Амадока - Софія Юріївна Андрухович

Напевно, тоді все було би зовсім інакше, думала твоя баба не раз. Думала щодня упродовж сімдесяти п’яти років.

фотокартка: жінка годує курей і півня

Ні твоя баба, ні Пінхас не знали, що Мішке сказала неправду: пам’ятаєш, я згадала про той період, коли Мішке ходила заплакана і в синцях?

Коли ляндкомісар тримав Пінхаса замкненим у напівпідвальній кімнатці своєї білої вілли, розташованої над річкою Стрипою, час від часу відсилаючи по нього кремезного Ромця, щоб задовільнити мульку потребу в класичній філології, обидві Фейґи були ще живими. Василь Фрасуляк ще навіть не перевів їх до спеціяльно визначеної для євреїв вулиці, а продовжував приносити харчі до спорожнілого будинку Бірнбаумів.

Мішке знала, що бабуся й молодша сестра Пінхаса живі. Нетерпляча, широко усміхнена, вона забігла з вулиці на кухню, виклала на стіл шматок просвердленого дрібними дірками пружного будзу й розклала рядком тузин видовжених білих яєць. Ромцьо балансував на двох задніх ніжках кухонного табурета, впираючись плечима об піч, і спідлоба стежив за рухами Мішке. Вона склала на тацю сніданок для Пінхаса і поспішила до дверей.

Ромцьо викинув вперед обидві руки і впіймав Мішке за поперек. Молоко розхлюпалось на хліб, на тацю, на груди Мішке. Мокра тканина прилипла до шкіри. Погляд Ромця прилип до мокрої тканини.

Він зараз нагорі в господаря, — Ромцьо притягнув Мішке впритул до себе і, соваючись на табуреті, усміхнено дивився на неї знизу вгору. Увібрав носом повітря. Притулився ротом до її живота.

Мішке роздратовано виборсалася з його рук, поклала тацю на стіл, різкими рухами заходилась відтирати мокрі плями.

Потім зійшла сходами додолу, перевірила, чи справді Пінхаса немає в кімнаті. Навшпиньки проминула салон, де напівлежала з книжкою Генрієтта, наблизилася до зачинених дверей бібліотеки.

О, як мило, бува, серед гір

Після стрімливого бігу

На землю впасти й священною

Вкритись оленя шкурою.

Спраглій і м’яса сирого, й паркої ще

Крови козляти — між скелями Фрігії!..

Мова була Мішке незнана, але від звуку знайомого голосу радість знову наповнила її зсередини, піднялася з живота до грудей і потім солодко зашумувала у скронях. Щойно закінчиться їхня з ляндкомісаром розмова, Мішке збиралася повідомити Пінхасові новину про його Фейґ.

А тим часом її потягнуло в кімнатку до хутер. Вона щільно зачинила за собою двері, навпомацки познімала футляри в повній темряві. Від пилу й нафталіну Мішке готова була розпчихатись, але, втиснувши обличчя в першу-ліпшу горжетку, вольовим зусиллям стримала напад. Далі вона просунулась углиб, до найніжніших шкур, які пестили їй щоки та шию. Їхні пухнасті хвостики, слизькі пасочки ковзали дівчині за пазуху, лоскотали під пахвами. Коли Мішке скинула блузку, вхідні двері рипнули. Промінь світла розмів густий ворс і негайно помер. Кілька важких поспішних кроків — і Ромцьо схопив Мішке рукою за шию, притягнув до себе задом, заліпив їй рота долонею. Вона відчувала, як її слина густо залила його шорсткі негнучкі пальці. Кілька хутер зірвалося з плечиків, і Мішке лежала тепер грудьми на них, знерухомлена так, як її було вигнуто. Вона спробувала пручатись, але тоді тиск на горлі став таким міцним, що Мішке почула всередині себе якесь тріщання, а від задухи її охопила паніка. Він безладно й розлючено шукав щось між її стегнами, то притягуючи до себе її сідниці, то знову їх відштовхуючи, і від цього смикання крізь вивернуті лопатки й плечі Мішке продирався вогонь, і вона мукала йому в руку, не впізнаючи свого власного голосу. І водночас чула нестерпно гучне рипіння дощок підлоги під їхніми тілами — з таким звуком у снах Мішке розгойдувалися сосни вітряної ночі. Вона чула, як її розриває від болю внизу живота, чула своє однотонне зчавлене волання, чула його хекання над лівим вухом — рубання дров — і відчувала його рясний піт, що котився їй на потилицю, а сама захлиналася слизом, вологою, які плинули з її горла і носа, з її очей. Понад усе Мішке боялася, що от‑от розчахнуться двері, і над нею, розтерзаною, закривавленою, вивернутою на зіпсованих шкурах мертвих тварин постануть господарі.

Поки Мішке лежала ще, не маючи сил підвестись і приклавши сорочку до роз’юшеного носа, Ромцьо щіткою чесав хутра, витріпував їх і розгладжував, і охайно одягав на кожне футляр. — Чим ти збиралася його потішити? — запитав він миролюбно. — Ти ж принесла йому якусь добру новину?

Мішке не одразу віднайшла в собі голос — та й той був радше хрипіння, сипке шепотіння.

Я хотіла сказати йому, що його сестра і бабуся ще досі живі, — відповіла вона і розплакалася.

Йди вмийся і шуруй нині додому, — сказав Ромцьо. — Я скажу фрау, що ти впала і побилася. Скажу, що ми з тобою ловили щура.

Він допоміг їй підвестися, підтримав, коли у неї в очах потемніло і вона на кілька митей втратила притомність, зім’якнувши, а тоді поплескав по плечі і порадив притримуватись за стіни.

І ти не скажеш йому нічого, — знову стиснув її за хворе плече. — Бо якщо скажеш йому або комусь іншому, то я скажу про тебе і хутра ляндкомісара.

Мішке не перепитувала, що саме не можна розповідати Пінхасові. Про всяк випадок вона не розповідала йому ні про те, що Ромцьо робив із нею на горищі, ні про те, що обидві Фейґи ще досі живі.

Пінхас був певен, що він залишився сам.

фотокартка: пеленають немовля, яке купали на одній із попередніх фотокарток

З віконечка його кімнати було видно вулицю, якою людей гнали на Федір. Іноді Пінхас впізнавав декого з них, іноді люди були незнайомі, але їхні лиця і зсутулені охлялі постаті разили втратою, спустошеністю, смертю, якими Пінхас і сам був просякнутий наскрізь. Що з того, що він старанно уникав власного відображення в шибах і люстрах, у чайній ложечці, в ляндкомісарових окулярах. Там, за вікном, у напрямку до монастиря василіян тяглися вервечки Пінхасового відображення. Лахміття погойдувалося на їхніх плечах, ніби плоть розчинялася сама по собі з кожним кроком наближення до місця розстрілу. Хоча це було би надто значним полегшенням — просто розчинитися дорогою до ями. Пінхас плакав і вгризався зубами у власні передпліччя, впивався нігтями у своє тіло, щоб фізичний біль допоміг бодай на мить заглушити біль від побаченого.