Новини - Андрій Любомирович Войницький
Чорнявий тим часом встромив у Сашу зацікавлений погляд.
— Тож ви й є той самий Саша? — раптом перебив він сивого колегу. Той подивився на нього з осудом, але ніяк не відреагував.
— Це я, так,— підтвердив Саша з охотою.— Той самий.
— Я вам дзвонив! — раптом вигукнув фальцетом сумний чоловічок.
У сивого здали нерви:
— Та скільки ж можна, га? Є ж процедура, кінець кінцем! Вийдіть, будь ласка! Ми вас викличемо!
Чорнявий ледь помітно торкнувся мантії сивого, потім непевно ворухнув указівним пальцем,— і Саша залишився на місці. Чорнявий перехопив ініціативу, звернувшись до адвоката підсудного:
— У захисту є питання до свідка Купер?
Світлицька з готовністю піднялася:
— До свідка Купер у захисту немає питань. Якщо можна, захист хотів би вислухати свідка на ймення Олександр. Ми аж надто довго його шукали і, якщо він з’явився добровільно, треба використати таку можливість.
«Свідка Олександра» прагнув вислухати весь зал. У сторони звинувачення також не знайшлося питань до Соні, і її відпустили на місце.
— Ситуація нерядова,— зітхнув сивий, знімаючи спітнілі окуляри.— Є пропозиція викликати цю молоду людину в якості свідка...
Одразу втрутився чорнявий:
— Суд, порадившись на місці, постановив викликати свідка на ймення Олександр, котрий щойно прибув до залу суду... Є у вас з собою документи?
— Захопив! — вигукнув Саша майже радісно.— Наче відчував, що знадобляться! Ось!..
Він зробив рвучкий крок і простягнув свій паспорт секретарю. Той з цікавістю заглянув був у книжечку в добротній шкіряній обкладинці, але, впіймавши лютий погляд наїжаченого сивого, миттєво передав паспорт суддям.
— Шановний, підійдіть поки що до трибуни,— запросив чорнявий, одночасно відкриваючи його паспорт.
Саша слухняно підійшов. Судді роздивлялися документ і пошепки про щось сперечалися. Нарешті обидва — сивий і чорнявий — дійшли згоди, і після вступного «білю про права», який скоромовкою зачитав сивий, перейшли до справи.
Допит почав сивий.
— Назвіть, будь ласка, своє повне ім’я і рік народження.
— Тимофєєв Олександр Євгенович, одна тисяча дев’ятсот дев’яносто другого року народження.
— А ви, часом, не син Євгена Тимофєєва, адвоката? — поцікавився чорнявий.
— Він самий,— лаконічно відповів Саша.
Чорнявий похмуро зітхнув:
— Я співчуваю вашій втраті. Я знав вашого батька, коли він ще практикував... Він був дуже досвідченим юристом, шкода, що так вийшло...— Він повернувся до сивого: — Пам’ятаєш Тимофєєва?
— Того, що в машині підірвали? — уточнив суддя.
Чорнявий коротко кивнув. Помовчали.
Після цього сивий знову почепив окуляри і почав так уважно роздивлятися Сашу, наче бачив уперше. Той перехопив його погляд і раптом промовив:
— Той, хто вбив мого батька, й досі на свободі. Але я впевнений, що правосуддя наздожене цю твар.
— Майже два роки минуло,— зауважив сивий.
— Півтора,— уточнив Саша.
Знову виникла незручна пауза. Нарешті сивий спитав:
— Чим займаєтеся, Олександре? Вчитеся чи працюєте?
— Навчаюсь в юридичній академії, на другому курсі,— відповів Саша.— Зараз в академічній відпустці. Батько завжди хотів, щоб я працював у прокуратурі, але, здається, я ніколи не буду працювати в якихось силових органах. Я впевнений у цьому.
— Тобто фактично зараз ви не вчитеся і не працюєте?
— Я вчусь, просто взяв академвідпустку. З особистих обставин.
— І як же ви живете?
— Продаю готові сайти. Розробляємо під замовника і продаємо.
— Ви програміст? — недовірливо спитав сивий.
— Так-так, розробляємо і продаємо...— повторив Саша якось непевно.
Сивий подивився на чорнявого, і той промовив офіційним тоном:
— Подивіться, будь ласка, на підсудного і скажіть, чи знайома вам ця людина?
Саша кинув оком на Захарченка у клітці і навіть кивнув йому, як старому знайомцю. Почувши, що розмова йде про нього, той заметушився, швидко скочив, зустрівся з Сашею поглядами, але відповісти на вітання не встиг.
— Так, я його знаю,— відповів Саша.
— Чи є у вас причини його обмовляти?
— Немає таких причин.
