Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

— Вона йшла й тримала над собою розкриту парасолю.

— Найкраще зробите, — провадив фельдфебель Ванек, — коли махнете на все рукою. Якщо сьогодні в полковій канцелярії сказали, що завтра їдемо, то в це не повинна вірити навіть мала дитина. Хіба ми можемо їхати без вагонів? При мені ж телефонували на вокзал. Там нема жодного вільного вагона. Саме так було і з останньою маршовою ротою. Ми тоді два дні стояли на вокзалі й чекали, аби хтось над нами змилувався і прислав поїзд. А до того ж ми не знали, куди поїдемо. Навіть сам полковник цього не знав. І хоч ми тоді проїхали вже всю Угорщину, ніхто не мав уявлення, куди нас далі повезуть: чи на Сербію, чи на Росію. З кожної станції безпосередньо розмовляли із штабом дивізії. А ми були лише така собі латка. От і пришили нас нарешті під Дуклю, там нас розмолотили, і ми поїхали знову формуватися. Тільки не бігти поперед батька в пекло. Все з часом з’ясується. Поспіємо з козами на торг. Jawohl, nochamol[167].

Вино тут сьогодні надзвичайно добре, — говорив далГ Ванек, навіть не слухаючи, що курликає собі під ніс штабний фельдфебель: «Glauben Sie mir, ich habe bisher wenig von meinem Leben gehabt. Ich wundere mich uber diese Frage»[168].

— Чого б я даремно морочив, собі голову від’їздом маршбатальйону? То тільки у першій маршовій, з якою я їхав, усе було за дві години в. повному порядку… А інші маршові нашого тодішнього маршового батальйону готувалися до дороги цілі два дні. Але в нас ротним командиром і був лейтенант Пршеносіл, хлопець — любо глянути. От він і каже: «Ви, хлопці, не поспішайте», — і все йшло як по писаному. Лише за дві години перед відходом поїзда ми почали збиратися. І ви, Швейку, зробите добре, коли теж сядете…

— Не можу, — відповів з героїчним самозреченням бравий вояк Швейк, — мушу бути в канцелярії, ану ж хтось телефонуватиме.

— Ну, йдіть собі, моє золотко, але запам’ятайте на все життя, що це негарно з вашого боку і що справжній ординарець ніколи не повинен бути там, де він потрібний. Не треба бути таким надто ревним. Справді, немає нічого огиднішого від такого ординарця, котрий думає, що без нього й вода не освятиться, і бігає як ошпарений.

Але Швейк уже був за дверима і поспішав до канцелярії своєї маршової роти.

Ванек залишився на самоті, бо аж ніяк не можна було сказати, що штабний фельдфебель міг підтримати йому компанію.

Той зовсім замкнувся в собі і, гладячи чвертку вина, плів без жодного зв’язку по-чеському й по-німецькому:

— Багато разів я проходив тим селом, а мені й не снилося, що вона є на світі. In einem halben Jahre habe ich meine Staatsprufung hinter mir und meinen Doktor gemacht[169]. Зробився з мене старий каліка, дякую вам, Люсі. Erscheinen sie in schon ausgestatteten Banden[170], — може, є ще хтось поміж вами, хто це все пам’ятає…

Фельдфебель-рахівник з нудьги барабанив якийсь марш, але нудився недовго, бо відчинилися двері, ввійшов кухар Юрайда з офіцерської кухні й гепнувся в крісло.

— Ми сьогодні, — пробурмотів він, — дістали наказ іти по коньяк на дорогу. А тому, що наш плетений бутель був ще з ромом, то довелось його випорожняти. Ну й накоїли ж ми собі. Всі, хто працює на кухні, на ногах не тримаються. Я, готуючи обід, помилився на кілька порцій, пан полковник прийшов пізно, і для нього не вистачило. Тепер для нього там готують омлет. Луснути можна зо сміху!

— Оце так авантюра, — додав Ванек, якому сп’яну завжди дуже подобалися пишномовні слова.

Кухар Юрайда пустився в філософські міркування, це відповідало його колишній професії, бо він видавав перед війною окультний журнал і бібліотеку «Загадки життя і смерті». В армії він сховався до офіцерської полкової кухні, й не раз у нього підгоряла печеня, коли він заглиблювався в читання перекладу староіндійських сутр «Прагна параміте» («Одкровення мудрості»).

Полковник Шредер любив його, як своєрідну полкову рідкість, бо яка ж офіцерська кухня могла ще почванитися кухарем-окультистом, що, зазираючи в загадки життя і смерті, вмів би приємно здивувати всіх такою доброю печенею на сметані або ж таким рагу, що під Комаровом смертельно поранений поручник Дуфек без перерви кликав Юрайду.

Юрайда, який ледь-ледь тримався в кріслі й від якого відгонило на цілу милю ромом, несподівано сказав:

— Коли для пана полковника сьогодні не вистачило порції й він побачив тільки тушену картоплю, він запав у стан такі. Ви знаєте, що це таке гакі? Це стан голодних духів. І тоді я сказав йому: «Чи ви маєте, пане полковнику, досить сили, щоб знести той фатальний факт, що для вас не вистачило телячих нирок? У кармі[171] вирішено, щоб ви, пане полковнику, дістали сьогодні на вечерю казковий омлет з посіченою тушеною телячою печінкою».

— Милий друже, — за хвилину тихо звернувся Юрайда до фельдфебеля-рахівника й при цьому мимовільним рухом перевернув усі склянки, що стояли перед ним на столі. Після цього подвигу кухар-окультист засмучено вів далі: — Існує небуття всіх явищ, форм і речей. Існуюча форма — це небуття, а небуття — це існуюча форма. Небуття не відрізняється від існуючої форми, а існуюча форма від небуття. Небуття — це і є існуюча форма, а існуюча форма — це і є небуття.

Кухар-окультист поринув у мовчання, підпер голову руками й дивився на мокрий, залитий стіл.

Штабс-фельдфебель молов далі язиком щось таке, в чому не було ні голови, ні хвоста.

— Збіжжя зникло з полів, пропало, — in dieser Stimmung erhielt er Einladung und ging zu ihr[172], — зелені свята бувають навесні.

Фельдфебель Ванек барабанив по столу, пив і інколи згадував, що на нього біля складу чекають десять солдатів і взводний.

На цю згадку він щоразу всміхався сам до себе і махав рукою.

Коли він пізно вночі повернувся до канцелярії одинадцятої маршової роти, то застав Швейка біля телефону.

— Існуюча форма — це небуття, а небуття — це існуюча форма, — вирік Ванек, не роздягаючись ліг на койку і вмить заснув.

Швейк, не відходячи, сидів біля телефону, бо надпоручник Лукаш, який години дві тому дзвонив йому з наради у полковника, забув сказати, що він може відійти від телефону.

Потім з ним