Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

— Я подумаю над вашою пропозицією, графине, — усміхнувся князь.

Увечері того ж дня ад’ютант командуючого полковник Баур вирушив до Парижа для виконання однієї із примх князя Потьомкіна. Ця звістка миттєво (не без участі самого князя) облетіла табір. Більше за всіх була задоволена Парасковія Потьомкіна і негайно подарувала фельдмаршалу ще одну незабутню ніч кохання.

6 листопада Потьомкін зібрав військову раду. Генерали сходилися до намету князя злегка збуджені.

«Невже штурм?» — у їхніх очах було німе запитання.

— Панове, — почав Потьомкін, — я розумію, що війська вже зачекалися штурму і вам важко втримувати бойовий дух солдат. Гассан-паша вперто ігнорує всі наші пропозиції про мирну здачу фортеці. Я даю йому останній шанс. Завтра, — князь повернувся до Антона Головатого, який очолив козацьку флотилію після загибелі отамана Сидора Білого, — ти, отамане, зі своєю морською піхотою на чайках повинен тихо підійти до острова Березань, висадитися і захопити острів. Там знаходяться головні продовольчі склади турків. Якщо і це не схилить сераскира до розсудливості, тоді — штурм.

Запорожці чудово впоралися із завданням: тихо підійшли до острова, стрімко десантувалися на берег. Усе сталося так раптово, що турки просто не встигли отямитися. Результат цього короткочасного бою був разючий: козаки взяли в полон 320 турків, захопили 27 гармат, 150 бочок пороху, 1000 ядер, 2300 чвертей хліба та іншого продовольства (двомісячний запас). І хоча втрати козаків були за військовими мірками невеликими (запорожці втратили в бою одного полкового старшину, чотирьох курінних отаманів і 24 рядових козака), Головатий важко переживав їх загибель. Водночас вдалося звільнити з полону своїх товаришів, які потрапили туди ще в липні.

Князь Потьомкін розцілував Антона Головатого після повернення із завдання.

— Молодці твої орли, отамане, — усміхаючись, мовив Потьомкін.

— Ти ж знаєш, Грицю, у нас, запорожців, великий досвід «співпраці» з турками, — обіймаючи князя, відповів Головатий.

У хвилини радості й одкровення запорожці переходили з його світлістю на «ти» і називали даним йому офіційним прізвиськом на Січі — Грицем Нечесою. Фельдмаршалу подобалася ця гра в демократію не стільки через те, щоб показати свою близькість до народу, скільки через теплі дружні відносини у козацькому середовищі. Щоправда, в присутності інших важливих персон козаки не дозволяли собі бути запанібрата.

— Дякую за службу! — вигукнув князь перед строєм. — Бочку вина героям, а всіх старшин запрошую на обід до себе в намет!

— Ура! Ура! Ура! — так козаки реагували чи то на подяку князя, чи то на обіцяну бочку вина — можна тільки здогадуватися.

Хитрий Потьомкін побажав бачити на обіді, крім старшин, ще і всіх дам зі свого оточення. Графиня де Вітте теж була запрошена. Софії сподобалася проста, доброзичлива атмосфера за обідом. Розгарячившись вином, старшини почали надсилати в бік дам жарти з натяками, втім, зовсім необразливі.

Наприкінці листопада з Парижа повернувся полковник Баур. Офіцери зустріли його глузуваннями.

— Що, полковнику, привезли нову зброю салонних військ Франції?

— Скільки ворожих дамських сердець ви змусили капітулювати в Парижі?

— Днями князю Потьомкіну прийшов лист про капітуляцію Франції у війні. Пишуть, що полковник Баур знищив усі стратегічні запаси вина і шампанського.

Баур тільки усміхався.

— Так, панове, бачу, у вас говорить заздрість. Поміняти хоч ненадовго фронтові окопи на Париж — багато чого варте. Тож я готовий виконати ще не одне подібне прохання князя. Між іншим, ваші дами теж потребують оновлення гардеробу, — підтримав він загальний тон розмови.

Дружний регіт офіцерів перервав його промову.

До князя ад’ютант входив уже серйозним. Через півгодини до намету Потьомкіна запросили графиню Потьомкіну і графиню де Вітте. Щасливий князь у присутності всіх надів нові черевички на ніжки Параски Потьомкіної. По виразу його обличчя Софія зрозуміла, що задумана операція пройшла успішно. І тільки ввечері князь Потьомкін і полковник Баур висловили подяку Софії.

— Вистава вдалася на славу. Париж відразу підхопив нашу легенду і привів у захват пліткарів. Поки я зображав пошук цих нещасних черевичків, був навіть складений водевіль і поставлений у театрі. Ваша світлосте, — звернувся Баур до князя, — ми з вами там були представлені не в найкращому світлі.

— Ну що ж, тепер настала наша черга сміятися. Головне — плани мінних галерей у нас у руках.

Наступного дня князь Потьомкін відправив Гассан-паші чергову петицію з пропозицією здати фортецю полюбовно. У відповідь сераскир стратив у фортеці кілька православних, їхні голови виставив на фортечному мурі на палях, а тіла скинув у лиман.

Потьомкін у люті зібрав генералів і бригадирів (проміжне звання між полковником і генерал-майором).

— Готуємося до штурму, — наказав він. — Найслабше місце у фортеці — з боку лиману. Як тільки лиман скує лід, одразу й почнемо.

На раді було вирішено атакувати фортецю шістьма колонами з різних боків. Штурм почати рано вранці, перед світанком.

Сильні морози вдарили раптово. Потьомкін запросив до себе графиню Софію де Вітте.

— Графине, — радісно промовив князь, — хочу зробити вам подарунок. І хоч день святого Миколая ще не настав, морози вже справжні.

Князь узяв соболину шубу і накинув на плечі Софії.

— Та-ак, — протягнув Потьомкін, оглянувши грекиню, і голосно засміявся, — красу нічим не зіпсуєш.

— Спасибі, князю, за розкішний подарунок, — відповіла Софія. — Зима цього року справді сувора.

— Думаю, мерзнути тут нам залишилося недовго, — задумливо мовив фельдмаршал.

— Невже штурм?

— Так, графине, всі умови для цього є.

Штурм був призначений якраз на день святого Миколая Чудотворця — 6 грудня. У ніч з 5-го на 6-те ніхто не спав: хто чистив зброю, хто писав листи додому, хто молився.

Софія заспокоювала Долгорукову і Самойлову. Щойно їх відвідали чоловіки, двоє генерал-поручиків. Про всяк випадок попрощалися назавжди і попросили вибачення одне в одного. Відразу ж після відвідування чоловіка, мало не наштовхнувшись на нього, до графині Самойлової прийшов її коханець граф де Лама.

Штурм почався за сигналом одночасно з трьох гармат. Усі жінки, крім Софії,