Червоне і чорне - Стендаль
Трон, церква, дворянство — все це може загинути завтра ж, панове, якщо ви не забезпечите собі в кожному департаменті п'яти сотень відданих людей, але я кажу відданих не тільки в розумінні французької відваги, але й іспанської стійкості. Половина цього війська повинна складатися з наших синів, племінників, одне слово, зі справжніх дворян. Кожен з них матиме при собі не балакучого міщанина, готового начепити трикольорову кокарду, якщо повернеться тисяча вісімсот п'ятнадцятий рік,— ні, простодушного й щиросердого селянина, як Катиліно. Наш дворянин буде його наставником, ще краще, коли це можливо,— його молочним братом. Хай кожен з нас пожертвує п'яту частину свого прибутку, щоб створити невеличкий загін на п'ятсот відданих бійців в кожному департаменті. Тоді ви можете розраховувати й на іноземну окупацію. Ніколи іноземний солдат не дійде навіть до Діжона, якщо не буде певен, що
знайде п'ятсот озброєних друзів у кожному департаменті.
Іноземні монархи не будуть з вами розмовляти, поки ви не заявите їм, що двадцять тисяч дворян готові взятися до зброї і відчинити їм ворота Франції. Це важка справа, скажете ви; що ж, панове, тільки такою ціною ми збережемо наші голови. Між свободою друку і нашим існуванням, як дворян» іде війна не на життя, а на смерть. Або робіться промисловцями, селянами, або беріться до зброї.
Будьте боязкі, коли хочете, та не будьте дурні: розпито щіть очі. «Формуйте батальйони!» — ось що скажу я вам словами якобінської пісні. Тоді знайдеться який-небудь благородний Густав-Адольф; зворушений неминучою небезпекою, що загрожує основам монархії, він кинеться за триста льє від своєї країни і зробить для вас те, що Густав зробив для протестантів. Чи, може, ви хочете й далі говорити, а не діяти? Через п'ятдесят років в Європі будуть самі президенти республіки і жодного короля. А з цими шістьома літерами — КОРОЛЬ — зникнуть і священики, ї аристократія. Я бачу в майбутньому тільки кандидатів що запобігатимуть перед гидкою більшістю. I не кажіть мені, що у Франції нема зараз генерала, якому всі довіряють, якого знають і люблять, що армія, організована тільки в інтересах трону і вівтаря, що в неї
відібрано всіх досвідчених бійців, тоді як у кожному австрійському чи прусському полку можна нарахувати десятків з п'ять унтер-офіцерів, що понюхали пороху. Двісті тисяч молодих людей з дрібної буржуазії марять війною...
— Чи не досить цих гірких істин,— сказав самопевне
ним тоном поважний чоловік, що, мабуть, мав дуже високий духовний сан, бо пан де Ла-Моль, замість розсердитись, тільки приємно усміхнувся. Для Жюльєна це говорило багато про що.
— Досить гірких істин; зробимо висновки, панове, людина, якій мають відтяти ногу, вражену гангреною, марно запевняла б свого хірурга, що хвора нога зовсім здорова. Даруйте мені, панове, якщо я дозволю собі так висловитись: благородний герцог де *** — це наш хірург...
«Ну, нарешті вимовлене заповітне слово, - подумав Жюльєн,— значить, цієї ночі мені доведеться скакати в...»
ХХШ. ДУХІВНИЦТВО, ЛІСИ, СВОБОДА
Основний закон всього існуючого — це зберігати існування, жити.
Ва сієте цикуту І сподіваєтесь виростити колос.
Макіавеллі
Поважний чоловік продовжував свою промову. Видно було, що він обізнаний зі справою: він висловлював великі істини з лагідним і стриманим красномовством, яке надзвичайно сподобалось Жюльєнові;
1. В Англії не знайдеться жодної гінеї для нас, там у моді економія і Юм. Ніхто, навіть їхні святі, не дадуть нам грошей, а пан Брум глузуватиме з нас.
2. Неможливо добитись від європейських монархів більше двох кампаній без англійського золота, а двох кампаній не досить, щоб роздушити дрібну буржуазію.
3. Необхідно утворити у Франції озброєну партію, бо без цього прихильники монархії в Європі не наважаться навіть і на дві кампанії.
Четвертий пункт, який я наважуюсь вам пропонувати, як щось цілком незаперечне, такий:
Неможливо утворити у Франції озброєну партію без допомоги духовенства. Я сміливо кажу це і берусь довести вам, панове, що треба все дати духовенству. По-перше, воно піклується про свою справу день і ніч, під керівництвом осіб високодостойних, які перебувають далеко від бур і гроз, за триста льє від ваших кордонів...
— Аа! Рим! Римі — вигукнув господар дому...
— Так, пане, Рим — продовжував кардинал гордовито.— Які б не були ті більш чи менш влучні жарти з цього приводу, поширені в часи вашої молодості, а де тепер, у тисяча вісімсот тридцятому році, я рішуче скажу, що тільки духовенство, кероване Римом, вміє знайти шлях до серця простого народу.
П'ятдесят тисяч священиків повторюють одні й ті самі слова в один день, вказаний їм їхніми владиками, і народ,— а це ж він, зрештою, постачає солдатів,— відчує голос своїх пастирів сильніше, ніж будь-які світські віршики...
Цей особистий випад викликав гомін серед присутніх,
— Духовенство сильніше за вас,— продовжував кардинал, підвищуючи голос.— Всі кроки, які ви робите в напрямку основної мети — створити у Франції озброєну партію,— робилися через нас...
Тут він навів факти. Хто дав вісімдесят тисяч рушниць у Вандеї? I так далі, і тому подібне.— Поки духовенство не одержить назад своїх лісів, воно нічого не зможе зробити. Якщо почнеться війна, міністр фінансів накаже своїм агентам виплачувати гроші тільки парафіяльним священикам. По суті, Франція невіруюча країна, і вона любить воювати. Хто б не розпочав війну, він буде дуже популярним, бо воювати — це значить примусити єзуїтів пухнути з голоду, як каже чернь, воювати — це значить врятувати гордих французів від загрози іноземної інтервенції.
Кардинала слухали прихильно...
— Треба було б іще,— говорив він далі,— щоб пан де Нерваль залишив міністерство, бо його ім'я дратує народ.
При цих словах всі посхоплювалися і заторохтіли всі разом.
«Зараз мене знов попросять вийти»,— подумав Жюльєн. Але навіть сам обачливий голова забув про його існування й присутність.
Всі обернулись до людини, яку Жюльєн одразу впізнав; це був пан де Нерваль, прем’єр-міністр; Жюльєн бачив його на балу в герцога де Ретца.
Сум'яття досягло свого апогею, як пишуть газети про дебати
