Генерали імперії - Валентин Лукіч Чемеріс

у роках 1503–1566, а в своїх „Центуріях“ згадує імена Наполеона і Гітлера! — навіть нарочито спрощував своє життя, щоб ніщо не заважало йому передбачати майбутні події, віддалені від нього часом і століттями та століттями! Вони є і їх мовби й немає. Це в них професійне. І одеська ясновидиця була такою ж, працювала вона завжди з дзеркалом або з кришталевою кулею — щось там вона бачила, коли вдивлялася в площину дзеркала чи округлість кулі. (До речі, Ви звернули увагу, що коли вона Вам пророкувала, перед нею стояло дзеркало — невже вона в ньому побачила Вашу долю?) З цієї причини — потаємність, небажання ясновидців іти на ближче знайомство, розкривати свою душу і пояснювати свої секрети, — я мало, майже нічого не знаю про ту одеситку. Навіть не відаю, де вона зараз і чи жива взагалі? Але ніколи не забуду, що я в якійсь мірі причетна до її віщунства. Зізнаюсь, що коли Ви, подивований її пророцтвом щодо того, що Ви посядете найвищий пост в державі, вийшли з кімнати, вона шепнула мені: „Я щойно бачила людину, яку колись шануватиме народ як свого визволителя, більшого за нього героя в тій країні не буде. Це один із світочів людства, мені ще ніколи не доводилось віщувати такій людині і, мабуть, вже й не доведеться…“ Я тоді сприйняла її віщунство з деякою часткою скептицизму, просто ввічливо її вислухала, та й по тому. Але через роки, коли її пророцтво щодо Вас збулося, і про Вас заговорила вся Європа, я згадала її і вперше пошкодувала, що тоді ближче з нею не зазнайомилась — та що тепер? Поїзд, як кажуть, вже давно пішов. Жаль. Така доля ясновидців: коли вони пророкують, їм не дуже вірять, навіть гмикають недовірливо, а коли їхні віщунства через роки збуваються, то може статися, що на той час і самого віщуна в цьому світі не виявиться… (Згадаймо хоча б Жака Казотта, популярного у свій час французького письменника, автора повісті „Закоханий диявол“. Але більше він прославився як пророк, ясновидець, віщун. У 1788 році він перебачив Велику Французьку революцію і ту насильницьку смерть, що вона принесе багатьом вільнолюбивим дворянам — на гільйотині, на шибениці чи у в’язниці. Казотт передбачив і страту королівського сімейства, і самого короля, і — що й зовсім моторошно — свою власну страту… Всі його передбачення збулися, як лютувала Велика Французька революція, у тім числі і щодо нього самого. Жака Казотта і справді стратили, як він і передбачав — за спробу врятувати короля Франції — 24 вересня 1792 року — ось які вони бувають, ясновидці!!!) Тож і доводиться частіше користуватися побажанням, вирізаним свого часу над воротами оракула в Дельфії: „Пізнай себе“.

А ще пригадуєте, Ви тоді показували мені в Одесі маленьку квіточку, що її привезли з Карпат, ту квіточку, що зветься в Україні розрив-трава, або — ломикамінь. Я теж зустрічала се диво в Карпатах, коли з Британською місією Червоного Хреста їздила на фронт. І теж привезла те диво додому — як згадку про Карпати, як талісман. І на все життя запам’ятала, що ця маленька тендітна квіточка, на яку, здається, хукни, і вона розсиплеться, як кульбабка з пушинками, так ось вона перемагає каміння. Бо має волю і бажання жити по-своєму, а не так, як їй диктує тяжке і бездушне каміння. (Ні-ні, я не фетишизую її, я просто нею захоплена!)

Після Вашого від’їзду я проконсультувалася в одного одеського професора-ботаніка, і ось що він мені тоді — до речі, найчистішою англійською мовою! — розповів: „Дехто запевняє, що розрив-трава — це і є ломикамінь. Ось і ви, шановна пані, так обмовились. Але повірте, це не зовсім так. Вірніше, зовсім не так. На Україні відомі 14 видів ломикаменю (Saxifraga), зокрема в Карпатах поширені ломикамінь зірчастий (S. sfellaris) і ломикамінь моховидний (S. bryoides) з білими, жовтими та червоними квітками, тоді ж як розрив-трава знана в Україні двома видами (родина бальзамінових): дрібноквіткова (I. parviflova) і звичайна (I. nori-tangere) з яскраво-жовтими квітками. А ще є розрив-трава казкова, до якої ботанікам мовби уже й зась, казкове зілля, та розрив-трава з українського фолькльору, що має силу розривати кайдани, відмикати замки тощо“. То бачите, генерале (маршале) і розрив-трава, і ломикамінь, хоч це й різні рослини, але таки вони є насправді і, думаю, вірю, насправді допомагають звільнятися від кайданів.

То хай завжди маленька (територіально та за іншими ресурсами й кількістю населення) Фінляндія залишається ломикаменем, розрив-травою, яка рве кам’яні лабети в ім’я волі і можливості жити так, як вона вважає за потрібне, а не так, як диктують їй сусіди лихії.

А ще я думаю, що по суті Ви і є той ломикамінь, який рве каміння. Так кажу я, леді Паджет — тепер Ви мене згадали? Нині я з місією Червоного Хреста Британії перебуваю у Вашій країні, зичу Вам здоров’я і всіх гараздів. Бережіть себе! Ви потрібні і своїй країні, і всьому людству, як приклад того, як треба боротися за волю і кращу долю свого народу. Ви — герой майбутньої, новітньої „Калевали“, її ще не створених рун. (А може, уже й співають про вас новітні руни?)

Всі ми тимчасові гості в цьому світі — на жаль. І всі у свій час, виділений кожному Господом, підемо в краще царство. Але пригадайте Горація. Він якось сказав: нон омніс моріар — ні, весь я не умру, я житиму тоді, коли мене й не стане.

Ви, п. маршале, один з небагатьох таких гораціїв людства. Коли Вас не стане — живіть довго-довго! — Ви все одно житимете, як завжди житиме Фінляндія — вільна і незалежна, якій Ви своєю титанічною працею, самовідданістю і прозорливістю, завдяки Вашому політичному та військовому генію та вмінню згуртувати і повести за собою країну і народ, виграли (попри втрати) нелегкий двобій із таким сильним противником — встократ сильнішим за країну Суомі, яким був і залишився СРСР. Пригадуєте давній вислів латинян: ангуїс ін гербо — „гадюка в траві“, що означає приховану небезпеку. Вона була — прихована і відкрита — і ще довгий час буде біля кордонів вашої милої вітчизни, але що та загроза, коли є Ви, маршале Маннергейме! Перший і жорстокий і тяжкий раунд боротьби за незалежність Ви виграли — попри всі „гадюки в траві“, попри всіх ганнібалів біля воріт!

Ваша леді Паджет.

P. S. З цим листом, дещо, може, сумбурним, бо написаним нашвидкуруч, під впливом спогадів та