Українська література » Сучасна проза » Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька

Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька

Читаємо онлайн Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька
можна, не те що дитя в животі пошкодити. Щастя, що хоч головою не вдарилася і не знепритомніла, бо замерзла б тут під сходами. Он сніг не лише кружляє в повітрі, але й лягає на землю серпанком та навіть не тане. Мороз серйозно береться. Тому й сходи геть заледеніли після дощу. Шкода, що в темряві не помітила цього і почала спускатися. І чого її взагалі понесло у таку негоду на вулицю? Декілька хвилин Анна стояла, з тривогою прислухаючись до себе. Ні, здається, окрім долоні та коліна нічого сильно не болить. Невже обійшлося? Господи, тільки б обійшлося! Намагаючись не посковзнутися ще раз на обледенілих сходинках, Анна міцно схопилася здоровою рукою за поручень й обережно піднялася по сходах на ґанок. Почувалась ніби у жахливому сні й мало що тямила. Довкола темрява, холод, вітер сипле в очі колючим снігом, а вона чогось опинилася на вулиці. Так, ніби втрапила сюди в напівпритомному стані, а зараз намагається втямити, навіщо прийшла. Пороблено їй, чи що? Певно, в голові перекручується від того, що пологи ніяк не розпочинаються.

Зайшовши у будинок, Анна дошкутильгала до спальні, засвітила свічку, поставивши свічник ближче до краю столу, і важко опустилася в крісло. Божевілля якесь.

Якийсь час вона з тривогою прислухалася до себе, тоді відкинула спідниці вгору і спробувала роздивитися збиті коліна уважніше. Жалюгідне видовище. Навіть панчохи розірвала ледь не на клапті.

Анна обережно стягнула панчохи, кинула біля крісла на землю і знову нахилила голову, щоб роздивитися коліна. Кров струмочком текла по її ногах і геть зіпсувала нижні спідниці. Треба швидше змити бруд та кров, бо позаляпує тут усе. Та й нога запалиться від бруду. Так сильно гримнулася колінами об землю, тепер довго заживатимуть. А рука?

Анна розмотала долоню і наблизила руку до свічки. Теж неперевершено виглядає: шкіру здерла і синці добрячі будуть. Купа клопоту перед пологами.

Підвівшись з крісла, Анна важко зітхнула, підійшла до масивної шафи при стіні й дістала з нижньої полички рушник та шматок білого полотна. Притискаючи все це до себе та припадаючи на ушкоджену ногу, підійшла до столика в дальньому закутку кімнати. Розгублено глянула на миску і збанок з водою, які там стояли, тоді підвела голову. Як їй взагалі спало на думку кудись іти посеред ночі? Неймовірна дурість!

Вона глянула на своє відображення в дзеркалі, поклала рушник та полотно на край столика і потягнулася до дзбанка з водою, проте взяти його в руки не встигла. Раптом відчула, як по ногах щось потекло, і обмерла. Невже кров бухнула? Але звідки її так багато? Не з розбитих же колін? Дитина! Щось таки пошкодила там при падінні!

Анна злякано провела рукою по нозі знизу догори, піднесла тремтячу долоню до світла свічки. Ні, це не кров. Це щось прозоре. Води відійшли, чи що? Так було й першого разу, проте тоді вони відійшли не відразу, а коли боліло немилосердно і до народження Елі залишалося, може, з півгодини.

Анна оглянула освітлену свічкою руку, перевела погляд на своє відображення у дзеркалі. Дивилася на себе розширеними від жаху очима і зблідла так, що сама себе злякалася. О Господи, що ж тепер буде? А якщо кровотеча всередині?

Анна прислухалася до себе. Ні, у животі нічого не болить, лише якось недобре стало. Чому ж відійшли води?

Вона ще раз занепокоєно прислухалася до себе. Якщо розпочинаються пологи, то чому нема переймів? Це нормально? Що це взагалі таке? Навіть живіт якось враз опустився. А дитина? Що з дитиною? Вона жива? Може, вмерла там?

Анна похапцем послабила шнурування корсету і ще раз торкнулася руками живота. Взагалі нічого не болить, але рухів дитини теж чомусь не чути! Невже немовля забилося надто сильно і вмерло там у ній? Що ж тепер буде?

Ноги її не тримали, тож Анна обіперлася рукою на столик при стіні. Дурні, які ж дурні думки лізуть у голову. Вона сильна, молода, здорова жінка. Подумаєш, впала! Хіба інші жінки ніколи не падають? Дитя ж захищене в животі від усіляких ударів та несподіванок. Чи не захищене?

Анна запустила пальці в розтріпане волосся. А якщо воно там таки забилося всередині? Померло і…

Вона насилу стримала у собі розпачливий стогін. Треба негайно кликати на допомогу. Будити прислугу. Сказати, щоб привели повитуху. Покликали Терезу. Нехай рятують дитину! Може, ще не пізно! Взагалі хоч щось роблять!

Схопивши зі столика рушник, Анна сяк-так повитирала ноги і, важко ступаючи на ушкоджену ногу, вийшла з кімнати. Намагалася в темряві не перечепитися об щось, проте вже за хвилину таки заплуталася в килимі при сходах і ледь не впала. Трохи стишила крок, тоді й зовсім зупинилася. Ні, так не можна. Хіба паніка допоможе?

Анна прислухалася до себе. О, здається, дитя штовхнулось. А он ще раз. І ще. Нічого страшного не сталося. Слава Богу!

Полегшено видихнувши, Анна на мить заплющила очі. Ні, треба негайно заспокоїтися. Кровотечі нема і дитя знов штовхається доволі сильно. Дитина жива і все більш-менш нормально. Переймів наразі нема, але вони обов’язково мусять розпочатися. Напевно, є якісь ліки чи зілля на те, щоб дитя почало просуватися. Треба порадитися з кимось досвідченішим. З повитухою, наприклад, чи з лікарем. Але насамперед варто покликати Терезу. Мабуть, саме падіння спровокувало те, що відійшли води. Все в руках Божих, але… Трохи все ж таки й у її власних теж.

Глибше вдихнувши повітря, Анна відступила від стіни, навпомацки пройшла декілька кроків темним коридором, перейшла до приміщення для челяді і штовхнула двері до кімнати покоївки. На мить зупинилася, щоб трохи опанувати себе та призвичаїтися до півтемряви, тоді рішуче підійшла до ліжка, на якому спала покоївка.

– Касю, чуєш? Вставай… – Намагаючись не налякати покоївку, Анна стишила голос і обережно торкнулася долонею її плеча. – Треба лікаря чи повитуху привести. Я щойно впала і в мене відійшли води. Вставай. Чуєш?

Спершу покоївка не реагувала, але за кілька хвилин таки почала подавати ознаки життя, ворушитися, щось говорити крізь сон, потім раптом широко розплющила очі, різко сіла на ліжку і втупилася в темряву затуманеним поглядом.

– Пані? Ви? Що сі стало? Пані народжує? Так? Анна заперечно хитнула головою.

– Ні, Касю, ще не народжую. Але я щойно впала.

– О, Єзус-Марія! – Покоївка на мить заціпеніла, тоді аж сплеснула долонями. – Та де ж ви, пані, могли впасти посеред ночі? З ліжка?

– Та якого там ліжка, Касю? Я на вулицю виходила, але послизнулася на сходах при ґанку і

Відгуки про книгу Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: