Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

втрати, солдата не жаліє. Наприкінці липня, добре «розігрітий» під час обіду, він був спровокований невеликим турецьким загоном. У генерала заграла кров, і він вирішив покарати нахабного ворога. Взявши два батальйони гренадерів, він атакував ворога. А далі все просто: турки почали відступати до фортеці, Суворов — за ними, на мої накази повернутися він абсолютно не реагував. Генерал так захопився, що не помітив, як з Очакова назустріч йому вийшло підкріплення ворожого загону, більше трьох тисяч чоловік. Довелося вислати на підмогу Рєпніна, щоб відвернути турків. Але наслідки були жахливі. Мало того, що сам Суворов був поранений у шию, він втратив понад 150 чоловік мого елітного кірасирського полку. Я був обурений, відсторонив його від командування і відправив до Кінбурна лікуватися. Зараз він обдумав свої провини і проситься назад.

— І яким буде ваше рішення?

— Думаю, в очаківській кампанії він уже участі не візьме.

Після обіду князь вирушив до опочивальні, за ним подалися Потьомкіна, Долгорукова і Браницька. Щоправда, незабаром дві останні повернулися до свого намету, злегка засмучені.

— Князь усамітнився з Параскою Потьомкіною, — оголосила племінниця фельдмаршала Олександра Браницька.

— І що ж, він щоразу вибирає нову фаворитку? — здивувалася Софія.

— Ну чому ж щоразу? — злегка образилася Долгорукова. — Хоча захоплення у нього довгим не буває.

— Але тут перебувають ваші чоловіки, як вони ставляться до ваших… — Софія де Вітте підбирала слово, щоб не образити присутніх, — до ваших витівок? — нарешті знайшлася вона.

— О графине, вони не тільки не кладуть край нашій, прямо говоритимемо, зраді, а ще й заохочують, — усміхнулася княгиня Долгорукова. — Потьомкін тут — цар і бог, і їхнє службове становище багато в чому залежить від князя.

— Гаразд, а ваше ставлення до всього цього?

— Можу відповісти тільки за себе, — Долгорукова кокетливо поправила своє волосся. — Князь — чудовий коханець (я таких ще не зустрічала) і великий фантазер не тільки в житті, а й у ліжку. І нарешті, дуже щедрий на подарунки — коштовності сипле пригорщами. От і вам уже пропонує землі в Криму…

— Але ж я не коханка князя, і поки не збираюся нею ставати, — рішуче вимовила Софія.

— Не хвилюйтеся, графине, — Долгорукова поглянула в очі грекині. — Думаю, це справа часу і бажання князя. Він володіє таким мистецтвом спокуси, що вам не встояти, якщо, повторюю, він цього захоче.

Утім, графиня Софія не виключала такого повороту подій, тому нічого не відповіла Долгоруковій.

Потьомкін тим часом ретельно готувався до штурму Очакова. Повернувся розвідник. Вислухавши донесення, Потьомкін залишився задоволений здобутими відомостями про укріплення противника.

— А плану мінних галерей, кажеш, немає?

— Так, ваше високопревосходительство. Якщо і є, то тільки у сераскира, але до нього в агента доступу немає. Копія плану зберігається в Парижі (розробкою займалися французи).

— Це дуже сумно. З Парижа дістати їх зараз майже неможливо.

Софія разом із Браницькою, перебуваючи в наметі князя, мимоволі стали свідками цієї розмови.

Наступного дня графиня де Вітте наполегливо попросила князя прийняти її, хоча ад’ютант спочатку відмовив.

— Гадаю, у вас були дуже вагомі причини, щоб так наполегливо домагатися аудієнції, — князь Потьомкін був помітно роздратований.

— Я довго думала над проблемою, яку ви озвучили вчора.

— Над якою ж, графине? У мене їх стільки, що…

— План мінних галерей противника, князю.

— Мені здається, про це можна забути. Плани знаходяться у військовому відомстві в Парижі. І хоча в мене там є свої агенти, підставляти їх я не вправі. Занадто мало часу для виконання, а це значить, що провал фактично неминучий.

— Не поспішайте, князю. Пропоную використати мої знайомства. Коли ми з чоловіком були в Парижі, до нас час від часу навідувалися різні військові, окрім цього, я у приятельських стосунках із дружиною міністра закордонних справ. Від вас вимагається лише одне — відправити кого-небудь зі своїх дворян до Парижа з кругленькою сумою для підкупу.

— За цим справа не стане, графине. Але це дуже зухвала операція. І головне — як не викликати настороженості французів? Уявляєте, в Парижі в розпал облоги Очакова несподівано з’являється один з моїх військових… Тут навіть дурний зрозуміє, що він — шпигун.

— Ось над цим-то я і думала сьогодні півночі: на допомогу прийде моя подруга графиня де Поліньяк. Я вже навіть написала їй невеликого листа. Дозвольте зачитати.

— Цікаво-цікаво.

«Мила графине! Пишу вам з табору князя Потьомкіна під Очаковом. Мене привернули сюди чутки про розкіш і веселощі, якими оточив себе фельдмаршал. Що ж, я не розчарована у своїх очікуваннях. Думаю, життя в столиці набагато нудніше, ніж тут, на війні. Хоча поки все, що тут відбувається, мало чим нагадує війну. Товариство дуже вишукане, а скільки військових, скільки компліментів! Бали мало не щодня. О мила Діано, голова йде обертом! Але про всі подробиці напишу пізніше. Князь такий вигадник, і не бажає себе обмежувати ні в чому. А ще дуже любить догоджати дамам, яких тут зібралося у великій кількості. Ось і не далі ніж учора привезли чорну ікорку з Астрахані за бажанням княгині Долгорукової. А сьогодні графиня Парасковія Потьомкіна, фаворитка і своячка князя, захотіла черевички з Парижа. Тому князь послав з цим важливим дорученням…»

— Тут потрібно буде вставити ім’я того, кого ви посилаєте, — перервала читання Софія і тут же продовжила:

«Так що ви, мила Діано, прийміть його з усією теплотою і допоможіть розібратися із замовленнями. І свою вірну подругу не забудьте. Ви ж знаєте, ці чоловіки розгублюються, коли йдеться про найпростіші речі з жіночого гардеробу».

— Геніально, графине, — Потьомкін уважно поглянув на грекиню. — Про мене ходить стільки чуток, що однією більше, однією менше — все одно. А у вас, графине, я вже майже закоханий. Дозвольте вас поцілувати і навіть приголубити.

Потьомкін зробив рух, щоб обійняти Софію, але та спритно ухилилася.

— Е ні, князю. Я не хочу бути п’ятою або шостою у вашому гаремі. Я хочу завжди бути