Українська література » Сучасна проза » Улюбленець слави - Джойс Кері

Улюбленець слави - Джойс Кері

Читаємо онлайн Улюбленець слави - Джойс Кері
дуже суттєвою часткою бакфілдської атмосфери. Навіть по тому, як він рухався, спроквола, трохи підскакуючи й схиляючи голову набік, тягнучи за собою ціпка чи перекинувши його через плече, відчувалося, що у Бакфілді людина має час поміркувати над життям. І справді, Боб, працюючи з раннього ранку до пізньої ночі, знаходив час погомоніти з людьми, і не про якісь там дурниці, а й про цілком поважні речі — війну чи ціни, до того ж поговорити розважливо, не поспіхом, а «широко», про що в місті не могло бути й мови. Наприклад, у нього була теорія, що в німецькому мистецтві можна простежити причини воєн, і, слухаючи його, ви починали розуміти минуле,— точнісінько так само, як, дивлячись на Бакфілд, починали відчувати себе легше й вільніше. Звісно, всі провінціали схильні мислити «широко» (наприклад, Гулд, якого Честер так зневажав, теж мислив «широко»— доводив, що бог послав нам війну за «гріхи»), але Боб насправді добре знався на мистецтві й дуже цікаво розвивав тезу про те, що в мистецтві кожного народу виявляється дух нації.

98


Звичайно я гостювала у тітоньки Леттер не більше двох днів, і тепер, повторюю, навіть собі не признавалася, що маю намір затриматися надовше. Однак за два дні я зателеграфувала Честерові, що тітонька кепсько почувається, і я не можу її залишити саму. Минуло два тижні, а я все ще жила у Бакфілді, мотивуючи це тим, що туди на відпочинок приїхали два офіцери, які потребують догляду.

Я не стала пояснювати, що один з цих двох офіцерів — Джім, котрий справді щойно виписався з військового госпіталю, куди його поклали після жахливих нападів пропасниці. Виправдовувало мене те, що він справді серйозно хворий і більшу частину часу проводить у своїй кімнаті, де тепер завжди палав камін; працюючи над великою доповідною запискою про плем'я луга, Джім сподівався зацікавити нею міністерство в справах колоній, загрожуючи віддати її до друку. якщо чиновники поставляться до неї без належної уваги.

— Ось коли вони в мене попотанцюють, ці недоноски з Айк-сквер,— хвалився він.— Я знаю, вони не дуже люблять, коли на них скаржаться начальству.

Хоч, повторюю, я не мала наміру залишати Честера, повертатися до нього я теж не хотіла і послала йому ще одну телеграму (що я допомагаю влаштувати свято на честь місцевого Червоного Хреста); і одного чудового ранку перед ленчем до нас з'явився особистий лікар Честера. Честер, сказав він, попросив його заїхати сюди й подивитись, як я себе почуваю.

Все наше домашнє товариство — цебто Боб, тітонька Леттер і три молодші офіцери, які видужували після отруєння газами (Джім не виходив із своєї кімнати) — дуже зраділи несподіваному візитові славетного сера Коннелла Т., що якось оперував навіть одного імператора й знав безліч історій про сильних світу сього, котрі вдавалися до його послуг. Усі ці історії були на один копил: як спритно він, сер Коннелл, зумів відбрити цих важливих персон. Це був тілистий червонопикий дядько, просто-таки народжений працювати різником, і коли він вихвалявся, як осадив короля такого-то чи поставив на місце велику герцогиню таку-то, він, здавалося, робився набагато могутніший у тілі і багряніший на обличчі. Крім того, щоразу, дійшовши до кульмінації, тобто до своєї вбивчої відповіді, сер Коннелл опускав своє масивне підборіддя та випинав уперед груди й здоровенне черево.

Тітонька не могла ним нахвалитися, він задовольняв одразу дві її найбільші пристрасті: любов до людей, що вміють не лише молоти язиком, а й «перти плуга», мають владу й не бояться її використати, і зневагу до людської натури як такої. Мені ця людина була вкрай огидна (у Парейді він завжди поводився зі мною надзвичайно грубо), і коли після сніданку сер Коннелл запропонував оглянути мене, я відмовилась, заявивши, що не бачу в цьому потреби, бо цілком здорова.

— Ваш чоловік попросив мене навмисне зробити такий гак, щоб вас послухати, вдруге я вже не зможу сюди приїхати. Я й сьогодні б не зробив цього, якби не особисте прохання міністра. У воєнний час це звучить для мене як наказ.

— Але в мене все гаразд, сер Коннелл.

— Тоді ви, може, покажете мені цей, як його... ваш славетний... Що у вас тут оглядають, сер Роберт?

— А, ви, мабуть, про лабіринт? Це справді найдавніший і достеменний лабіринт, і я залюбки проведу вас туди; хоча він, признатися, зараз трохи занедбаний.

Й одразу ж після ленчу Боб пішов показувати йому лабіринт. Правда, сер Т. спершу зажадав, щоб я склала їм компанію (і тітонька змусила мене піти!), а потім доволі нахабно відшив Боба:

— О'кей, Леттере, місіс Німмо сама покаже мені ваш сад. Мені треба сказати їй кілька слів наодинці.

Боб у першу мить отетерів, але вибачився й хутенько зник (ніхто не вмів зникати так блискавично, як Боб, коли він відчував, що зайвий), а сер Коннелл одразу ж взяв бика за роги:

— Мабуть, не будемо, місіс Німмо, ходити околяса? Це ж однаково не вирішить проблеми.

Я поцікавилась, що саме він має на увазі.

— Власне, я приїхав з однією метою — сказати вам: якщо ви хочете повернутися до Лондона, моя машина до ваших послуг.

Довелося відповісти, що зараз у мене такого бажання немає.

— А вам не здається, що вже час додому?

— Ніхто не пропонував мені скоротити мою відпустку.

— Гаразд, місіс Німмо, гаразд. Але не граймося, як діти, в піжмурки. Ви вважаєте, що у вас є всі підстави ображатися на свого чоловіка, а він, з вашого дозволу, так само переконаний, що має всі підстави бути незадоволеним вами. Важко повірити, що завинила тут лише одна якась сторона.

Я відповіла, що, можливо, й так, але все це — моя інтимна справа, і я не маю наміру виносити її на обговорення.

Спіймавши облизня (хоч я й не хотіла бути з ним різкою), доктор надувся, як величезна жаба, а щоки в нього спалахнули яскравим полум'ям. Якщо вже я сама вжила слово

Відгуки про книгу Улюбленець слави - Джойс Кері (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: