Смутна доба - Микола Смоленчук

«Думаю, ні над ким так не поглумилася доля, як наді мною. З шляхетського роду підняла вона мене на трон московський, а звідти жорстоко кинула на саме дно. Пішли нові випробовування, ба, навіть якісь надії, щоб потішити мене деякою свободою. Нині я в стані, гіршому від рабського, недостойному моєї гідності».

Хоч Марина була переконана у своїх правах на московський трон, навіть безвідносно до Молчанова — адже вона коронована і присягала московській державі.

Багато тушинців повірило Марині. До того ж у війську короля треба підкорятися дисципліні, а у тушинському стані можна робити, що кому заманеться. Особливо виступали проти короля донські козаки на чолі із Заруцьким, прихильником Марини.

Донці пішли на Калугу, правда, без Заруцького. Ружинський наздогнав їх і розгромив — кого знищив, хто повернувся назад.

Марина написала лист до польських лицарів і на коні втекла з табору, переодягнувшись у гусарський одяг. Її супроводжували служниця і кілька сот донських козаків.

Наступного ранку знайшли її лист. «Я змушена покинути вас, — писала вона, — тікаючи від принижень і бід. Не пощадили ви мою добру славу і гідність, дану мені від бога. У розмовах порівнювали мене з безчесними жінками, глумилися наді мною. Не дай бог, щоб хтось мною торгував і видавав тому, хто на мене немає прав. Залишившись без рідних, без приятелів, без підданих і без захисту, віддавшись у печалі своєму богу, я змушена їхати до свого чоловіка. Свідчу богом, що не відступлюся від захисту власної гідності. Будучи царицею московською, я не можу стати знову польською шляхтянкою, не можу вірити лицарству, котре, шануючи честь і славу, забуло присягу».

Самозванець відокремився від поляків, які скомпрометували себе перед московським людом. Приїхавши до Калуги, він зупинився у загородньому монастирі і послав до міста ченців. Ті сповістили населення, що приїхав цар, що польський король готує йому погибель, бо цар не уступає королеві Смоленськ і сіверські землі, і готовий покласти голову за православ'я і московську державу.

Самозванця зустріли з хлібом-сіллю, воздали йому царські почесті. Однак з поверненням в Тушино у нього не виходило. Навіть лист, написаний Марині, перехопив Ружинський.

Все складалося невдало. Марина збилася з шляху і потрапила до Сапеги. Тушинцям треба було або йти до короля, або втікати з-під Москви. Гроші король давати не збирався.

Лицарство зібрало коло, щоб вирішити, що їм робити.

Тим часом на Дмитрів, куди потрапила Марина, успішно наступає московське військо, шляхетські ряди захиталися. Марина вибирається на фортечну стіну і на виду у ворогів соромить оборонців:

— Що ви робите, полохливе плем'я! Я жінка, а мужності не гублю!

Шведи та росіяни змушені були відійти.

Марина вирішує знову пробиватися до Калуги. Сапега її утримує, закралася підозра, що він хоче передати її королю. Та вона нагадала йому про охорону з донських козаків.

— Чи не краще вам у Польщу, до батьків?

— Я московська цариця і дам вам бій, якщо будете мене тримати. Краще я загину на московській землі, ніж повернусь до Польщі на ганьбу!

Вдягла червоний гусарський мундир, чоботи зі шпорами, начепила шаблю і скочила на коня.

До Калуги Марину супроводжував той же загін донських козаків, бо її уже покинули всі, навіть брат перейшов у табір короля.

Нарешті тушинський табір покинув і Ружинський, віддаливши його. Частина війська пішла на Калугу, інші з Ружинським до Волоколамського монастиря. В поході Ружинського поранили і він помирає, лицарство в королівський табір привів Зборовський.

Голодна Москва полегшено зітхнула.

Під вечір знову задощило, все потонуло у сірій стіні дрібної мокрої хвищі. А його уже брала старість — задуха в сирі дні не давала дихати.

Хоч обставини складались на добре — король передав йому у Вільно всі православні церкви і сприяв, що б він не просив.

І на Львівщині, дякуючи новому владиці, настало полегшення, церкву святого Юра не треба окурювати мушкетним димом, як п'ять років тому, коли штурмував її.

Не виходило у Києві, хоч мав він королівську грамоту на київські церкви і духовенство руське. Він діятиме тепер, як значиться в грамоті, «при зуповній моці». Та чи допоможе? Раніше думав, що все залежить від князя Острозького. Так ні ж, там усі проти нього!

Не все виходить і на московській землі. Поссевін впроваджує єзуїтські училища у Римі та у Вільно, а там жодного храму католицького не звів. Його поїздка до Іоанна нічого не дала, цар просто-напросто показав йому, папському посланцю, на двері. Радили чекати покладистішого царя. Може, вирішилося б по-іншому, поїдь до Москви Скарга, адже обернув той в католицьку віру чотирьох синів Родзивіла Чорного, палив книги іновірців, навіть батькову біблію.

Митрополиту супроводі кліру повертався з вечері у місцевого