейлора{461}». Віра в Загір ісламського походження і датується, як здається, вісімнадцятим сторіччям. (Бардах відкидає твердження, які Цотенберґ приписує Абульфіді{462}.) «Загір» арабською мовою означає «помітний», «видимий»; у такому своєму значенні він є одним з дев’яноста дев’яти імен Бога; простолюд у мусульманських землях так називає «створіння або речі, які мають жахливу властивість не забуватися й чий образ може довести людину до божевілля». Перше незаперечне свідчення належить персові Лутф Алі Азурові. У своїй ретельно опрацьованій енциклопедії, яка називається «Храм Вогню», цей поліграф і дервіш розповідає про те, що в одній зі шкіл Шираза{463} була мідна астролябія, «виготовлена в такий спосіб, що той, хто подивиться на неї один раз, уже не зможе думати ні про що інше, й тому цар звелів, щоб її кинули в найглибшу морську глибінь, для того щоб люди не забували про всесвіт». Набагато детальнішим є повідомлення Медоуза Тейлора, який служив Нізамові Хайдарабадському й написав знаменитий роман «Confessions of а Thug»[254]. Десь у 1832 році Тейлор почув у передмістях Бхуджа незвичний вираз «Він дивився на Тигра» («Verily he has looked on the Tiger») для позначення божевілля або святості людини. Йому пояснили, що йдеться про Тигра чарівного, який є погибеллю для всіх, хто його побачить, хай навіть здалеку, бо всі, хто на нього подивиться, потім думатимуть про нього до кінця своїх днів. Тейлорові сказали, що один із цих нещасливців утік у Місор, де намалював в одному з палаців тигра. Через кілька років Тейлор відвідав в’язниці цієї держави; в тюрмі Нітура правитель показав йому камеру, де на підлозі, на стінах і на склепінні стелі один мусульманський факір намалював (досить грубими кольорами, які час, перш ніж стерти, зробив витонченішими) щось на зразок нескінченного тигра. Цей тигр складався з багатьох тигрів, чиї тіла примхливо перепліталися; його перетинали тигри, він був посмугований тиграми, на ньому були також зображені моря, Гімалаї та війська, що теж здавалися іншими тиграми. Цей маляр помер багато років тому в цій же таки камері; він походив із Сінду{464}, а може, з Гуджарату, і його первісним наміром було намалювати карту світу. Сліди від цього наміру залишилися в страхітливому зображенні. Тейлор розповів про все це Мухаммадові Аль-Йємені з Форт-Вільяма. Той чоловік сказав йому, що немає у світі такої істоти, яка не піддалася б магічному впливу Zaheer[255], але що Всемилосердний не дозволяє, аби Загіром були водночас дві речі, бо тільки одна може цілком підкорити собі людський натовп. А ще він сказав, що Загір є завжди й що в часи Невігластва ним був ідол на ім’я Яук, а потім один пророк із Хорасану, який носив покривало, розшите камінцями, або золоту маску[256]. А ще він сказав, що шляхи Аллаха недовідомі.

Я читав і перечитував трактат Барлаха. Мені зараз важко збагнути, якими були тоді мої почуття; пригадую тільки, який мене опанував розпач, коли я зрозумів, що немає мені порятунку, пригадую і дивне відчуття полегкості на думку, що не я винен у своєму нещасті, і заздрість до тих людей, чий Загір був не монетою, а мармуровою прожилкою або тигром. Як то легко не думати про тигра, міркував я. Пам’ятаю також незбагненну тривогу, з якою я прочитав ці рядки: «Один із коментаторів книжки «Ґулшан і Раз» стверджує, що той, хто бачив Загір, скоро побачить і Троянду, й наводить як доказ вірш із «Асрар Нама» («Книги про речі незнані») Аттара: «Загір — це тінь від Троянди й розрив Покривала».

Тієї ночі, коли тіло Теоделіни лежало в труні, мене здивувала відсутність серед присутніх сеньйори Абаскаль, її меншої сестри. У жовтні одна з її подруг сказала мені:

— Сердешна Хуліта, вона стала поводитися так дивно, що її поклали в лікарню Босха. Мабуть, санітарки мають з нею чимало мороки, адже доводиться годувати її з ложечки. Кажуть, вона не розлучається з якоюсь монетою, достоту як і шофер Морени Сакман.

Час, який приглушує спогади, думки про Загір, навпаки, розбуркує. Спочатку в мене перед очима маячив лише лицьовий бік монети, потім — зворотний; тепер я бачу водночас її обидві сторони. Причому це відбувається не так, ніби Загір прозорий, бо обидві картинки не накладаються одна на одну; це радше