Коли повертається веселка - Анастасія Винник

Незважаючи на поганий зір, учні називали її «сокіл» і жартували, що вона на потилиці має ще одне око. Стоячи спиною до класу, вона могла зробити зауваження і завжди слушно. «Сашко, будь ласка, прокидайтеся», – вона повільно повертає голову і дивиться на Сашка Корсуна, веселого забіяку. Всі теж на нього дивляться. Його сонне обличчя червоніє, він усміхається: «Я не сплю, я мрію». І весь клас заливається реготом. «І про що ви мрієте, Сашко?» «Замовкніть, дурбецели! – обурюється Сашко і надалі серйозно продовжує: – Оксано Прокопівно, я мрію вчителювати, як ви». Всі істерично регочуть, окрім Оксани Прокопівни. Зрештою, трієчник Сашко поступає на філологічний факультет і захищає кандидатську – про це колись Тані розповіла Богдана.

– Ось, бачите, я знала. – Оксана Прокопівна пішла на кухню. – Я знала, що ви станете журналісткою. А де ви працюєте?

Таня простягнула візитку.

– Ладна? – здивувалась вчителька. – Це псевдо?

– Ні, це моє прізвище. Я змінила.

– Ладна. Вам пасує. О, так то ви працюєте у відомому журналі. «Перша столиця»! Я читаю ваш журнал. Гарне місто Харків. Інтелігентне. Я вами пишаюсь.

Брязкаючи тарілками, Оксана Прокопівна щебетала і літала по кухні. Кухня була та сама, акуратна, чиста, лише нові металопластикові вікна і нові гардини. А ще на підвіконні стояла маленька ікона. Скільки вечорів тут бувала Таня, смакуючи пироги й історії улюбленої вчительки!

Спогади перервав дзвінок у двері.

– Цікаво, хто це там? – Оксана Прокопівна простягнула Тані штопор. – Тримайте, а я піду відчиню.

Клацнув замок.

– Галино?

– Доброго вечора, Оксано Прокопівно. Йшла повз дім, побачила біля вашого під’їзду Тетянине авто. Вона тут?

– Доброго вечора. Так, тут. Проходьте, будемо вечеряти.

– Я на хвилинку.

«На хвилинку, а до кухні пройшла», – подумала Таня.

Вигляд у Шохи був упевнений і рішучий, наче вона з хвилини на хвилину кинеться на амбразуру. Вона сіла на табуретку і втупилась у Таню. Таня поклала штопор на стіл і огорнула серветкою шийку пляшки.

– Беріть, що ваша душа бажає. – Оксана Прокопівна показала рукою на стіл.

– Дякую, але моя душа бажає з’ясувати певні питання, – процідила Шоха, не відводячи від Тані очей.

– Слухаю вас уважно. – Оксана Прокопівна нахилила голову до плеча.

– Це стосується мене та її. – Галя тицьнула пальцем в Таню.

«Навіщо потрібні друзі? – подумала Таня, дивлячись на великий рот Шохи. – І хто такі друзі? Це друге “я”. “Ти мені ближча, ніж сестра”, “навіть, якщо ти когось уб’єш, я буду тебе захищати”, ля-ля-ля…».

Це була лише дещиця того, що колись вилітало з рота Шохи.

– А чого це ми не п’ємо? – запитала Шоха. – Оксано Прокопівно, а що, горілки нема?

– Горілки нема.

– Ну нічо. – Галина схопила «Кіндзмараулі» і налила в келихи. – За зустріч!

Вона випила залпом. Таня навіть не ворухнулась.

– Бридишся пити зі мною? – запитала Шоха, примружившись.

Таня не відповіла.

– Ну що, подруго, поговоримо? – Галя витягнула з кишені кофтини пачку цигарок і запальничку. – Після того як ти поїхала, – розпочала вона, затягнувшись димом, – ти мені нічого не написала, не подзвонила, а ми ж друзі з пелюшок. Хіба для тебе наша дружба – порожнє місце?

– Галино, я сюди приїхала не для обговорення твоїх рефлексій.

– Моїх рефлексій? А ти знаєш, що я пережила після твоїх вибриків? А звинувачення, що я вкрала твої гроші? Ти все ще вважаєш, що це я їх узяла?

– Це вже не має значення.

– Не має значення? Мене тут з багном змішали, а ти хвостиком махнула – і будьте здорові! До мене приходила Романова мама, а я, дурепа, мовчала як риба. Я думала, ти хоч подякуєш. А ти! – Галя скривила рот. – Ти навіть не уявляєш, що про тебе говорили, а я казала всім, що ти порядна дівчина. – Вона усміхнулась і, подивившись на жевріючий кінчик цигарки, продовжила: – Справа давня… ну, зізнайся, з ким ти була тої ночі? Не з Романом же… – Вона збила попіл на край тарілки.

– Іди, – обірвала її Таня.

– Так це ж не твій дім, – посміхнулась Шоха.

– Галю, я вас благаю, – втрутилась Оксана Прокопівна, – ідіть, дорогенька…

– І ви туди ж! – Галя підвелася і витерла рот серветкою. – Я піду, але дам вам пораду: не залишайте її на ніч, бо зранку вона скаже, що ви вкрали в неї гроші.

Шоха загасила цигарку, взяла з тарілки шматок буженини і, зверхньо поглянувши на Таню, кинула до рота. Голосно плямкаючи, вона пішла в передпокій.

Оксана Прокопівна мовчки пішла за нею. Клацнув замок, і вчителька повернулась на кухню.

– Ви навіть нічого не скуштували, – сказала вона, сідаючи за стіл.

– Я не голодна.

Оксана Прокопівна торкнулась Тетяниної руки:

– Ви нічого не думайте. Я добре знаю Галину. І не вірю її словам.

– Дякую.

– Ну чого ви?