Юнаки з вогненної печі - Валерій Олександрович Шевчук
— Він відбив у мене дівчину.
Мене спитали, як звуть ту дівчину, і я відповів. Чи мав я з Артуром стосунки після того? Я відповів, що зустрічався раз. Про що говорили? Про дівчину, але порозуміння не знайшли.
— Чи не давав він тобі читати анти радянську літературу або чи не бачив ти такої в нього?
Я страшенно здивувався, може, навіть трохи переграв і відповів, що він питає в мене дивні речі: чи може людина, яка ненавидить іншу, давати їй ще якусь бозна-яку літературу?
— А що, в нього знайшли таку літературу? — поцікавився ніби ненароком я.
— Чого це тебе дивує?
— Та він взагалі майже нічого не читав,— сказав я.— Типовий бельбас, у якого тільки дівчата в голові.
— Але в нього таку літературу знайшли,— сказав Остюк.
— Ну, це, може, з дурної цікавості десь узяв. Наскільки знаю, він політикою ніколи не цікавився.
— В нас щодо цього інша думка. Є дані, що його дівчина, ота Лариса, приїжджала до тебе, чого?
— Любовні справи, і я про те не можу говорити.
Здається, я слідував батьковій науці, й хвостів у своїй правді не залишав. Остюкові це увіч не подобалося, і він перейшов до Славка, сповістивши, що той уже інтерес до книжок має чи не так? Я згодився. Величезний інтерес.
— До речі, хто така Лорка? — спитав Остюк ніби ненароком.— Чи не ваша дівчина?
— Це іспанська поетеса,— не моргнувши оком, сказав я.— Її звати Гарсія. До речі, цю поетесу розстріляли фашисти.
— Да? — заломив брову Остюк.— А я думав, що це ви так дівчину звете.
— Дівчину ми звемо Лариса,— повідомив я.
Остюк глянув на мене, ніби я йому брехав, а тоді спитав, чи не знаю я Славкового дядька. Я чесно відповів, що тільки візуально: раз застав його у Славка, але той швидко пішов.
— Про що ви тоді говорили?
— Про поезію. Славковий дядько говорив, що Франко ніякий не поет, а ми із Славком заперечували.
— Це не той іспанський Франко? — ніби пожартував Остюк.
— Цього разу, український. Іван Якович Франко.
— А, це той западенець. А антирадянської літератури у Славка не бачив?
— І в нього знайшли? — зчудовано спитав я.— Не повірю! Він цікавився філософією, Гегелем, Кантом, Фейєрбахом, Енгельсом (Енгельса я навмисне сюди ввернув), але ніколи політикою. До речі, Фейербах йому менше подобався, Славко більше був гегеліанець, але й кантіанство не заперечував.
— Ти недурний хлопець,— сказав Остюк.— І охота тобі вкалувать на бетонному заводі?
— Де дітися? — розвів я руками.— Всі ми кожен по-своєму будуємо соціалізм.
— До речі, такого собі Степана Вітличного знаєш?
— Знаю,— сказав я.— Він мене трохи підучував з української та російської літератур та мов, бо я таки хочу вступити в інститут. Але я тільки трохи ходив до нього — набридло, та й часу в мене мало. Робота забирає все, а коли вільний, хочеться і в кіно піти.
— Як з ним познайомилися?
Я сказав: Славковий дядько — родич Вітличного, він через Славка порадив мені брати в нього уроки.
— Брав у тебе за уроки плату?
— Та ви що? — здивувався я.— Це дуже безкорисливий чоловік.
— А літератури тобі ніякої не давав?
— Коли б і давав, то ви б знали,— мовив я.— Там у мене один субчик весь час у тумбочці риється. А в іншому місці де б я її міг покласти?
— Який це субчик?
Я назвав. Назвав, а мені йокнуло в серці: а що, коли Коля не провокатор? В цьому я порушив батькові приписи й подав зайву інформацію. Зрештою, коли він провокатор, то вони його, дурного, відставлять, а заведуть хитрішого — що я з того виграю? Мені аж неприємно стало: дав маху й почав розговорюватися, а це вже небезпечно. Отож я насторожився і вже тільки відповідав на запитання, суворо керуючись батьковими приписами. Остюк коло мене заходжувався з того чи з того боку, ставив каверзні запитання; коли щось із того була правда, наприклад, щодо знайомства та зустрічей, я того не заперечував, але жодного підтвердження, що бачив у когось нелегальну літературу, не давав, навіть дивувався, що така є, і наївно спитав, а що саме вважається антирадянською літературою?
— Кнігі і ізготовлєнниє матіріали, клівєщущіє на совєцкую власть! — сказав, перейшовши на російську, Остюк.
— Такого мені не доводилося зустрічати,— сказав я.— А що, їх у нас друкують?